ПЕРИФРАЗ(А) (від грец. регі — навколо +
р(ігсво — говорю) або опис — етил, прийом: заміна
назви явиша його розгорнутим описом. О.Потебня
образно звав П. — речь околицей. Виникнення
П. пов’язують з табуїстичною забороною
називання певних явиш, зокрема, фант, істот (“Той.
що в скалі сидить”, Той, що греблі рве”). У
риториці П. уважався вагомим засобом
збагачення та розвитку теми, поряд з
ампліфікацією. В історії л-ри характерний для
певних напрямів (бароко, просвітництво,
романтизм). Вживатися також для уникнення
повторення того ж самого слова, тобто як
синонімічна заміна.
П. може розглядатися як троп, позаяк
перифразування здійснюється за принципом
якогось тропа — метонімії. “Дам лиха закаблукам,
Закаблукам пиха дам” (Т.Шевченко): евфемізму
“Господа служба! Так ти не чарівник і панич сей
не – дух святий з нами/ Горілка і страва не од того,
що не при хаті згадуючи? Га?” (І.Котляревський):
синекдохи; метафори. “Не сумуйте, шо купа на
купі Всі поляжем за діло святе” (П.Грабовський).
На основі П. створюється загадка.
Анатолій Волков