ПРОКЛІН, ПРОКЛЯТТЯ — мал фольклор
жанр, функціональність та семантика якого
пов’язані з побажанням біди, нещастя, кари і навіть
смерті людини, тварини, рослини.
Побутування проклять та їх походження
пов’язані з магічною вірою в силу слова. Щодо нього
П. стоїть поряд з такими мал. жанрами усної нар.
творчості як божба, замовляння, клятва та ін.
П., як правило, є реакцією на ворожі дії. Часто
воно складається з двох частин. У першій частині
констатується негативна дія. а в другій — відповідь
на цю дію. Відповідь -П. будується за аналогією
негативної дії, тобто переадресовусться. (“Якщо
ти не чув, то щоб ти так чув. як пень/”, “Якщо ти
це бачив, то щоб ти завтра сонця не побачив!”.
“Якщо ти це говорив, то щоб ти занімів, як
камінь!”). П. може адресуватися стихії (під час
сінокосів люди проклинають бурю, доші: повінь,
котра завдала багато шкоди). П. може бути і
однокомпонентним (“Грім би тебе вбив!”, “Гуга
би тьи скила!”, “Холера би тьи вхопила!”, “Шляг
би тьи трафив!” — у гуцулів). П. можна
переадресувати (“Най ти твої кльитьби лишьи си в
твої пазусі!” або просто “Собі в пазуху”).
Вважається, шо П. може справдитися залежно від
часу, в який його промовляють. Звідси в гуцулів
вираз “лихий чьис”. Інколи П. дуже тісно
пов’язується з божбою Це відбувається в тих
випадках, коли воно направляється на самого себе
(“Щоб я до сходу сония не дожив, якщо … “, “Щоб
мене грім побив і блискавка спалила, якщо …” і т.
п.). Найстрашнішими і невідворотними були П. з
вуст матері або батька. Прокляті діти в легендах
перетворювалися па дерева, тварин тошо. В укр.
фольклорі існують пісні про дівчину, шо
перетворена в тополю через прокляття. У гуцулів
вважалося гріхом клясти, а проклинати іменем
Бога — страшним гріхом.
П. фольклор, походження використовуються
й у л-рі (напр, у “Зачарованій Десні” О.Довженка).
Ігор Зварич