ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ ДІАПАЗОН —
здатність відтворювати певне — вужче або ширше
— коло першотв. Л.п. визначають кілька чинників:
A). Спроможність перекладацького
перевтілення, підпорядкування своєї твор,
індивідуальності волі автора першотв.
Письменницький і перекладацький хист до твор.
перевтілення можуть не збігатися. Так, О.Пушкіну,
дарма, що він створив низку досконалих
перекладів, очевидно, було легше творити в
адекватних іншомов. оригіналам стилях
(‘Наслідування К орану”. ‘Сцена з Ф ауста”.
написані за іта/і* зразками октави та ін.), ніж
примусити себе як перекладача підкоритися
авторові першотв.
Б). Досконале володіння різними стилями
рідної мови.
B). Знання кількох чужих мов. За приклад може
бутиМ.Рильський. шо з дитинства знав, окрім укр..
рос., поль., франц. мови.
Г). Глибоке знання нац. дійсності, природи,
побуту, культури, традицій країни першотв.,
здобутків л-ри, яка перекладається. Такі знання
перекладач може мати з дитинства, або набути
пізніше шляхом безпосереднього знайомства з
країною чи через вивчення наук. л-ри-. Вагомою
порадою є слова Й.В.Гьоте: “Хочеш зрозуміти
поета, йди до його країни”. Напр.. поряд з
консультаціями в турк. поетів була вчинена
спеціально для вивчення природи, реалій і культури
Туркменістану кількамісячна подорож групи рос.
перекладачіві.
Г) Заг. широка культура.
Д). Тип твор. індивідуальності. Позаяк
перекладання органічно містить у собі
дослідницько-пізнавальні елементи, то серед
перекладачів-письменників значне місце посідають
майстри, що в їх оригінальному набутку
інтелектуальний первень переважає над
емоційним: І.Ф ранко. В .Б рю сов. М .Зеров.
М.Рильський, Я.Парандовський.
П.д. не буває безмежним. Навіть такий
універсальний перекладач, як Рильський, шо
створив зразкові переклади з франц. класиків
(П.Корнель, Ж.Расін, Ж.-Б.Мольєр, Вольтер),
романтиків (В.Гюго), неоромантиків (Е.Ростан),
символістів (П.Верлен). перекладав цілком
неподібних авторів з ін. л-р: Данте, А.Міикевич,
0 .Пушкін. О.Грибоєдов, Ю.Словацький,
М.Некрасов, В.Брюсов, Ю.Тувім, сербський нар.
епос, Г.Мопассан, Дж.Лондон, — перекладав
переважно тв. різних високих стилів. У
перекладацькому набуткові Рильського майже
немає тв. етнографічно-побутового, гумор, змісту,
л-ри для дітей.
Широчінь П.д. значною мірою зумовлюється
культ.-іст. чинниками. Позаяк наявність перекладів
світ, класики та тв. суч. л-ри є свідченням зрілості
най. культури, то саме потреба наблизити світ,
шедеври до укр. читача спонукала Франка до
перекладання тв. найрізноманітнших жанрів з л-р
світу. За широчинню П.д. з Франком можна
порівняти Рильського, який створив зразкові
переклади як зі слов’ян., так і з неслов’ян. л-р.
Практика новітнього укр. перекладу дає й ін.
приклади широкого діапазону перекладацької
діяльності: Б.Тен, Г.Кочур, М.Лукаш.
З широчінню П.д. переважно зустрічаємося,
коли літ. мова склалася іст. пізно або ж при
перекладанні на мову відносно малочисельного
народу. Цікавий приклад — діяльність лан.
перекладача Морґенса Бойсена. Він переклав
більш як п’ятсот книжок Гомера, Г.Філдінга.
О.Л.Гакслі, Ф.Шіллера. Т.Манна, З.Фройда, Янга,
М.Пруста та багатьох ін. Упродовж 25-ти років
Бойсен перекладав пересічно по книзі що два
тижні. Кількість аж ніяк не відбилася на якості:
переклад такого складного твору, як “Улліс”
Дж.Джойса було відзначено нап. нагородою за
мовно-стил. достоїнства.
Для перекладача-письмєнника, літ-знавця чи
аматора широчінь Д.п. є лише бажаною.
Перекладач-фахівець не може обмежуватися
вузьким колом суб’єктивно близьких йому тв. та
письменників. Для нього широчінь П .д. — важлива
умова професійної діяльності.
Анатолій Волков