ПРИСВЯТА або ПОСВЯТА — засіб автор,
підкреслення рецепції. П. у власному розумінні
складається з одного-кількох слів. Так,
Ф.Л.Челяковський присвятив три томики зб.
“Слов’янські народні пісні” трьом видатним діячам,
шо сприяли культ, зближенню слов’ян: чехові
Ганці, поляку Бродзіньському, сербу Караджичеві;
М.Вороний “Баладу моря” — “світлій пам’яті Лесі
Українки”, Є.Маланюк поезію “Київ” — пам’яті
Юрія Нарбута, поему “П’ята симфонія” — “пам’яті
Василя Тютюнника, воїна і громадянина”.
Зрештою прикладів безліч. П. може переростати
в більшу за розміром, конче важливу для ідейно-
худож. задуму частину тв. Такою є присвята
“Шафарику” з поеми Т.Шевченка “Єретик” про
Яна Гуса, якого було спалено за ухвалою
Констанцького собору. П., шо складається з
восьмидесяти шести рядків, є прославленням
Шафарика як будителя слов’ян, самосвідомості.
П’ятидесятилітній Й.В.Гьоте склав до “Фауста”
“Присвяту” в 4-х октавах, звертаючись до тих, хто
його оточував, коли поетові було 25 років і він
лиш започав свою трагедію. П. – зверненнями
бувають цілі тв., як поезія Шевченка “Гоголю” (“За
думою дума роси вилітає”). Близькі до П. поезії-
звернення, спогади, оспівування, напр., низка
віршів І.Базова: “Байрон”, “Гайне”, “Сторіччя
Пушкіна”. Своєрідною П.-запереченням є поезія
М.Лермонтова “Ні, я не Байрон, інший я”. Отже
П. — один із способів автор, підкреслення духов.
культ., приватних симпатій (у т.ч. свідчення про
міжнац. контакти).
Анатолій Волхов