ПОБУТОВА КАЗКА — один з основних
жанрів нар. казки, поряд з казкою про тварин й
чарівною казкою Порівняно з цими жанрами
П.к. новіший жанр, що склався в [Х-Х ст. Вел.
кількість і певна строкатість сюжетів, відсутність
гострих меж із суміжними жанрами (чарівна казка,
г.лка легенда анекдот, переказ) перешкоджає-
як теор. виокремленню П.к. так і практичному
віднесенню конкретних сюжетів до того чи ін.
жанру або жанр, різновиду. ІІе. вочевидь,
спричинило унікальний термінологічний різнобій.
Поряд з “клас.”, вживаним ще О.М.Афанасьєвим,
терміном П.к. було запропоновано низку ін.
визначень. Частина з них для позначення всього
жанру, на заміну терміну П.к.: новелістична,
соціально-побутова, реаліст. Ін. як виділення окр.
жанр, різновидів: авантюрна, авантюрно-
новелістична. гумор., побутова новелістична,
родинно-побутова, сатирико-гумор., сатир.,
солдатська, соціально-побутова. А.Аарне окремо
вирізняє як жанр казки про чорта. Слід зазначити,
шо деякі терміни, напр., новелістична чи реаліст,
казка застосовуються чи то на означення жанру,
або його частини, для виділення жанр,
різновиду. До того ж при конкретному “зара­
хуванні” до тієї чи ін. групи певний сюжет
опиняється в різних групах. Виникнення
деяких з названих термінів пояснюється
намаганням певних учених післяжовтневої
лоби змінити фольклористичну термінологію
в дусі вимог комуністичної партійності”.
Подібні незгоди й суперечності спричиняють
так шкідливу для науки термінологічну
синонімію. З усього псевдотермінологічного
набору” доцільно вживати лише П.к.. або ж
новелістична казка {казка-новела). Такий
термін наголошує на близькості до ренесансної
новели та фацетії. між якими й П.к. має місце
“взаємообмін” сюжетів. Слід теж зазначити вел.
різницю між сх-словян та зх-європ.
термінологією. В єврогі. казкознавстві П.к. не
зараховують до поняття казки (напр., нім. Mдrchen
— виключно чарівні казки).
Диферєнційні ознаки П.к. чітко унаочнюються
шляхом зіставлення з чарівною казкою. Відмінний
хронотоп: дія відбувається не ‘колись”, не в
умовному казк. часі, не десь, у якомусь
“тридесятому царстві в іншій державі”, а в
реальному часі й місці, шо наближені до хронотопу
оповідачів та слухачів.
Основні дійові особи — звичайні люди, шо
діють у реальних, звичайних обставинах. Звісна річ,
П.к. не сприймається слухачами як розповідь про
те. що насправді, фактично відбувалося. Це —
оповідь про можливе, але вигадане, як будь-яка
казка, зрештою, як будь-який худож. тв. Але фант.,
неймовірне переважно відсутнє. Щоправда,
фантастичний первень (образи-персонажі. образи-
предмети, мотиви) може мати місие: укр. Кобиляча
голова, яблунька, криниченька, шо промовляють
людським голосом: сопілка, шо зроблена з дерева,
яке виросло на могилі безневинно загиблої
сиротини: перетворення в руках бідаря попелу на
золото або на коштовні прикраси може мати місце,
але воно не є першорядним для розкриття ідейно-
змістовної настанови та для сюжетного розвитку.
П.к. часто-густо мають однакові з чарівними
казками теми й навіть сюжетні мотиви, але саме
через реальність зображування вони безпо­
середньо відбивають нар. погляди на життєві
явища, моральну їх оцінку. Показові казки про
мудру порадницю-дівчину (жінку). Якщо в чарівних
казках (напр., “Царівна-жабка”) героїня розв’язує
понадскладні завдання за допомогою упідлеглених
їй фант. сил. то в П.к, розумниця — власним
розумом і кмітливістю (укр і рос. “Дівка-семилітка ”,
нім.“Розумна дочка селянина”).
За худож.-стильовими параметрами П.к. можна
розділити на три частини. У першій поряд з
реальними особами наявні антропоморфні або
зооморфні істоти: Доля, Горе, Біда, Злидні. Кривда
й антитетично — Щастя й Правда як залишки
міфол. світосприйняття (чес. “Розум і Щастя”, біл.
“Щастя і Горе “, укр. ‘‘Про Злидні”). Помилковим
є твердження деяких казкознавців начебто не
алегоричні образи. Можна вважати, шо сюжети
такого типу належать до давніших. Другу частину
складають казки про чорта (за термінологією
Аарне). Третя частина — суто побутові казки.
Вказані групи розрізняються також за
сюжетоскладанням. Казки першої групи мають
розроблений кількаепізодний сюжет, часом з трал,
фольклор, потроєннями. Сюжети третьої групи
тяжіють до простоти, одноегіізолності: це не
завжди, але здебільшого так. Казки про чорта щодо
цього в конкретних випадках наближуються чи то
до першої, чи то до третьої групи. В окр. тематичну
групу можна виділити й нечисленні іст. казки.
Очевидячки, до старших за виникненням П.к,
належать ті, де оповідається про людей, шо
відрізняються якоюсь психол.. переважно
негативною рисою. Позаяк тут висміюються заг-
людські ганджі, подібні казки відомі всім народам.
Вони надто близькі до анекдотів, з яких, певно,
розвинулися. Найпоширеніші П .к. про дурість (рос.
“Набитий дурень”, укр. “Про дурня Терешка”). До
таких казок близькі оповіді про надмірну
завбачливість (нім. «Розумна Ельза”, рос.
«Лутонюшка»), про наївну простакуватість (відомі
в багатьох народів варіанти казки “Міна”).
Поширені казки про необережну балакучість,
невміння тримати язик на прив’язі (нім. “Дурна
жінка”, рос. “Жінка-докажчиця”, укр. “Чи можна
жінкам правду казати”), про боягузів (нім. “Семеро
сміливих”), про лінивство (him. “Три ледарі”), про
скнарість (укр. «Укараний скупеиь», араб. «Абу-
Касимові капці» — відома в вірш, переробці
І.Франка). Натомість з певною симпатією
оповідається про спритника (крадія, блазня,
солдата).
Складніші сюжети родинно-побутових казок,
що відображають конфлікти родинного життя: про
чоловіка та жінку (укр. “Чоловік і жінка”, ex.- і зх-
слов’ян. “Уперта жінка” або “Голено-стрижено”
у вірш, переробці А.Міцкевича), про мачуху та
пасербицю (укр. “Бабина дочка і дідова дочка»,
“Золотий черевичок”, “Калинова сопілка”), про
батьків і невдячних дітей (укр. “Невдячний син”),
про братів — ці казки здебільшого є воднораз
казками про бідного та багатого (укр. “Два брати”).
Пізнішої генези соц.-побутові казки. Вони
поділяються на тематичні цикли: багатий і бідний,
пан і мужик. Тут симпатія завжди на боці
кривджених.
Поетика П.к. назагал подібна в різних народів.
Персонажі гостро, контрастно протилежні,
поділені на позитивних і негативних. У родинно-
побутових казках це затурканий, безмовний
чоловік і завзята, лиха жінка. В казках про невинно
гнаних — мачуха (або мачуха і мачушина дочка) і
пасербиця: пихата, жорстока нероба — бабина
дочка й непишна, доброзичлива трудівниця —
ділова дочка. У сусп.-побутових казках панові або
попові протиставлено простого селянина, наймита,
солдата. Вчинки персонажів теж контрастні.
Контрастність відбивається в мов.
характеристиках, у діалогах (часто — це
запитання й відповіді, або суперечки). Мотиви
зіткнення (часто внаслідок зустрічі) контрастуючих
дійових осіб здебільшого є засновком сюжету.
Досить часто однотипні епізоди нанизуються на
сюжетний стрижень — створюються кумулятивні
казки, або поєднуються за фольклорним правилом
сюжетоскладання — потроєння. В обох випадках
ие сполучено з традицією (клімаксом або
антиклімаксом). Дія розгортається хутко. Її
активізують діалоги, які складають більшу частину
тексту. Щодо цього П.к. подібні до казок про
тварин, але знов-таки відрізняються від чарівних
казок. Немає повільності, урочистості, ретардацій.
Майже відсутня казкова обрядовість, крім формул
ініціальних (зачинів) і фінальних (кінцівок). Так, у
сх.-слов’ян, казках лише зрідка вживаються
топографічні зачини (рос. “В некотором царстве,
в некотором государстве”, укр. “В іншому царстві,
у козацькому гетьманстві”). Здебільшого зачини
стислі, хронологічні (укр. “Був собі дід та баба і
мали собі дочку”, білор. “Жиу-быу адзін пан, і у
яго радзіуся сын”, рос. «Жыли-были…”). Такі
зачини відразу вводять у вихідну сюжетну ситуацію.
Інколи текст починається безпосередньо з вихідної
ситуації (укр. “Зосталося три брити сиротами”, рос.
«Зла жона худо з мужем жила, ничево мужа не
слушала”, білор. “Адзін пан дужа любіу слухаць
казкі”). Завершуватися П.к. може формульною
кінцівкою-підсумком (укр. “Дідова дочка пішла
заміж, а бабина й досі дівує та гордує”, рос. “Когда
каша свариться, тогда и сказка продлиться”). Часом
кінцівки поєднуються, або ж поступаються місцем
жартівливій римованій примівці (укр. “їм міх та рядно,
а нам сміх та добро”, рос, “Жили они богато; двор у
них кольцом, три жердины конец с концом, три кола
забито, три хворостины завито, небом накрыто, а
светом обгорожено!”, білор. ‘Удалась і гэта нам
штука, будзем цяпер пиць ды гуляць, да панскую
шкатулку наминаць”). Часто П.к. формульного
завершення мають (укр. “Пішли всі додому і живуть
собі як слід”, «Попрощався та й поїхав”, рос. ‘Злая
жена и теперя в яме сидит в тартарары”).
Людмила Полкова