ПЕРЕРОБКА — один з гол. видів рецепції.
Явише П. не має заг-визнаного теор. пояснення і
точного термінологічного визначення. В
класифікаціях міжліт. взаємин П. часом не
вирізняють як особливий вил. І. Г. Нєупокоєва.
виділивши переклад, запозичення, на слі
дування, образну аналогію, стилізацію,
ремінісценцію, використання чужомов.
фольклору, не вказує в цій низці П .Д . Дюришин
серед форм рецепції, поряд з алюзією,
запозиченням, філіацією, плагіатом, перекладом,
називає адаптацію (поняття, близьке, але не
тотожне П.). А відтак словац. дослідник розглядає
адаптацію як різновид перекладу. За певними
ознаками П. справді споріднена з перекладом. В
обох випадках здійснюється трансплантація тексту
в ін. мов-культ. середовише. Втім, ця ознака не є
визначальною для П. У П., так само як у перекладі,
можливі онаціональнення, інтерна
ціоналізація, осучаснеиня, ідейне трансформу
вання, адаптація. Цим обмежується спільне між
перекладом і П.З ін. боку, багатьма ознаками ці
два види рецепції відрізняються.
ПЕРЕКЛАД:
1. Має інформаційно-репрезентативний
характер — знайомить читача з тв. чужомов. л-ри.
О б’єктивно ця ознака може здійснюватисьі іе в усій
повноті залежно від обраного перекладачем
різновиду перекладу, від індивідуальності
перекладача, зрештою від більшої чи меншої його
обдарованості, але як мета репрезентативність
завжди присутня в перекладі.
2. При будь-якому перекладі, навіть вільному,
зміни внаслідок перекладницького втручання
можливі лише на зміст, та етил, рівнях.
3. Зміни композиційного рівня неможливі (за
винятком скороченого перекладу, де такі зміни,
скажімо, відкидання закінчення-розв’язки,
здебільшого призводять до фальсифікації
оригіналу).
4. Неможливі зміни чи заміни образів-
персонажів.
5. Неможливі зміни жанру.
6. Тим більше неможливі зміни літ. роду.
7. Перекладений тв. є відповідником чужомов.
першотв.
8. Переклад завжди є фактом міжнац. літ,-
культ. взаємин.
9. Твор. настанова митця — відтворення
чужого чужомов. твору.
ПЕРЕРОБКА:
1. На має інформаційно-репрезентатив.
характеру, автор переробки не твердить, шо
репрезентує читачеві чужомов. тв. Він не має на
меті дати адекватне (вірне, точне) уявлення про
першотв.
2. Зміни на змістовному та етил, рівнях
завжди мають місце.
3. Можливі та досить часті композиційні зміни.
4. Зміни на рівні образів-персонажів майже
завжди притаманні переробці.
5. Жанр, зміни можливі.
6. Можлива зміна літ. роду.
7. Перероблений тв., написаний за чужим тв.,
6а й навіть «за мотивами» його. — якісно нов. літ.
факт. На відміну від перекладу перщотв. виступає
як імпульс для створення нов. мист. структури.
8. Переробка існує як вид не лише міжліт., а й
внутр-літ. взаємодії. Щодо цього П. подібна до всіх
видів літ. взаємин, за винятком перекладу.
9. Настанова митця — створення нов. тв.
Наявність цієї системи опозицій доводить
якісну, принципову з структурно-типол. відмінність
перекладу і П. Чи не найважливішою при
відмежуванні П. від перекладу є опозиція: текст-
відповідник (текст-репрезентант) і власний тв. з
урахуванням чужого мист. досвіду. Отже з теор.
погляду П. є окр. видом міжнац. літ. зв’язків,
особливою структурою зі специфічними
диференційними ознаками. За багатьма
параметрами П. наближається до таких видів
міжліт. взаємин як наслідування чи запозичення.
До них. надто до запозичення. П. чи не ближча,
ніж до перекладу.
З іст.-літ. погляду П. не’ завжди легко
відмежувати від перекладів. Не кажучи вже про
фольклор, нерозмежовані переклади і переспіви
були луже поширені в л-рі. від її виникнення до 1-
ї пол. XIX ст. Поступово відбулось розгалуження
П. і перекладу. Звідси і притлумлення найближчого
до П. різновиду — вільного перекладу. Він,
шоправда, не зник, але став досить рідким,
периферійним явищем. Ширше кажучи,
опанування і “привласнення” чужомов. та
чужонаи. матеріалу часто відбувається ступінчасто:
переклад — П. — оригінальна творчість.
П. має багато різновидів: обробка, адаптапія
(в тому числі адаптація для дітей). парафраз{а).
переспів, переповідання, перекладення, ідейна
трансформація, жанр. П., міжродова П., зокрема
драматургія переробок. З огляду на час і місце
дії можна казати про П. — осучаснений,
онаціональнення, перенесення (локалізацію),
інтернаціоналізацію. Різновиди П. взаємно
накладаються залежно від автор, задуму того, хто
її здійснює. Напр. «Дванадцять сплячих дів.
Старовинна повість у двох баладах»
В.Жуковського є перевтіленням проз, роману X –
У.Шпіса «Дванадцять сплячих дів. історія про
привиди». Жанр, переробка тут поєднується з
онаціональненням: дію перенесено з сер-віч.
Німеччини на Київ. Русь; заг. колорит і стиль давн-
рус. казк.-фольклор, і літописно-іст. Грец.
письменник-будитель Ригас з Фер (1757-1798)
докорінним чином переробив у своїй «Школі
чутливих закоханих» (1790) шість оповідань Ретіфа
де ля Бретона: розвинув деякі оповідні моменти
та ввів до тексту сентиментальні вірші, вважаючи,
шо така манера викладу «більше відповідає духові
грец. мови’’. “Мати” Б.Брехта — водночас
інсценівка повісті М.Горького, дописування-
інтернаціоналізація і осучаснення. час дії
продовжено до 1917: згадуються такі реалії, яких
не було підчас рос. революції 1905: танки, фанати,
безпритульні.
В іст.-літ. контексті того чи ін. нац. письменства
ці різновиди набувають більшого або меншого
поширення, функціонального значення, шо
зумовлюються об’єктивними і суб’єктивними
обставинами, закономірностями худож. поступу.
П. мають вел. значення для внутр. історій л-р,
багато важать у твор. становленні окр.
письменників. Вони стають підготовкою, стимулом
до оригінальної творчості. Анеля” — юнацька
поема А.Міцкевича, П.-перенесення фривольної
поеми Вольтера «Гертруда» — сприяла сприйняттю
анакреонтичних мотивів легкої франц. поезії з
огляду на філаретські вірші вел. поета. В історії
слов’ян, л-р і театру, надто в епоху слов’ян, культ,
відродження, П. відіграли важливу роль, передусім
у тих л-рах, де відбувались процеси
пришвидшеного розвитку, як-отукр., чес.. словац.,
болг.
Розширюючи естет, сферу л-ри-реципієнта, П.
можуть стати поштовхом для розвитку певного
жанру, течії чи напряму. В еволюції рос. л-ри на
шляху народності, демократизму, реалізмі/
неоціненну ролю відіграли байки І.Крилова.
Становлення жанру літ. балади в слов’ян
відбувалось як процес міжнап. багатоступінчасті
рецепції. “Відгомони руських пісень’’ (1829) і
“Відгомони чеських пісень” (1839)
Ф.Д.Челаковського започаткували нову чес. лір.
поезію. У Болгарії за відсутності в 50-60-х рр. XIX
ст. оригінальної худож. прози та драматургії,
важливим, навіть доконечним етапом її
становлення було поболгарювання
П. не слід плутати з плагіатом.
Анатолій Волков
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВО
Наступна: ПЕРЕСПІВ