ПОЕЗІЯ В ПРОЗІ — невел. за обсягом ліро-
епіч. тв. у проз, формі, в якому домінують ліризм,
поет, звучання. Для цього своєрідного жанру,
який завжди знаходиться в тісній взаємозалежності
із літ. напрямами, характерні елементи вірш,
ритму, стрункість ком позиц ії, особлива
сконцентрованість змісту. Засновком жанру була
бібл. лірика в прозі. В добу романтизму на цій
основі, а також спираючись на франц. традиції
проз, перекладу віршів, формується П . в п. у франц.
л-рі. Бертран створив зб. П. в п. “Нічний Ґаспар,
фантазії в манері Рембранта і Калло” (вид: 1842),
де вишуканим пластичним стилем і ритмізованою
мовою зображено повний привидів і жахів,
фантастики й містики похмурий світ. Під впливом
A.Бертрана написав зб. “Маленькі поеми в прозі”
(1869) Ш.Бодлер. Відтак жанр поширюється в ін.
л-рах: І.Тургенєв “Вірші в прозі” (“Зепіііа”), амер.
письменниця Ґ.Стайн та ін.
В укр. л-рі П. в п. веде поч. від ритмізованої
давн-рус. писемності, але основним джерелом е
ліризація прози, яка відбувалася в л-рі внаслідок
сильного впливу на неї фольклору. Першим укр.
письменником, у творчості якого з’явилась П. в п.
був М.Шашкевич (“Віра серия мого, як Бескид…”).
До цього жанру звернулися також К.Климович
(“Знайдений скарб”) і Г.Воробкевич (“Із сна ся
здригнув…”, “Спомин”). У кін. X IX — на поч. XX
ст. під впливом психологізму в л-рі відбувається
своєрідна якісна зміна ліризму. Проза стає
медитативною і сповідальною, а голос автора
зливається з голосом лір. героя. Письменників не
влаштовує просте запозичення з нар. творчості тем,
худож. засобів, естет, ідеалів. Остаточно
утвердився і отримав відносно закінчену форму
жанр П. в п. в кін. XIX — на поч. XX ст. Важливою
рисою розвитку П. в п. цього періоду є циклічність,
шо свідчить про високий рівень розвитку жанру.
Високохудож. цикли, в яких відчувається
взаємовплив реалізму і романтизму, створили
Дніпрова Чайка (“Морські малюнки’’),
М.Черемшина (“Листки”), М.Коцюбинський (“З
глибини ’), С.Яричевський (“Серце мовить”). П. в
п. Дніпрової Чайки, В.Стефаника (“Амбіції”),
Марка Черемшини, О.Кобилянської (“Рожі”)
відбивали твор. пошуки й свідчили про намагання
звільнитися від шаблону, проти якого виступав
І.Франко: “… емансипація особистості автора за
межі схоластики, повний розрив із будь-яким
шаблоном”. У 1-й чверті XX ст. П. в п. стала
перехідною від лірики до епосу і як і ін. ліро-
епіч. жанри виконувала функції вел. худож. форм.
З П. в п. виступають П.Тичина, В.Еллан-Блакитний,
B.Чумак, М.Хвильовий. Десь з 1933 до 1946 у
розвитку П. в п. наступила перерва: Досліджуваний
жанр відійшов на другий план, поступившись
місцем ін. вірш, і проа формам. 1946 письменник
із Закарпаття Ф.Потушняк створює цикл П. у п
під назвою “Дзвіночки”. Дешо пізніше до цього
жанру звертаються І.Вільде, Ю.Боршош-
Кум’ятський, В.Мисик, І.Драч, А.Драгомирецький,
В.Чухліб.
Оксана Івасюк