ПОБОЛГАРЮВАННЯ — різновид
переробки-онаиіональнення. Зміна першотв.,
коли зберігається Його сюжет та ідея, а конкретні
обставини та реалії — географічні, природні,
іст., побутові — змінюються на відповідні болг.
На відміну від звичайного онаиіональнення,
іст-літ. сенс П. не в написанні підкреслено нац.
забарвлених тв., а в задоволенні культ, потреб
читачів або глядачів при відсутності відповідних
худож. тв. у своїй л-рі. Подібне явише відомо й
в ін. л-рах. але в Болгарії воно мало специфіку
та особливу вагу. П. використовувалось у давн-
болг. період і навіть після звільнення з-під тур.
ярма, коли культ, голод ше не відчувався гостро.
Але найбільше властиве періодові зародження
най белетристики та драматургії в процесі
пришвидшеного розвитку літератури.
Метою П. було намагання зробити чужомов.
текст зрозумілішим для болг. читача та якомога
більше вплинути на нього. Поболгарювачі
переважно звертались до новогрец., нім.,
франц.. рос., серб, л-р Просвітництва та
сентименталізму, тв. моралістичного харгіктеру
і, крім худож, завдання, ставили перед собою
виховне. З огляду на це показове П. — Чудеса
Робена сина Крусо” (1849) І.Богорова. На той
час болг. читачеві особливо подобались тв., де
перемагала доброчесність, а порок карався, такі,
як нескладні кн. для дітей і дорослих на бібл.,
лицарську, легендарну тематику нім.
письменника кат, пастора Криштофа фон Шмідта
(1768-1854). З 1858 ло 1873 було
поболгаризовано понад 20 його тв. Багато П.
робилося з рос. л-ри. Повість М.Карамзіна
“Бідна Ліза” в Й.Груєва одержала назву Сирота
Ііветана” (1858). Місце дворянина Ераста тут
заступає син багатого торговця Лраган, а Лізи
— Цветана. За допомогою рос. оригіналу
поболгарювач відтворює риси моралі нов. болг.
торгівельно-ремісницького стану.
Вел. місце посідала іст. тематика. Через тур.
цензуру поболгарювачі були змушені проявляти
лояльність до офіційної влади. Але. звертаючись
до рідної історії, вони знаходили там героїв і
факти, які свідчили про велич і героїзм болгар.
Замість рус. князя або нім. лицаря поболгарювач
ставив болг. царя або воєводу, шо пробуджувало
в читача патріотичні почуття. Ненависть до
насильників приховано відбивала ненависть
болгарина до чужоземних гнобителів — турків та
греків. Поболгарювачі не намагалися зберегти
стильові та мов. тонкощі оригіналу. Вони свавільно
скорочували його, змінювали подробиці,
обставини, соц. стан та імена дійових осіб,
географічні назви, вносили свої зауваги тощо.
Вкладаючи в сюжет болг. зміст, прагнули зробити
героєм тв. свого сучасника-співвітчизника.
1867 П.Р.Славейков і С.Захарієв
поболгарили повість М.Карамзіна Наталія,
боярська дочка”, якій дали назву “Невенка.
болярска дъшеря“. Дію перенесено в часи
Другого болг. царства. Місце подій — не Москва,
але давня болг. столиця Велике Тирново.
Точиться війна між болгарами і печенігами.
Цілком змінено най. зміст першотв.. надано йому
нов. ідейного напрямку: вірність цареві відступає
перед вірністю народові.
За відсутності в Болгарії в 1850-60-х рр.
оригінальної худож. п рози Г1., поряд з
пере кладами, було необхідною передумовою
постання новоболг. літ-ри. Акад. Еміл Георпєв з
нього приводу стверджував: “Повинно минути
чимало часу аж новоболг. повість візьме гору над
сер-віч. романт. оповіданням та повчальним
житієм. Щоб досягти оригінальної новоболг.
белетристичної творчості, необхідно було пройти
етап перекладу та поболгареної повісті, які стали
вихідним матеріалом для новоболг. повісті”. Так,
безперечним є вплив П. на “Безталанний рід”
(1860) засновника болг. повісті В.Друмева.
1853 з’являється перша поболгарена п ’єса
“Михал” Сави Інієва Доброплодного на основі
комедії новогрец. драматурга М.Хурмузі
“Шалений”. 1856 Павел Тодоров поболгарив
трагедію серб, драматурга В Йовановача
“Багатостраждальна Женовева”. П’єса
користувалася величезним успіхом, виставлялась
патріотичною молоддю по містечках і селах (таку
виставу описав І.Вазов у іст. романі “Під ігом”),
лягала в основу оригінальної болг. драматургії та
театру. 1873 Т.Шишков поболгарив іст. драму нім
письменника Г.К.І.Трауцшена “Велізарій”. переніс
на болг. грунт “Недоростка” Д.Фонвізіна під
назвою “Не ше може, или Глазен Мирчо” (“Він не
може, або Розпещений Мірчо”). 1875 вдало
поболгарив “Скупого” Ж.-Б.Мольєра
М.Д.Балабанов (“Скьперникьт”).
П. виховували читача й глядача, сприяли
засвоєнню болг. спільнотою культ, набутку ін.
народів, допомагали розвиткові нов. нац. мови.
Анатолій Волков,
Валерій Давренов