РЕМАРКІЗМ — проблемно-тематичний
комплекс, пов’язаний з творчістю письменників
“втраченого покоління”, та, в першу чергу, Е,-
М.Ремарка. Він містить в собі тип героя, соц.-іст.
обставини його функціювання, автор, ставлення
до дійсності, яке виражене через світосприйняття
героя, поет, засоби та стилістичні прийоми,
читацьке сприйняття та його реалізацію в
конкретних життєвих колізіях.
Р. споріднений таким явишам в літ.-сусп. житті,
як гамлетизм, байронізм, нігілізм, які лежать на
етиці л-ри та громадського життя. Породжені
конкретними соц.-іст. умовами, ці літ. явища, в
свою чергу, набувають певної самостійності та
здійснюють зворотний вплив на життя та
світовідчуття сусп-ва. Подібно до того, як, за
словами О.Вайлда, О. де Бальзак створив для нас
усе XIX століття, так Ремарк, певною мірою,
сформував читацьке уявлення про 20-30 рр. XX
ст. в Зх. Європі і вплинув на світосприйняття зх.
інтелігента в скрутну епоху. Неабияку роль в цьому
сприйнятті зіграв тип ремарківського героя, який
став черговою ланкою в галереї типів, котрі
уособили умонастрої різних епох, подібно до
Гамлета, Вертера, Чайлд-Гаролда, Базарова,
“проклятих поетів” Ш.Бодлера та А.Рембо,
ніцшеанця-декадента зламу століть, сюрреаліста-
скандаліста 20-х років, бітника 50-х, хіппі 60-х
тошо, кожен з яких у свій спосіб виразив
бунтарську основу свого часу. Герой Ремарка
зайняв відповідне місце, уособив собою трагічні
20-30-і рр. європ. історії.
З філос.-естет, погляду всі ці типи є проявами
романт. духу протесту проти філістерства,
конформізму, т.зв. “мовчазної більшості”. Однак,
на відміну від багатьох, ремарківський герой
обтяжений розумінням безглуздості людських
зусиль в його боротьбі з абсурдним світом (це
розуміння йому дала 1-а світ, війна). Це зближує
його з траг. персонажами Ф.Кафки та пізнішими
героями-екзистенціалістами Ж .-П.Сартра й
А.Камю. Так само, як і вони, герой Ремарка та ін.
письменників “втраченого п окол ін ня”,
приречений на самітництво, на тимчасове,
тривожне буття поза власним домом, без родини
та рідних коренів — не випадково тема еміграції,
добровільної або вимушеної, займає значне місце
в творчості як Ремарка, так і Е.Гемінгвея, які самі
провели більшу частину свого життя в еміграції.
Ненадійність, хисткість буття ремарківського героя
підкреслюється своєрідним хронотопом його
існування: невиразністю, безликістю готельного
номера та ефемерністю, дискретністю часу, який
його оточує. Показові слова героя роману Ремарка
“Тріумфальна арка” доктора Равіка: “Далеко не
всі люди можуть розпоряджатися власним життям,
як домом, який можна все розкішніше обставляти
меблями спогадів. Інші проводить життя в готелях,
в багатьох готелях. Роки зачиняються за ним, як
двері окремих номерів”. Той же Равік говорить
про специфіку сприйняття часу, який у нього
ототожнюється з поняттям відстрочки: “Світ
обійнявся апатією та безвільно котиться в прірву
війни… Відстрочка — ше рік відстрочки — ие
єдине, за шо ше вистачало сил боротися. А що не
є відстрочкою? Хіба ж не все на світі тільки
відстрочка?..” Показовий тут збіг з назвою одного
з романів Ж.-П.Сартра з трилогії “Шляхи свободи”
— “Відстрочка”.
Світ персонажів та образів романів Ремарка,
Гемінпвея та ін. репрезентантів л-ри “втраченого
покоління”, значною мірою є парадоксальним.
Зовн. видимість тут протиставляється внутр.
сутності (характерна метафора — зовні незграбний
автомобіль “Карл” з могутнім мотором з “Трьох
товаришів” Ремарка). Несталість, ворожість світу
до людини підкреслюється своєрідним емігрант­
ським світовідчуттям героїв-німців, американців,
росіян, їхнім маргінальним, ненадійним,
небезпечним соц. статусом — романи письменників
“втраченого покоління” населені контра­
бандистами, тореадорами, автогонщиками,
проститутками, гробарями, солдатами,
журналістами, фотомоделями, нічними портьє тощо.
Вони заробляють на життя випадковими
гонорарами, які з’їдає інфляція, ведуть нерідко
нелегальне існування, змінюють країни проживання
— Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Португалія,
США — така географія романів Ремарка та
Гемінгвея, яку вимушено засвоюють їх герої,
рятуючись від катаклізмів епохи. Тобто
нестабільність, тимчасовість є головними
прикметами ремарківського світогляду, недарма й
епоха, яку він описус, має назву “між двома
війнами”. Війна, котра минула, і війна, шо
наближалася, надавали їй гострого трагічного
присмаку, змішували акценти, коли нормальність в
загальноприйнятому сенсі мала менше здорового
глузду, ніж судження пацієнтів психіатричної лікарні.
Але саме ці маргінальні персонажі — “втрачене
покоління” — були врешті носіями справжніх
цінностей, саме вони першими виступили на захист
справедливості, проти фашизму та війни. Вони не
належали до будь-яких політ, партій, презирливо
ставилися до гучних слів, але творили свою
маленьку, загальнолюдську справедливість без
особливих сподівань на кінцеву перемогу добра
над злом. Ця філософія знову ж таки зближувала
героїв “Трьох товаришів” Ремарка і “Чуми” Камю.
Справедливість герої Ремарка творять не заради
абстрактних високих ідеалів, а в ім’я прости*
людських почуттів — кохання, дружби, чоловічої
гідності, своєрідного лицарства, співчуття до
конкретної людини. Кохання відіграє дуже вел.
ролю є світі ремарківських героїв — частіше за все
це “незаконне”, але дуже глибоке та шире почуття,
яке триває недовго і закінчується трагічно. У зв’язку
з цим можна говорити про тип ремарківської
героїні, яка є натурою пристрасною, ніжною,
безкорисливою та певною мірою безрозсудливою.
Цей жіночий тип з невеликими варіаціями
проходить через романи Ремарка, Гемінгвея та їх
послідовників.
Не менш важливим змістовним мотивом Р. є
справжня чоловіча дружба — мовчазна, але дійова
та вірна, яка поєднує між собою людей не однієї
крові, а однієї долі: чи то зустріч нім. та рос.
емігрантів в Парижі (“Тріумфальна арка” Ремарка),
чи сумісна боротьба амер. інтелектуала та ісп.
селянина проти фашизму (“По кому подзвін”
Гемінгвея).
Чималу ролю в іміджі ремарківського героя
відігравав алкоголь. Дійсно, герої Ремарка та
Гемінгвея віддають належне Бахусові, але це також
лише один із засобів покинути жорстоку та
лицемірну дійсність, стимулювати спілкування.
Саме розмови персонажів л-ри “втраченого
покоління” найяскравіше відображають їх
сприйняття світу та ставлення до нього: чи то
своєрідний гумор Ремарка, чи то промовиста
недомовленість Гемінгвея, чи то гострий сарказм
Олдінгтона.
Т.ч., Р., в першу чергу, трагічне бачення світу
через призму свідомості інтелектуального,
самотнього, розчарованого героя “втраченого
покоління”, який жив у складну епоху європ.
історії. Цей тип репрезентував певною мірою
духов. кризу європ. інтелігенції за часів
тоталітарних режимів. Він передує екзистен­
ціальному героєві 40-50 рр., але, на відміну від
нього, зберігає ще певні трад., моральні, лииарські
засади ставлення до ін. людини, якусь віру в
можливості взаєморозуміння — хоча тимчасового,
хоча на рівні інтуїтивно-чуттєвому, в той час як
герої Сартра та Камю повністю виключають таку
можливість і провіщають тотальну відчуженість
людей та одвічну ворожість світу до них.
Р.. як трагічний світогляд, вичерпав себе до
кін. 50-х рр., коли Європа позбавилася наслідків
двох світ, воєн, досягла економічного розквіту та
створила т.зв. суспільство споживання. Однак дешо
спрощений ремарківський герой, позбавлений
вселенського трагізму та глибокого інтелектуалізму,
котрий вступає сам на сам в боротьбу з долею,
став однією з найхарактерніших постатей зх.-європ
та амер. л-р та кінематографу. Бліді двійники
героїв Ремарка та Гемінгвея присутні в романах
Т.Уайльдера, Д.Б.Прістлі, Г.Гріна, І,Шоу,
ДДжонса, Н.Мейлера, А.Хейлі, К.Маккалоу тощо,
не кажучи вже про героїв детективно-поліцейських
історій С.Е.Гарднера, Р.Чандлера, Д.Х.Чейза.
Юрій Попов