ПУРИЗМ (франц. purisme від лат. purus —
чистий) — свідома протидія проникненню ло літ.
мови чужомов. запозичень, неологізмів,
розмовних, діалектних, просторічних та ін.
ненормативних лексичних, фразеологічних та
граматичних елементів чи не першим проявом П.
був аттікізм у давн-грец. (11 ст. до н е.) і в лат.
мовах (І ст. до н.е.) на противагу азіанізму.
У нов. європ. мовах П. часто виступав як нац.
самозахист від навали галліцизмів — проявів
гадломанії виших cou. верств. Так було в Німеччині
в поезії доби бароко (сер. XVII ст.). Замість лат. і
франц. лексем вони запроваджували ст. призабуті
слова і мов. форм, створювали суто нім. ковані
слова” в тому числі й у наук, термінології. Такі
слова вкорінилися й функціонують й дотепер як
паралельні до інтернац. термінів.
У Росії поч. XIX ст. теж точилася боротьба
проти гадломанії та галліцизмів, шо відбилося напр,
у інвективі Чаиького з “Диха через розум’
О .Грибоедова про “смесь французкого с
нижегородским” у дворянському мовленні.
П . надто пожвавлюється в крит. для нац. мови
періоди (під час формування і становлення літ.
мови після тривалого чужомов. панування,
посилення нац.-визвольних змагань тощо, коли
свідома частина народу збагнула загрозу своїй
ідентичності через поступову втрату рідної мови.
Показовим є ісл. П. — очищення мови від
варваризмів: слів з дан. та ін. чужозем. мов.
(Ісландія впродовж віків з 1397, перебувала під дан.
пануванням). Ісл. П., шо постав у л-рі
Просвітництва XVIII ст. вельми радикальний. Це
спричинялося геополіт. чинниками: з од. боку —
острівним розташуванням країни; з ін.,
малочисленністю наші, через що існувала дуже вел.
загроза денаціоналізації. Замінювано не лише дан..
але й інтернап. лексеми. Нові поняття передаються
шляхом переосмислення предковічних слів: ісл.
тупе/ — дослівно форма, образ У слов’янській
культурно-літературній зоні найсильнішим був
чес. П. кін. XVIII – 1-ої пол. XIX ст. Склалася така
ситуація, що чес. мова під тиском насильницької
германізації, шо тоді провадилася у Габсбурзькій
імперії, майже не вживалася міським населенням,
перетворилася на мову селюків. Отож у ситуації
слов’янського відродження перед будитєлями
постала нагальна потреба “воскресіння” чес. літ.
мови. Найбільше причинився до цього Й.Юнгман
(1773-1847) спершу перекладацтвом (‘’Слово о
полку Ігоревім”, “Втрачений рай” Дж.Мільтона,
пастораль Й.В.Ґьоте ‘Терман і Доротея”), бо брак
розробленої чес. літ. лексики спонукав до
словотворення. Відтак він теор. виклав свої
погляди в статті Про чеську мову”. Найвагомішим
для час. П. став Юнгманів “Чесько-німецький
словник” (1834-1839). Викорінюючи германізми
(значною мірою також ін. варваризми), Юнгман
замінював їх: 1) діалектизмами, sklepeni —
підвал, znaćiti — значити, відзначати; 2)
призабутими словами, шо сприймалися за
Юнгманових часів як архаїзми-.сИогу, kłopot,
latka — тканина, речовина: tuar — форма. 3)
куванням нов. слів: obliba — любов, ozuene —
луна, ulohu — кеба, хист, zapуr — заперечення: 4)
запозиченнями з найрозвиненіших на той час
слов’ян. мов з відповідною чес. огласовкою: hlahol
рос. глагол, priroda <— природа: yzduch «— рос.
воздух; ohon поль. ogon (хвіст), uuaha Поль.
uuoga. ueda (наука) поль. wiedza (знання, наука).
Разом із германізмами було вилучено багато
спільних для більшості европ. мов лексем і
запроваджено, напр., hudba — музика diuadlo —
театр, ueselohra — комедія, skladba — композиція
або синтаксис, skladatel — композитор).
У 1920-30 рр. після створення Чехословацької
республіки здобула поширення фальшива
концепція існування єдиного чехословац. народу
й відтак єдиної мови, шо відбивало політ,
прагнення чес. шовіністів. Вислїлом було
захаращення словац. мови чехізмами не лише в
адміністративно-правничій і новітньо-технічній, але
також й у побутовій сфері. Це спричинило гострий
спротив — постав словац. П.. що захистив словац.
мову.
Подібна, але значно гостріша ситуація існувала
в СССР: настійливе ‘добровільно-примусове’
наближення пай. мов до панівної рос. мови. Що ж
до сх. слов’ян — білор. та укр. мов. то тут
провалилася майже відверта політика розчинення
їх в рос. мові, зокрема шляхом викорінення суто
укр. слів та заміни рос. лексемами або кальками
(сумнозвісні “російсько-російські’’ перекладні
словники). Пуристичні спроби протистати цьому
процесові припинялися та каралися як прояв
буржуазного націоналізму.
Позитивним у П, є уболівання за чистоту рідної
мови, намагання залучити до відтворення літ.
норми лексичні, словотвірні, морфологічні та
синтаксичні багатства рідної заг-нар. мови.
Помірний П. є важливою рушійною силою
становлення та вдосконалення літ. мови. Натомість
надмірний П. призводить до порушення взаємодії
лексичної та словотвірної систем рідної мови з
інтернац. тенденціями та закономірностями
мовотворення, суб’єктивного нав’язування мові
штучно створених елементів узамін сприйнятих і
вже усталених у ній чужомов. (передусім інтернац.).
Такими, вочевидь, були пропозиції О.Шишкова та
його прихильників, шо вели активну боротьбу із
запозиченими словами, вилучити з рос. мови слова,
що вже стали її здобутком і замінити їх штучно
створеними, напр, путевик замість маршрут.
звездачество замість астрономия, лечезнание
замість медицина, ходирня замість тротуар,
себятник замість эгоист. Теж можна сказати про
укр. П. доби “українізації” у 20-30 рр. XX ст.
(спроби запровадження укр. терміноназв замість
інтернаиіоналізмів, напр., стіжок замість конус,
сторч замість перпендикуляр, ?кмтьникарня замість
кабельна фабрика).
Пуристичні тенденції є поширеними і на суч.
етапі функціонування укр. мови (хоча б прагпення
замінити чужомов. процент, фотографія, газета,
аеропорт, власне укр. лексемами відсоток,
світлина, часопис, летовише.
М ар’ян Скаб,
Анатолій Волков
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: ПУБЛІЦИСТИКА І ЛІТЕРАТУРА
Наступна: РАДІОП’ЄСА