РАДІОП’ЄСА — особливий жанр драм, мист-
ва. розрахований в міру своїх специфічних
можливостей не на глядача, а на слухача. Цей термін
не зовсім вдалий, бо передає лише природу
виникнення літ. явиша, а не його сутність. Терміни,
які існують в нім. (/ liibrspiel) та поль. (siuchowisko)
мовах і які означають буквально “слухоп’єса”. точніші.
Попередником цього жанру була “драма для
читання — Lesestiick. яка вимагала читача. Однак
радюп єса докорінно відрізняється від неї.
Виникнувши 1924 в Англії (Р. Хьюз. “Небезпека ”)
на технічній основі радіо, Р. стала особливим жанром
драматургії із своєрідною поетикою. Виходячи з того,
шо Р. “незрима” для слухача і сприймається лише на
слух, радіодраматурги всю увагу приділяють оповіді
про дію. Це сприяло посиленню епіч. начала вданому
жанрі. Формальною ознакою епізації є опора на
аудіоряд. Для створення відповідного настрою і
зорових образів у його уяві, автори широко
використовують психол. ефект “інтимності радіо“,
технічні та акустичні його можливості — звук, ефекти,
шуми, фонограми. За їх допомогою радіодраматурги
посилюють певні моменти фабули та (це характерно
для поетики Р.) стрімко перемішують дію в часі й
просторі. Р. притаманні строга концентрація дії,
тісний зв’язок окр. сцен, обмежене число персонажів,
монтажний принцип чергування епізодів (шо
спорілнює її з кіно та телебаченням), відносно
короткий час Р.-вистави ( в більшості випадків до 1-
ї години). За допомогою монтажу Р. може відтво­
рювати й внутр. стани (мрії, марення, внутр.
монологи, потік свідомості тошо).
Жанр Р. на всій території колишнього СССР,
знаходиться у періоді становлення, бо майже відсутня
оригінальна драматургія. Більшість— це або постановки
літ. тв. (за романом/їж.Лондона “Мартин Іден” сценарій
В.Балянського. режисер А.Ефрос; за повістю О Ґріна
“Та, що біжить по хвилях”, сценарист і режисер
Л.Веледницька). або постановочне чигання (О.Баталов
– за тв. ЛТолстого “Казаки”. О.Купріна “Поєдинок”,
М Лєрмонтова “Герой нашого часу”). І лише невелика
частина — п’єси, створені спеціально для радіотеатру:
В.Сергеев “Дві склянки райдуги”, “Алевтина”;
Л.Ніколаєв “Монолог падаючої бомби”, “Вовчий схил”;
К.Мінц Арісгофан сміється”. “Марк Твен — двадцяте
століття”. “Під маскою клоуна”.
В Англії. США, Японії і надто в Німеччині жанр
Р. широко розвинутий, теор. обгрунтований, має
струнку розроблену жанр, систему — “фіче” (feature),
“потік свідомості”(stream of consciosness), “сімейна
серія”, радіоновела та ін. А в Німеччині Р. вже
оформилися в два напрямки — філос. параболи-
прнтчі (П.Хакс “Притча про старого вдівця, який жив
в 1637 році”. В.Гільаесгаймер “Жертвоприношення
Єлени ”) та поет, п’єси (Г.Айх “Прибій в Сетубале”.
М.Л.Кашніц “Весільний гість”. І.Бахман ‘ Добрий бог
Мангетгена “). Для раліо створюються як оригінальні,
спеціально написані для ефіру тв.. так і інсценуються
літ. тв.. які спочатку мали драм, чи недрам, форму: Англія
— Л.Макніс “Темна вежа”. Д.Купер “Меври Бікон”.
Т.Стоппард “Альбертів міст”, С.Данстон “Хто ця
Сільвія?”; США — В.Найт “Срібний долар”, Р.Райт
Хмари та полум’я”, Б.Аппел “Запитайте кого
завгодно , О.Веллз “Війна світів” за однойменним
романом Г.Веллза; Швейцарія — М.Фріш “Ріп ван
Вінкль”, Ф.Дюрренматт “Аварія”. “Процес про тінь
віслюка”; Швеція — С.Кей-Оберг “Один з днів”;
Фінляндія — П.Ринтала “Одного разу в серпні”, Л.
Калерво “Обідні перерви”, Е. Пеннанен “Мати і син”;
Данія — Ф.Метлінг “Вікторія”, Л.Пандуро “Де моя
голова?”; Німеччина — В.Борхерт Там. за дверима”,
Г.Ельшлеґель “Берлінські Ромео і Джульетта”. Д.
Веллерсгофф “Мінотавр”, Г.Бьоль “Концерт для
чотирьох голосів”, Б.Брехт “Політ через океан”.
“Допит Лукулла”, З.Ленц “Обшук”, “Час невинних”
та ін. В цих країнах періодично видаються зб. Р. За
останні десятиліття декілька таких зб. було видано рос.
мовою. Р. хоча й адресуються в силу своєї природи
найширшому загалу слухачів, проте нерідко мають і
певне спрямування, адресність, призначаючись тій чи
ін. віковій або професійній категоріям (радіосеріали
для дітей М. Костантиновського “КОАПП! КОАПП!
або Репортаж про події незвичайні”).
Андрій Близнюк