ПАРОДІЮВАННЯ — вид наслідування
відштовхування використання засобів пародії.
коли автор, задум не обмежений суто літ., сказати
б виутр. літ. рамками, як у пародії, але значно
ширший. П. належить до феноменів худож. імітації
поруч зі стилізацією, містифікацією,
парафразуванням, бурлеском, ірої-комічною
поемою, сучасним літературним апокрифом,
надто з травестією (точніше травестуванням) та
пастишем. З двома останніми П. часом
ототожнюють. (Причому в бурлеску, ірої-коміч.
поемі, травестії, суч. літ. апокрифі присутній
первеньП.). У “Мал. літ.-знавчому словнику” (1945)
видатного нім. вченого В.Кайзера П. і травестія
пояснюються цілокупно в одній статті. В ін.
авторитетному лексиконі (1964) Г, фон Вільперта
обидва феномени розглядаються як різновиди
наслідування; наголошується на їх спорідненості,
але їм присвячено окр. статті: П. — розгорнуту,
травестію — надто стислу.
П. існує від найдавн. часів, стало
супроводжує розвиток мист-ва. За
Ю.Тиняновим, воно посилюється в періоди
‘ втоми та змін у літ. еволюції” є виявом
переосмислення, трансформації традиції. П.
має місце вже в нар. творчості. Що ж до
письменства, то П. зустрічаються, починаючи від
Арістофана: “Хмари” — П. на софістів та
Сократа, “Жінки на святі Фесмофорій”, “Війна
жаб та мишей” — на трагедії Евріпіда. В сер.
віки відомі пародійні тв. Еразма з Роттердаму
“Похвальне слово глупоті”, “Листи темних
людей”, поширюються П. бібл. та літургійних
текстів. Далі П, широко зустрічається в л-рі:
“Гаргантюа та Пантагрюєль” Ф.Рабле,
“Орлеанська діва” Вольтера, “Життя та пригоди
Трістрама Шенді” Л.Стерна, “Повісті Бєлкіна”
О.Пушкіна, “Улісс” Дж.Джойса. Приклад
пародійного використання драм, конфлікту з
“Лукреції” В.Шекспіра є “Граф Нулін” Пушкіна,
Об’єктивним засновком розуміння П., як і
власне пародії, є відомість реципієнтові
пародійованого об’єкту (тексту, стилю тошо).
Більше того, сьогочасний читач аж ніяк не
помічає пародійності Свіфтових “Мандрів
Гуллівера”. певною мірою — “Дон Кіхота” М.
де Сервантеса.
П. містить жапротвірні можливості, надто у
драматургії. За посередництвом П.
канонізованих жанрів постала трагікомедія. На
основі П. постав жанр оперети (Ф.Ерве,
Ж.Офенбах),
Анатолій Волков, Наталя Пихоманова