ОСУЧАСНЕННЯ — наближення при
рецепції першотв. до сьогодення. Ступінь
збереження або змінення худож.-формальних
складників (сюжет, образи-персонажі,
антропоніми, топоніми, етил, забарвлення тошо)
залежить віл того, в якому виді рецепції (переклад,
п е р е р о б к а , зап ози ч ен н я, насл ід ування)
відбувається О. Ці зміни узалежнені також
невідривною від О. трансформацією: О.
проблематики є воднораз або її актуалізацією, або
наданням понадчасового звучання. Існує традиція
переробок-О. славетних поезій, їхнього ідейного
змісту та образів: ода Гораиія “Пам’ятник” у рос.
переробках Г.Державіна, О.Пушкіна, В.Брюсова,
поль. А.Міцкевича, словац. П.Гвєздослава Орсага,
Й.М.Гурбана Ваянського, укр. М.Рильського;
трансформація “Псалмів Давида” поетами Польщі
(Я.Кохановський), України (Т.Шевченко, П.Куліш),
Чехії (Ю.Зейєр, Я.Врхліцький). У рос. поезії XVIII
— 1-ї пол. XIX ст. їх інтерпретували С.Полоцький,
‘ М. Ломоносов,.Державін, Ф.Глінка, М.Язиков,
О.Хом’яков та ін. Ці переробки, в деяких випадках,
зокрема в Шевченка, межують із переспівали або
вільним перекладом. Показовими є переробки-
О. Б.Брехта: “Антіґони” Софокла (1947), “Життя
Едварда II Англійського” Х.Марло (1924),
“Коріолана” В.Шекспіра, Мольєрового “Дон
Жуана” (1952). Нім. драматург розглядав клас,
тематичний і формальний матеріал як такий, шо
його можна і треба докорінно переробляти.
Скороченням, переставленням, дописуванням
сцен (остання картина “Коріолана”), а також
режисерським трактуванням виділялося політ,
найактуальніше в багатогранній автор, концепції,
першотв.
Слід розрізняти внутр. та зовн. О. У першому
випадкові зберігається не лише час (звичайно і місце
дії), але й сюжет, дійові особи, реалії, атропоніми,
топоніми, мовні ознаки тошо. Воднораз —
вкладається актуальна проблематика сьогодення.
Таке О. має місце при переробці чи при “повному”
запозиченні. (“Камінний господар” Лесі Українки),
а також при запозиченні зі зміною жанру —
жанровій переробці. (“ПанТвардовський”, “Бар
’ Кохба” чес. поета Я.Вхрліиького, “Ідилії” болг.
письменника П.Тодорова, “Йосифта його брати”
Т.Манна). Внутр., проблемне О. породжує зовн.
О., на різних форм, рівнях — внесення в тв., час
дії якого не змінено порівняно з протосюжетом,
анахронізмів — слів, виразів, термінології, реалій,
дійових осіб, неможливих у минулому: “Нова
епохальна подорож пана Броучка цього разу в XV
сторіччя” (1888) Є.Чеха, “Янкі з Коннектікута при
дворі короля Артура” (1889) Марка Твена,
“Справжня апологія Сократа” грец. письменника
К.Варналіса (1931), “Жайворонок” франи.
драматурга Ж.Ануя (1953). При контактах людей
різних часів стають очевидними відмінності в їх
світосприйманні. Відтак виникає взаємо-
нерозуміння й подальші, переважно коміч.,
непорозуміння. О. спричиняє зміну соц.-психол.
мотивування вчинків дійових осіб. Так, чес. поет
В.Незвал “за мотивами” відомих те. написав якісно
нові п’єси — “Три мушкетери”, “Новий Фігаро”,
“Схована на сходах (за Кальдероном)” і так
визначив характер переробки: “Я перекроїв все,
аж до характерів героїв, і наділив їх тим, шо
притаманне людині XX століття — складністю
духовного світу, багатого відтінками”. На О.
побудовано жанр, структуру су ч асн ого
апокрифу.
Особливий різновид О. — перенесення дії в
ін. добу, переважно синхронну часу написання тв.:
“Свята Іоанна боен” (1932) Брехта, “Запорожець
за Дунаєм” (1930) Остапа Вишні. “Еврідика” (1942)
Ануя. В ін. тв. дія відбувається паралельно у часі
протосюжету й у сучасності. “Сни Сімони Машар”
(1943) Б.Брехта й Л Фейхтвангера, “Іван
Васильович” (1936) М.Булгакова.
Прикладом вульгаризованого О. є комікс
“Анна Кареніна” Л.Толстого та фільм за романом
“Ідіот” Ф.Достоєвського в яких присутні деталі та
речі характерні для сьогодення: автомашини,
роликові ковзани, мобільні телефони, пейджері
тощо.
Анатолій Волков