ПАРОДІЯ (грец. parodia — пісня навиворіт)
— худож. тв., шо відтворює домінантні риси окр.
тв., жанру чи літ. напряму Наслідуючи оригінал,
П. зберігає первні, образи, етил, конструкції його
худож. системи, шо забезпечує впізнаваність.
Водночас особливості оригіналу гіперболізуються,
доводяться до парадоксу, до абсурду.
Використовуються гротеск, ремінісценція,
алюзія Цим надається текстові нов. логічно
непередбачуваного. окарикатуреного вигляду. На
думку М.Бахтіна. П. є двійником, шо розвінчує
пародійований об’єкт, містить у собі елемента
карнавалу.
Можливі різні класифікації П.:
1. За діапазоном пародіювання:
а) ‘П.-рецензія” на окр. тв. У такому випадкові
заголовок П. здебільшого дослівно чи варіативно
повторює назву об’єкта П. “Видіння суду”
Байронова П. на однойменну поему Р.Сауті. “Де
єсть руська вітчизна?” І. Франка на вірш-декларацію
москвофільства Ї.Гушалевича. Где есть русска
отчизна?” “Випадок у лазні ” А.Архангельського
пародіює сюжетну ситуацію гумор, оповідання
М.Зощенка “‘Лазня”;
б) на творчість письменника в цілому: цикл
П. Д.Мі/иева на поезії Г.Гайне:
в) на стиль, як от полемічні П.-оди
О.Сумарокова, М.Ломоносова, В.Треліаковського.
У Нісенітних (вздорных) одах” Сумароков
пародіює не лише одичний стиль Ломоносова, але
й окр. рими та орфографію;
г) на жанр: “‘Кентервільський привид”
ОВайлда — П. на готичний роман.
г) на худож. напрям; “Ще раз про символістів”
В.Соловйова є П. не лише на стиль, але й на літ.
напрям символізму назагал.
Едвард Стріха (псевдонім К.Буревія)
зпародіював т.зв. пролетарську поезію:
Зробіть мені квиток партійний.
І {авдовжки — кілометр!
На вширшки — кілометр!
І напишіть червоним на вогні.
Це — Стріха Едвард —
рядовий
загонів геніальних
геній!
Він сліз не має,
цей Едвард,
а кров — барилами,
пожежами — вогонь
У
собі
носить…:
д) на філос. течію: пародійний роман Піна
днів Б.Віана на екзистенціалізм на праці
Ж.П.Сартра.
2. За ставленням до об’єкта П. Помилковою
е думка ніби П. завжди є виразом негативного
ставлення до об’єкта, шо пародіюється. “Жанр,
пафос” бувас дуже різноманітним: від нищівно
сатиричного до дружнього гумор., жартівливого:
Ю./Іевітанський, а також авто пародії: В.Брюсов
На себе’. О.Дюма-батько на свою драму “Генріх
111 та його двір” написав у співавторстві з А. де
Левеном П. “Двір короля Пето”.
3. За жанрам: П.-вірш, П.-пісня. П -байка.
П-оповідання. П.-трагедія. П -комедія. П
роман. П -переклад. Як от переклад В.Чучки, що
пародіює псевдоліт. мову сьогочасних
за карі іатських рус.инів-гайналів:
“Скажи-ка, дядя, ведь недаром
Москва, спалённая пожаром.
Французу отдана…”
БОРОДІНО
Повіджте, вуйку, і;и не задарь
Колись була Москва спалена,
а пак французом зухаблена.
Вас не забуде Руська зимля.
Як билисьте французькой ллимня,
Прославилисьте руськой имня
коло Бородіна,
Гий! Давно були муцні ЛЮДЄ:
вино глушили, як верблюди
То були хлопи, не такі як ви.
Несернчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цісарьова воля
не зухабили би Москви.
Ми фурт дозаду наступали —
французи йшли, а ми втікали.
Вже недалеко до Москви.
Царь-батюшка у штабі лає,
армаду нашу проклинає:
“Же чом то войско одступає9
Вояки стуйте! Доста йти!
Найшли полки великой поле:
за пуврока’го трактор оре –
Сяднули їсти, кавий п югь.
Вже скоро рано, дзвонять дзвони,
вояк са молить, б’є поклони,
а я наладжую канони.
позерам — а французи йдуть ..
П. може бути не лише окр. тв. аде й складником
архітектоніки більшої худож, структури: пародійні
жанри-вставки в романі К.Чапека Війна з
саламандрами”; у комедіях В.Маяковського Клоп”,
“Лазня”, в п’єсах Б.Брехта.
П. с своєрідним літ.-крит. дослідженням. Щодо
цього вона подібна пасгишу. часом їх важко
відмежувати. Споріднення цих двох феноменів
так близьке, шо автори пастишів часом навіть
доводять читачеві, що йдеться саме про пастиш,
а не про П.
Адекватне сприйняття П.. так само як ін. літ.
імітацій, але ше більшою мірою, ніж. скажімо,
парафраза чи травестії, вимагає доброго знання
реципієнтом першовзору. Доконечний ефект
впізнання. Тому сенс П. для непідготовленого читача,
особливо читача пізніших часів, може бути
незрозумілим; П. сприймається як позбавлена
конкретної адресності. Так. пародійний образ Козьми
Прудкова для читача ХХ-ХХ] сг. і іе мас конкретного
іст. літ. тла, тому сприймається як узагальнений сатир,
образ банального поета-дилетанта.
П. — переважно внутр. літлфеномен. але
можлива й міжнац. У цьому випадку основним с
не мов. стиль, а ін. структурні рівні: чеховські П.
на пригодницькі романи та детективи.
Теорія П. достатньо не розроблена на шо
скаржаться й самі пародисти. Хоча відповідні
міркування висловлювано багаторазово, досі немає
заг.-прийнятого визначення, шо таке П., якого
структурного рівня ие явище: вид рецепції-
наспідування, худож. прийом стилізації чи
специфічний жанр?
Слід розрізняти П. як метажаир (не жанр!) та
як вид наслідування. Очевидячки, також доцільно
пі два феномени розмежувати термінологічно; в
другому випадкові вживати термін пародіювання.
неможливо будь-який сатир, тв. з елементами
пародіювання назвати П.
У музикознавстві термін П. має два значення.
1. Коміч. наслідування конкретного тв.,
індивідуального стилю, жанру. Зустрічається з XV-
XVI ст. (віланель. фроттоло, шансон). Широко
вживається з XIX ст. як у камерній вокальній
музиці (“Класик”, “Райок” М.Мусоргського), так і
в муз. сценічних жанрах. Відомий приклад П. на
італ. оперу — “Опера жебрака” (1728): автор
тексту Лж.Гей, композитор І.К.Пепуш. Її
переробка-осучаснення “Тригрошова опера”
К.Вайля та Брехта (1928). Пізніше Брехт написав
на той же сюжет “Тригрошовий роман” (1934).
Прозивним словом, навіть терміном для
визначення опєрових штампів стала вампука від
одноактної опери-П. “Вампука, наречена
африканська: в усіх значеннях взірцева опера”
В.Еренберга за власним лібрето на основі
фейлетона М.Волконського, яка була виставлена
1909 у Петербурзі.
2. Тв. на основі багатоголосного матеріалу. Як
наслідок такої П. може змінюватися жанр і стиль
(духов, музика ставала світською й навпаки).
Часто звертасться до П. кіномист-во: чес. фільм
“Лимонадний Джо” П. на кіновестерни; амер.
“Голий пістолет”, “Гарячі голови”, “Без вини
винний”. “Дуже страшне кіно” — П. на суч.
бойовики та мелодрами.
Анатолій Волков, Наталя Лихоманова