ОПОЗИЦІЯ (лат. oppositiо — протиставлення)
— протиставлення складників порівнюваних
систем. 1929 членами Празького лінгв. гуртка в
“Проекті стандартизованої фонологічної
термінології” до І з’їзду славістів було запро­
поновано термін Gegensatz (протиставлення).
Згодом більш вживаним став термін О. Зміст його
визначив М.С.Трубецькой (1890-1958) у
посмертно виданих “Основах фонології” (1958):
“Поняття різниці передбачає поняття
протиставлення, або опозиції. Дві речі можуть
відрізнятися одне від одного лише остільки,
оскільки їх протиставлено одне одному, інакше
мовлячи, лише остільки, оскільки між ними існує
відношення протиставлення або опозиції”.
З поняттям О. в термінології Празького
гуртка зв’язано поняття дистинктивноі ознаки.
Цей термін вживається переважно в фонології.
В типол. дослідженнях взагалі, в літ-знавчих,
зокрема, більше вживаний термін диференційна
ознака (ДО). При типол. підході зіставлення
ведеться шляхом встановлення спільних для
низки явищ ДО, шо взаємозумовлені. Окр. твір,
набуток письменника, літ. напрям тошо можна
уявити як пучок ДО. Тут типол. підхід
поєднується з системним. Суттєва ознака
системи (структури) стає диференційною, коли
вона протилежна ін. ознаці, тобто стає О. Якщо
за певними параметрами систем и, шо
зіставляються, тотожні, то інколи говорять про
інтегральні ознаки.
Анатолій Волков