ПОЛІТИЧНА (СОЦІАЛЬНА) КОМЕДІЯ —
драм.ж анр, сутність якого полягає в сатир,
зображенні cou. явиш.
Найдавнішим жанр, різновидом П.к. (і європ.
комедії назагал) була ст-аттична комедія. Вона
мала чітко вироблену структуру, де реаліст,
складники поєднувалися з умовно-фант.,
гротескними та пародійними, з напівпубліцистичними
автор, відвертими або алюзійними нападами на
конкретних осіб і сусп. явища. Ідейний сенс
розкривався в прямому вигляді в агоні —
сперечанні двох антагоністів (саме тут
концентровано викладалася автор, позиція) і в
парабасі— безпосередніх зверненнях до глядачів,
що чергувалися з зображуваними сюжетними
епізодами. Зародження ст-аттичної комедії
припадає на кін. VI ст. до н.е. (комедії Епіхарма,
шо не дійшли до нас), розквіт — творчість батька
комедії” Арістофана (“Хмари”. “Птахи”.
“‘Лісістрата’ , “Жінки в народних зборах”‘ та ін.). В
останні роки життя Арістофана гострота політ,
сатири в його творчості ослабла (напр., “Плутос”).
Cep-аттичній комедії тою мірою, якою ми її знаємо
— тексти майже не дійшли — політ, сатира не
притаманна. Традиції ст-аттичної комедії,
зокрема, використання парабаси. не зникали
протягом віків. Елементи політ, сатири час від
часу мали місце в пізнішій європ. драматургії
(“Тартюф, або Облесник” Ж .Б.Мольєра.
“‘Безумний лень, або Весілля Фігаро”
П.О.Бомарше. “Недоросток”‘ Д.Фонвізіна,
“Вкрадений лист” Й.Л.Караджале. Пані
міністерша” Б.Нушича та ін.). але не були
вирішальними для формування й розвитку
новоєвроп. комедійних жанрів. Лише в XX ст. П.к.
знову досягає розквіту в агітаційній драматургії
реаліст, умовності (В.Маяковський: Містерія-
буфф”. “Клоп”, “Лазня”; Б.Брехт: “Карьера
Артуро У ї”, “‘ІІІвейк у другій світовій війні’ :
О.Вишня: “Вій”, “Запорожець за Дунаєм”: Назим
Хікмет: “Чи був Іван Іванович?”, “Тартюф-59 “).
Людмила Волкова