РЕПЛІКА ( італ. replica, фр. rйpliquй — від
лат. геріісо — повертаю назад, відповідаю)
1. Елемент драм, діалогу, текст, який персонаж
вимовляє у відповідь на слова чи дії ін. персонажа.
За обсягом репліки бувають різними: кілька
об’єднаних в одну фразу слів ( шо найчастіше й
розуміється як репліка), композиційно завершений
1 внутр. організований текст (монолог) і досить
довга, риторично організована низка монологів,
яка найчастіше зустрічається у класицистичних
трагедіях (тирада).
За своїм призначенням P.: а) вказують на
певного адресата, б) підкреслюють його попередні
висловлення, в) вказують на предмет чи тему
мовлення, г) вказують на предмет чи тему розмови,
г) примушують до певної реакції з боку ін.
персонажа тощо. Це все сприяє тому, шо розмова
двох чи більше персонажів у драм. тв. перетво­
рюється на низку Р. Р. проявляються не лише на
рівні лексики й семантики, але й на рівні інтонації
та ритму тієї чи ін. мізансцени. Те, шо Р.
вимовляються різними песонажами й несуть на собі
різне навантаження, дозволило Б.Брехту порівняти
обмін Р. у драм. тв. з грою у теніс.
2. Р. вбік — невід’ємна риса певних жанрів
драматургії, зокрема водевілю, яка викори­
стовується для привертання уваги глядача,
пояснення йому поведінки героя, для виклику
симпатій, співчуття, сміху й оплесків.
3. Р. — один з основних носіїв змісту тв.
Глядач, як і читач, сприймає не Р. самі по собі, а
контекст того, шо вимовляється у тв. Цей контекст
виявляється як наслідок поєднання Р. з
попередньою і наступною, Причому цей зв’язок
не завжди буває тематично зумовлений, він може
бути опосередкованим і виражатись у формі
алюзій.
4. Матеріальна основа руху сюжету, бо обмін
Р. просуває дію драм. тв. вперед.
5. В театрі — остання фраза або частина фрази
одного персонажа, за якою йде текст ін.
6. Літ. тв. (за Є.Чаплиєвичем), що створений у
відповідь чи в полеміці до тв., написаних раніше
або до майбутніх тв. (“Репліка” Є.Маланюка: “Не
сперечатимусь, я син свого народу” — відповідь
критикам М.Доленго та Я.Савченкові).
Андрій Близнюк