ПАРЕМІОЛОПЯ АБО ПРИКАЗКОЗНАВСТВО
— розділ фольклористики, шо займається мов. і
структурним аналізом паремій — прислів’їв і
приказок. П. зароджується ще у ст-давн. світі в
Єгипті. Ассирії, Вавилоні. Персії, Китаї, Індії та
Греції (Арістотель). Але як багато ін. галузей
філології власне наук. П. започаткована в добу
Відродження. Її “батьком” уважасться Еразм з
Роттердаму, що у кн. “Adagia” (1515) зібрав і
розтлумачив тогочасне значення і ант. первісний
сенс кількох сотень лат. і грец. прислів’їв. У
пізніших виданнях зб. кількість їх зросла ло кількох
тисяч. Цим було поставлено ключові проблеми
П: збирання, тлумачення та порівняння. Подібне
видання, хоча меншого обсягу: 1500 паремій
видав італ. гуманіст П.Манутус (Мануціо, 1512-
74). Відтак парєміологічні зб. видаються в усіх
країнах у тому числі у слов’ян. У чехів — із Сер-
віччя; Конрад з Гальберштадту (XIV ст.). Сміль
Фляшка з ГІардубіц (XV ст.), Матей Червенка, Ян
Благослав (XVI ст.), Я.А.Комєнський (XVII ст.).
Активно розвивалася П. у Польщі — С.Рисінський
видав 1618 кн. розташованих за алфавітом 1800
прислів’їв; єзуїт Ґ.Цнапіус (1632) зібрав і
витлумачив кільканадцять тисяч поль. паремій і
зіставив їх з грец. і лат. відповідниками; у
подальшому в поль. науці П. займалися
К.В.Вуйціцький (1830, 1836), С.Адальберг (1889-
94), Ю.С.Бисгронь(1933). акад. Ю.Кшижановс.ький
(1958. 1960). У Сербії — клас, зб. прислів’їв видав
Вук Караджич (1830-50). У Росії паремії збирали
та видавали І.Снєгірьов (1831-48), В.Даль (1862),
І.Іллюстров (1910). В Білорусі І.Носович (1874),
Є.Ляцький (1898). П.Шпілевський. В Україні
перший зб. паремій був складений К.Зиновєвим
на поч. XVIII ст.. пізніше з’являються зб. М.Номиса
(1864). Н.Закревського (1860-61), І.Франка
(1 901-10). У сх. слов’ян, теор. парєміологічні
дослідження розгорнулися в кін. XIX ст.,
переважно в укр. та білор. дослідників:
О.Потебня (1894), І.Тимошенко (1897), акад.
В.Перетц, /Іяцький.
Складність пареміологічних студій полягає в
тому, що дослідник повинен не лише знати
різноманітні аспекти най. культури, фольклору,
історії, мови, але також мати подібні знання в галузі
ін. культур, бо багато паремій виступає в різних
народів, паремії чи не найлегше мігрують від
народу до народу. Тобто наук, плідною є,
насамперед, порівн. П. Дослідження порівн. П.
полегшується пареміологічним покажчиком,
виконаним у дусі фінської школи. “An indeks to
The Prouerb” (Гельсінкі, 1934) та бібліографією
О.Е.Е.Молля “Sprichwurte — Bibliographie”, 1-4
(1957-58).
Анатолій Волков