ПРИГОДНИЦЬКИЙ (АВАНТЮРНИЙ) РОМАН — тип роману, в ідейно-тематичний,
центр якого покладена пригода, надзвичайна
подія, тобто, вигадане, “штучне” начало,
висловлене найбільш виразно. Власне поняття
роман, “романність” пов’язані в першу чергу саме
з цим типом роману та аналогічною йому малою
формою — новелою . П.р. являє собою
мєтажанр, який містить цілий ряд тематичних
різновидів (морський, детективний, наук.-фант, і
т.п.). В основі П.р. лежить авантюра, пригода, за
визначенням В .Ф .Гегеля, — “внутр. і зовн.
випадковості кохання, честі та вірності”. Інакше
кажучи, пригода — це нетривіальне, небуденне,
“штучне” поєднання фактів, подій, обставин,
персонажів, характерів, почуттів, свідомостей,
мислень аж до інтуїтивно-підсвідомих порухів та
імпульсів. Пригода як “подієвий троп” (А.Вуліс)
присутня й у ширшому, аніж роман, колі літ. явиш
(казка, міф, героїчний епос, драма), проте саме
в романі пригодницький первень відіграє
найважливішу ролю. Він є гол. елементом ант.,
лицарського, шахрай ського, готичного
романів і тою чи ін. мірою представлений у романі
виховання, сентиментальному, іст., реаліст. Лише
в сер. XIX ст. П.р. вирізняється в особливий жанр
на противагу реаліст, і, особливо, нату­
ралістичному роману, теоретики якого про­
голосили відмову від будь-якої “штучності”. Однак,
вел. л-ра як у XIX. так і в XX ст. не цуралася
пригодницького елементу. Тв. В.Скотта. В.Гюго,
О. де Бальзака, Ч.Діккенса, Ф.Достоєвського.
Г.Сенкевича. К.Чапека, О.Гріна, В.Фолкнера
свідчать про це. З ін. боку, у таких класиків
пригодницького жанру як Ф .Купер, Е.По,
Р.Стівенсон. Дж.Конрад цей первень незрідка
тісно пов’язаний з найважливішими світоглядними
і худож. проблемами. Як результат звернення до
актуальних соц. питань з’являється такий різновид
П.р. як роман-угопія, наук, прогрес викликає до
життя наук.-фант, роман тошо. Тобто зовсім не
завжди П.р. є синонімом чогось легкого і суто
розважального, а пригода несе лише сюже-
тоформуюче навантаження. Часто вона виконує
змістовну, смислотвірну функцію. Так. у ант. міфах
і давн-грец. драмі пригода уособлює невідому
людині волю богів і долі. В лицарському романі
вона символізує боротьбу героя з ворожими
природними і соц. силами, причому пригода
сприймається автором і героєм цілком серйозно.
Проте вже в “Дон Кіхоті” М. де Сервантеса, в
шахрайському романі пригода сприймається з
деякою іронією, для просвітителів вона була
засобом ілюстрації тієї чи ін. філос. концепції
(“Кандід” Вольтера), романтики розглядали
авантюру як прояв автор, свободи та могутності
індивідуальної волі, яка здолала всі перешкоди на
своєму шляху, реалістам пригода надавала
можливість аналізу людської психіки в
екстремальних умовах або ж уособлювала соц.
конфлікт, складності та суперечності людського
буття. Однак, якщо у вищеназваних письменників
пригодницький первень відігравав все ж таки
підлеглу ролю. то у власне авантюрному романі
(який з’явився, до речі, в епоху неоромантизму і
був, по суті, епігонським явищем щодо романтизму
поч. XX ст.) засіб перетворюється на мету, пригода
стає самодостатньою, вона і мета, і, водночас, засіб
для втілення однієї дуже простої, але місткої
життєвої максими: “добро завжди перемагає зло”,
яка не може сприйматися без значної долі гри та
іронії. З цієї т.з. романт. іронії і слід розглядати
закони жанру, де с відсутнім глибокий психологізм,
де складність людських характерів підміняється
заплутаністю зовн. обставин, суперечлива
діалектика людських стосунків зводиться до
протистояння чітко визначених позитивних та
негативних персонажів. Заданість, шаблонність П.р.
не раз обігрувалися самими ж їх авторами, які
складали закони написання того чи ін. різновиду
жанру (напр, закони детективу С.С.ван Дайна,
закони роботехніки А.Азімова).
Виходячи із заданності П.р.. можна досить
повно класифікувати різновиди авантюрно-
пригодницького жанру (терміни “авантюрний” та
“пригодницький” слід розглядати як синонімічні,
їх розмежування було даниною заідеологізованості
совєтського літ-знавства: у нас пригодницький, у
“них” — авантюрний).
У 2-й пол. XIX — XX ст. формуються такі
піджанри П.р.: морський (Купер, Г.Мелвілл,
Р.Баллантайн, Стівенсон, Конрад, Р.Сабатіні.
К.Станюкович); детективний (По, У.Коллінз,
Е.Габоріо, А.Конан Дойл, Г.К.Честертон, А.Крісгі,
Ж.Сіменон); наук.-фант. (Ж.Верн, Р.Уеллс,
К.Чапек, С.Лем, Азімов, А.Кларк, Р.Бредбері,
Г.Гаррісон, бр.Стругацькі): іст.-пригодницький
(О.Дюма-батько, Сенкевич, Г.Р. .Хаггард,
М.Дрюон. О.Назарук. М.Стюарт, Ю.Косач,
В.Пікуль); соц.-пригодницький (Е.Сю. В.Крестов-
ський, Дж.Лондон, Б.Келлерман), географічний
(Ж.Верн, Р.Хаггард, Р.Кіплінг, В.Обручев,
П.Бенуа); утопія і аитиутопія (Купер, У.Морріс,
Є.Замятін, В.Винниченко, О.Л.Хакслі, Дж.Оруелл),
військово-пригодницьким (Ф.Купер, К.Май,
Л.Буссенар, В.Богомолов); політ.-пригодницький
(Д. Ле Карре, Ф .Форсайт, Ю.Семенов);
поліцейський (кримінальний) (Дж.Х.Чейз,
Р.Чандлер, Л.Тирманд, Л.Шейнін); шпигунський
(Купер, Ле Карре, Я.Флемінг, Н .Семенов,
ЮДольд-Михайлик); любовно-пригодницький (А.
і С.Голон, К.С’юзен); містико-приголницький
(Б.Стокер, С.Кінг). Дана класифікація не вичерпує
всієї різноманітності П.р. Можна було б виділити
окремо піратський роман, колоніальний (Сенкевич,
П./Іоті, П.Бенуа), індіанський роман (Т.Майн Рід,
Май), вестерн; не можна не згадати П.р. для
підлітків (його засновником був Стівенсон з
“Островом скарбів”), анімалістичний (“Золотий
осел” Апулея, “Біле ікло” Дж.Лондона). Попри всю
різноманітність П.р. він будується за допомогою
обмеженої кількості сюжетних схем і мотивів.
Найдавнішою й найзагальнішою схемою побудови
П.р.є роман-подорож — морська, сухопутна,
космічна. Як варіант подорожі можна виділити
оаісею — довгий, з великою кількістю перешкод
шлях героя додому (“Одісея капітана Влада”
Р.Сабатіні, “Космічна одісея 2001” А.Кларка) і
робінзонаду — вимушену або добровільну
зупинку на цьому шляху, яка нерідко переростає в
утопію або антиутопію (“Таємничий острів” Верна,
“Кратер” Купера та ін.). Сюди ж можна віднести
сюжети про Атлантиду. За цією ж сюжетною
схемою подорожі будується роман викриття
таємниці, пошуку скарба або зниклого героя,
відкриття нових земель. Морська пригода майже
неминуче стикається з піратською темою, сухопутна
— з нападом індіанців, розбійників, конкурентів
тощо. З подорожжю пов’язаний і т.зв. екзотичний
роман про перебування героя в чужій країні
(“Тайпі” Г.Мелвілла), а також сюжет про
розставання, пошук та зустріч закоханих.
Друга велика група П.р. будується згідно
моделі викриття злочину та пошуку злочинця. Тут
наявні такі характерні мотиви, як помста,
подвійниитво, палацова чи будь-яка ін. інтрига,
“мертві” душі, людина в масці тощо (Детектив).
Особливий розділ П.р. — створення штучної
людини і в цілому тема наук.-технічних досягнень
(лив. Наукова фантастика).
Попри всю різноманітність сюжетних схем та
мотивів існує один, без якого П.р. втрачає свою
специфіку — це мотив таємничості, який
варіюється в широких межах, але неминуче
присутній. Розкриттю таємниці підпорядковано всі
сюжетні колізії П.р. — в ньому суворо витримується
єдність дії: шукач скарбу не повинен відвертатися
на рятування невинно ображеного, якшо тільки той
не приведе його до шуканого. Образно кажучи, в
П.р. чітко діє правило чехівської рушниці, шо
висить на стіні. Найважливішим первнем П.р. є
заплутана інтрига з її обов’язковими атрибутами:
шифрами, масками, потаємними входами і
виходами, лабіринтами, сходами, мапами,
переодяганнями, сейфами, валізами з подвійним
дном та ін. хитромудрими пристосуваннями. Важко
переоцінити роль різних засобів пересування та
зв’язку — телефон стає чи не найважливішим
пов’язуючим ланцюгом у суч. детективі та
поліційному романі, аж до його використання як
знаряддя вбивства. Не меншу ролю відіграють різні
види зброї та отрут і витончені способи
позбавлення життя — але, знову ж підкреслимо,
найжахливіші сцени сприймаються крізь призму
ігрового начала, своєрідного договору між
письменником і читачем.
Своєрідним є хронотоп П.р.. Найчастіше це
— шлях у найширшому розумінні, нерідко острів
або якийсь ін. засіб відокремлення від буденного
життя — морське судно, підводний човен,
повітряна куля, дирижабль, космічний корабель,
отже, весь світ, всесвіт, але тільки не власний дім,
герой П.р. — не людина житла (виняток —
детективний роман, у якому герой здійснює уявну
подорож, не виходячи зі своєї вітальні). Автор
маніпулює часом в П.р. — він безмежний і
рухається в обох напрямках, стискається,
розтягується, часові пласти нашаровуються один
на ін. І лише герой не підвладний йому — він вічно
молодий або ж, у крайньому випадку, зрілий.
Герой П.р. є героєм у буквальному розумінні
слова, його можливості гіперболізовані, він
діяльний і активний, компенсуючи цим внутр.
статичність, він не так розумний, як дотепний,
швидкий і рішучий. Характерна діалогічність у
системі персонажів П.р. (детектив — його
простакуватий друг, хазяїн — слуга, людина —
машина в наук, фантастиці, герой — його друг,
зрідка вірна подруга; в П.р. домінують чоловічі
товариства). Типова ситуація “герой в інонац.
середовищі” є невичерпним джерелом
пригодницьких ситуацій.
Стиль П.р. відповідає динамічності та
напруженості сюжету. Простота і лаконічність
мови, значна доля діалогу в оповіді, насиченість її
нехитрими життєвими сентенціями, нерідко
розповідь від першої особи, орієнтація на
попередні зразки та їх цитування, забігання вперед,
навмисні та ненавмисні помилки в оповіді і їх
виправлення, невибагливий гумор — все це
зближує стиль П.р. з манерою усної розповіді.
В цілому безсумнівна другорядність П.р. як
жанру, його пов’язаність і залежність від “великої”
літератури (безперечна орієнтація Стівенсона на
Д.Дефо, Дюма на В.Скотта, О.Гріна на
Дж.Лондона і т.п.). Проте саме через свою
другорядність, прив’язаність до реалій свого часу
П.р. дає нерідко точнішу картину побуту, звичаїв,
характерів тієї чи іншої іст. епохи, ніж клас, тв.,
націлений на вічні цінності.
У XX ст. П.р, став однією з суттєвих складових
масової літератури і в більшості своїй тиражує
вельми посередні зразки. Проте є ряд тв.
авантюрного жанру, бездоганних у своєму роді і
відомих усьому світові. Це, перш за все, детективи
Крісті і Сіменона, кримінальні романи Чейза і
Чандлера, політичні П.р. Карре і Форсайта, наук
фантастика Лема, Азімова і Кларка та багато ін.
Крім того, видатні письменники XX ст.
(К.Чапек, Г.Грін, В.Голдінг, Ф.Люрренмат.
Р.Мерль, Г.Гарсія Маркес, Кобо Абе) вельми
активно використовують елементи П.р. для
постановки найважливіших проблем сучасності,
оскільки за своєю динамічністю, насиченістю
подіями та напруженістю дії П.р. якнайкраще
відповідає реаліям XX ст.
В укр. л-рі успішно працювали в жанрі П.р.
О.Бердник, В.Бережний, В.Владко, Косач,
Назарук Р.Самбук, Ю.Тис, М.Трублаїні; став
класикою П.р. роман В.Винниченка “Сонячна
машина”.
Юрій Попов