РІВНІ ПОРІВНЯЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.
Дослідження будь-якого порівнювального об’єкту
має своїм першим ступенем аналіз: розчленування
об’єкту на складники, шо належать до різних
структурних рівнів. Відповідно до цього при
порівн. вивченні л-р доводиться розчленовувати
нац., регіональний, світ, процес, виходячи з наук,-
методичних міркувань для зручності й конкретності
дослідження. Подібності слід шукати і віднаходити
в окр. мист. феноменах, ба й навіть у складниках
певних тв. Подібними можуть бути деякі
особливості при незбігові ін. складників тв. Шлях
до узагальнення лежить через конкретні часткові
порівняння. Дише вони можуть бути підвалинами
для ширших висновків. Зіставляючи окр. складники
в літ. тв. різних країн, доходимо встановлення
таких узагальнених категорій, як, напр., тематика,
сюжет, худож. засоби слов’ян, романтизму
(балади, поеми тошо). Порівнюючи окр.
особливості худож. тв., можна встановити
характеристики л-р поль. укр., рос. тошо
романтизму в їхніх спільних і розрізняльних рисах.
ІДЕЙНИЙ РІВЕНЬ. Подібність ідей у худож.
л-рі зумовлюється близькістю сусп. розвитку, філос.
та політ, думки. Так, ідеї дворянської революції й
таємних товариств з культом героїв-одинаків та
самовідданою боротьбою за батьківщину й народ
без спирання на народ не лише надихнули
А.Міцкевича на написання ‘Конрада Валленрода”,
але й забезпечили цій “замаскованій поемі”
визнання у рос. дворянських революціонерів-
декабристів, що поділяли подібні ідеї.
ТЕМАТИЧНИЙ РІВЕНЬ. Надзвичайно
вдячний матеріал для зіставлень дає тематика.
Напр., у 1-й пол. XIX ст. розширення й зміцнення
економічних та політ, зв’язків Зх. Європи з ін.
регіонами спричинило посилене зацікавлення
життям і культурою тих народів, з якими були такі
контакти. Цим зумовлено розквіт екзотичної
тематики: італ., ісп., поль.-лит., циганська тематика
у франц. л-рі (Стендаль, П.Меріме, В.Гюґо).
Середземноморського — в англ. (Дж.Г.Байрон),
індіан. — в амер. (Ф.Купер). Тему тяжкої долі селян
із слов’ян. країн, які шукали заробітку в Америці,
розробляли протягом півстоліття поль.
письменники Г.Сенкевич (“По хліб”, 1882),
А.Дигасіньський (“На загибель”, 1893),
М.Конопнииька (“Пан Бальцер у Бразилії”, 1891-
1910), рос. письменник В.Короленко (“Без мови”,
1893), словак Й.Тайовський (зб. “Оповідання”,
1900), чес. письменник К.Чапек (“Гордубал”,
1933). Іст. події, які були важливими для різних
народів, спричиняються до виникнення тематично
близьких тв. Так, широкий відгомін дістала не лише
в поль., але й у дубровницькій л-рі Хотинська війна
1621 р., коли об’єднані сили поль. війська (32 000)
та укр. козаків (42 000) розгромили під мурами
Хотина тур. армію (150 000) разом з її союзником
— татар, ордою* (57 000). Хотинська війна була
сприйнята як ознака початку занепаду
Оттоманської імперії. їй присвятили протягом
1620-70 рр. мемуари та поет, твори численні поль.
автори: М.Пашковський (1621), Я.Боровський
(1622), Бартоломей Зиморович (1623), Я.Жабчииь,
П.Напольський (1628), Христоф Збараський
(1639, 1650), Ян Рудомин (1640), Семуель
Твардовський. Найвідоміша поема Я.Потоцького
“Хотинська війна” (1670). У Дубровнику події під
мурами Хотина були оспівані І.Т.Монавісем —
драма “Османшиця” (1631) та І.Гундулічем —
найвеличніше досягнення дубровницької л-ри вірш,
епопея “Осман” (1621-38). Голланд, славіст
Т.Екман, зіставивши два найкращі тв. про
Хотинську війну: “Осман” Гундуліча і “Хотинську
війну” Потоцького, — дійшов висновку про
величезну внутрішню їхню спорідненість.
ЕЙДОЛОГІЧНИЙ (ІМАГОЛОГІЧНИЙ)
РІВЕНЬ. Компаративістичний підхід до образів-
персонажів виявляє той факт, шо подібні життєві
ситуації породжували в фантаст.-пригодницьких
казках різних народів подібні типи героїв,
виникали своєрідні типол. ряди позитивних та
негативних, реальних і фантаст, дійових осіб.
Перша група — позитивны герої. Серед них
виділяються два типол. ряди: високі герої, шо
вчиняють богатирські подвиги, і низькі герої, уявні
дурні. Друга група — казковы героїні. їх чотири
типи: а) Пасивні чеснотні красуні, яких звичайно
рятує гол. герой-богатир.; б) мудрі діви і мудрі
жінки: активні героїні, що їм притаманні, крім
чеснот та краси, мудрість, а часом і чарівна сила;
в) безневинно-утискувані дівчатка та дівчата (типу
Попелюшки або сестрички Оленки); г) діви-
войовниці. Третя група — супротивники героя,
втілення темних сил природи: змії (дракони)-
людожери, Кошей-смертоносець, відьми та ін.
Четверта група — помічники героя, серед них
уособлення сил природи: укр. Вернигора,
Вернидуб, Крутий вітер; тварини-помічники або
добрі чарівники. За функціями до помічників героя
можна віднести образи-предмети, чарівні
предмети: шапка-невидимка, чоботи-скороходи,
килими-літаки, живуща-цілюша вода. Типол.
подібні шереги героїв спостерігаємо й у л-рі.
Наведемо кілька прикладів. У всіх лицарських
романах виступає ідеальний лицар “без страху й
докору”. Подібні персонажі наявні в романт. іст.
романах XIX ст.: Айвенго і Річард Левине Серце у
В.Скотта, Атос і д’Артаньян у трилогії О.Дюма-
батька, пан Володиєвський у трилогії Г.Сенкевича,
князь Сєрєбряний у романі О.К.Толстого.
Своєрідною антитезою цьому шерегові є шахраї:
Тіль Уленшпігель, Ласарільо з Тормеса,
Сімпліціссімус, Жіль Блаз, герої Т.Дж.Смоллета,
Г.Філдінга, Ч.Діккенса та нескінчена кількість
подібних персонажів.
У вужчому аспекті можна зіставляти конкретні
образи-лерсонажі й відтак вирішувати, який чинник
пояснює подібність між ними. Фольклор,
прикладом може бути наближеність гол. героїв рос.
і гід.-слов’ян, героїчних епосів Іллі Муромця та
Марка Кралевича (надто в болг. варіантах). З літ.
прикладів згадаймо, напр., Мізантропа з
однойменної комедії Ж.-Б.Мольєра й Чацького з
комедії О.Грибоедова “Лихо через розум” або
Онегіна й Печоріна. Ше конкретніше подібність
образів-персонажів з різних тв. виявляється, якщо
певний образ міфол., фольклор., іст. або літ. генези
перенесено з одного тв. в ін. У кожному з цих тв.
літ. герой, зберігаючи своє ім’я, змінюється. Він
начебто “той, але не той”. Це — т.зв. традиційні
образи: Прометей, Антігона, Юда, Дон Жуан,
Швейк та ін. Окр. випадок — ідейно-худож.
розробка образів іст. осіб. Так, Петро І оспівувася
як зразок державного діяча рос. і дубровницькими
письменниками XVIII ст. (Ф.Прокопович,
Г.Бужинський, А.Кантемір, М.Ломоносов;
І.Градич, С.Русич), позаяк боротьба Петра проти
Туреччини викликала надію в пд. слов’ян на
прийдешнє визволення. Іст. особи можуть
трактуватися цілком протилежно, відповідно до іст.
умов, най. приналежності та політ, поглядів
письменників. Порівняємо трактування образу
Петра І у “Мідному вершникові” Пушкіна, в поезії
“Біля пам’ятника Петру І” Міикевича та “Сні”
Т.Шевченка.
СЮЖЕТНИЙ РІВЕНЬ. Подібність сюжетів і
сюжетних мотивів має різні форми, шо викликані
різними чинниками. 1. Подібні сюжети та сюжетні
мотиви, шо виникають самостійно. Так, за
В.М.Жирмунським, у міжнар. е п осі самостійно
складалися на певній соц.-культ, стадії розвитку такі
мотиви біографії епіч. героя, як чудесне
народження, швидке зростання, вибір коня, опис
коня, здобуття богатирської зброї, побратимство
тошо. 2. Сюжети та сюжетні мотиви спільної генези
(міфол. мотиви в епіч. слов’ян, піснях, пд.-слов’ян,
пісні про змійовича Вука та билина про Волха
Всеславича). 3. Літ. обробки міжнар. фольклор,
сюжетів: а) без значних змін у сюжеті (“Спляча
красуня” Ш.Перро-В.Жуковського); б) з наданням
ін. нац. колориту (байкарська традиція від Езопа
до Глібова); в) з поглибленням чи зміною філос. та
соц. проблематики. Напр., сер.-віч. нім. легенда
про чарівного щуролова з Гаммельна в обробках
В.Дика, М.Цвєтаєвої, Буріана. 4. Звернення до вже
існуючого літ. сюжету. Запозичення та переробки
літ. сюжетів здебільшого супровождуються
ав т орськ ою в к а зів к о ю на джерело (див.
Запозиченн я, П ере роб к а, Традиційні сюжети
та об рази ).
РІВЕНЬ ХУДОЖНІХ ЗАСОБІВ. У тв., шо
виникають за однакових умов або коли автори
мають перед собою дуже наближені ідейно-
тематичны завдання, близькість може перейти в
подібність або тотожність худож.-етил, засобів.
Надзвичайно цікавий приклад наводив акал.
М.Конрад. У сер.-віч. япон. і провансальській
лицарській п оезії майже дослівно збігалися
образи й навіть худож.-етил, формули. Це
відображало типол. однаковість сусп.-психол.
сталії. Словенський учений Ф.Міклошич на вел.
матеріалі довів: система худож. засобів у слов’ян,
епосі однакова. Широкі же родові розряди, спільні
для нар. епосу взагалі. Ця однаковість пояснюється
однаковістю людського мислення на сталії
творення епосу. Ін. випадок збігу худож. засобів
спостерігаємо тоді, коли письменник, звертаючись
до вже розроблюваної в л-рі тематики, застосовує
випробувані відповідні цій тематиці худож. засоби.
Так, використано традиції укр. нар. поезії, зокрема
дум, у “Тарасі Бульбі”. Наближення худож. засобів
тв. до якогось першовзірця лежить в основі
сти л ізац ії.
ЖАНРОЛОГІЧНИЙ (ГЕНОЛОГІЧНИЙ)
РІВЕНЬ. Плідними є зіставлення в галузі як
фольклор., так і літ. жанрів. Такі зіставлення
дозволяють зробити вагомі спостереження над
інтернаціональністю, регіональністю та най,
своєрідністю. Деякі фольклор, жанри й жанр,
різновиди існують у всіх народів: анекдоти, казки
п р о т в а р и н , ч а р ів н і к а з к и , прислів’я,
приповідки, загадки, л ю бовн і п існ і тошо. Ін.
жанри у багатьох народів забуті. Про їх наявність
та властивості в минулому можна судити, лише
порівнявши релікти того чи ін. жанру з творчістю
народів, шо його зберегли. Так, нар. героїчний
еп ос у Європі зберігся лише в росіян, пд. слов’ян
та українців (у пізнішій ліро-епіч. формі). Зх.-європ.
дослідники застосовують типол. зіставлення зі
слов’ян, епосом для розуміння того, яким був нар.
епос у Зх. Європі. Певні жанри властиві лише окр.
етнічній Групі чи культ, регіону (зоні). Напр., колядки
відомі лише народам балкано-слов’ян. зони. Ще одну
групу являють жанри, шо властиві лише одному
народу: укр. думи. Переважно такі жанри мають
відповідники в творчості ін. народів. Білор. волочоби
пісні — це начебто колядки, які перемандрували з
Різдвяних свят на Великодні. Нарешті наявні
фольклор, жанри, шо побутують у вузькому етнічному
регіоні: коломийки, співанки, оприш ківалі
пісні. При компаративістичному розгляді літ,
феноменів, так само, як при розглядові фольклор,
явищ стає очевидним, що поряд із жанрами, які спільні
для всіх народів світу тепер або були поширені в усіх
л-рах у минулому, існують жанри, шо специфічні для
даного культ, регіону, зони або нац. л-ри: літ.
гавенди, думи, думки, романетто, співомовки,
усмішки, фрашкн, фіглнки, бахорки (своєрідна
чес. комедія-казка, шо закорінена в традиції
ярмаркового лялькового театру).
РІВЕНЬ ПОРІВНЯЛЬНОЇ ПЕРІОДИЗАЦІЇ
ЛІТЕРАТУР. Зіставлення історії нац. л-р доводить,
шо крім періодизації, яка відбиває всесвітні
закономірності літ. розвитку, існують важливі
специфічні явиша в зіставленій періодизації л-р.
1). Періоди, спільні для кількох л-р. Процес
диференціації слов’ян, народів і мов відобразився
в диференціації л-р. Тому л-ри, шо згодом
сформувалися як нац., раніше являли одну
цілокупність. Приклади: ст.-слов’ян. писемність та
літ. мова — спільний набуток пд. і сх. (частково і
зх.) слов’ян. Або ж пд.-слов’ян. епос, шо належить
і сербам, і хорватам, і македонцям, і болгарам.
2). Напрями та школи, шо охоплювали кілька
л-р. Так, у XV ст. письменники т.зв. Пловдивської
школи діяли не лише в Болгарії, але й на Русі, у
Валахії та Молдові.
3). Бувають періоди паралельного розвитку л-
ри рідною мовою та мовою сусіднього народу. У
ХУІ-ХУІІ ст. укр. письменники вживають і укр., і
поль. мови, а також латини. Лубровницькі поети
пишуть і сербо-хорват., і італ. мовами. Це питання,
зокрема, ґрунтовно розглянув І.М.Голенішев-
Кутузов.
4). Нац. л-ри мають подібні періоди, коли
близкість розвитку зумовлює пожвавлення літ,-
культ. взаємин, шо своєю чергою збільшує
подібність історії таких л-р (чес.-поль. взаємини XV-
XVI ст., зв’язки слов’ян, протестантів за часів
Реформації, взаємини поль. і дубровн. л-р за доби
гуманізму або л-р австр. слов’ян за часів Слов’ян,
наи.-духов. відродження).
5). Подібні періоди стають не зовсім
синхронними або й асинхронними, якшо подібність
іст. та літ. розвитку хронологічно порушується
конкретними нац. особливостями. Період
Слов’ян сь к ого від род ж ен н я окр. народи, а
відтак л-ри пройшли не цілком синхронно. Зсув
подібних літ. періодів у часі залежно від іст.-нац.
обставин може бути навіть на кілька сторіч. Напр.,
у слов’ян, країнах: л-ра антифеодалного та нац.
протесту, шо формувалася як єретична та
реформаторська писемність, розквітає в Болгарії
в X ст.; у Боснії — в XII ст.; у Чехії — в XV ст.; у
Польщі — в XVI ст. Отже, порівн. періодизація
виявляє певні випереджування чи відставання
одних л-р стосовно ін. Це відбиття закону
нерівномірного сусп. розвитку окр. країн. У зв’язку
з иим постають компаративістичні питання.: чому
в певних конкретних випадках нац. л-ри
синхронно переживали чи спільні, чи подібні, чи
зовсім різні періоди. Чому, напр., у поль. л-рі XIX
ст. переважав романтизм, а рос. л-рі — реалізм.
6). Широким типом порівн.-іст. дослідження є
зіставлення двох чи кількох л-р певного періоду
або й на всьому іст. шляху. В цій царині є певна
кількість вартісних праць від розвідки поль.
філолога А.Брюкнера “Про російську літературу
в нашому до неї стосунку сьогодні і триста років
тому” (1910) до праць болг. акад. Е.Георгієва зі
слов’ян, порівн. літ-знавства, досліджень Г.Вервеса
з історії багатовіч. укр.-поль. літ. взаємин. При
наявності багатьох сходжень та розходжень у
порівнюваних л-рах такі дослідження однаково
корисні для крашого розуміння історії даних л-р і
дл» теор. розуміння історії світ. л-ри. Плідно
порівняти напр., рос. і франц. л-ри XVII-XIX ст.
або укр. і чес. л-ри, надто, починаючи з лоби
Слов’ян, відродження, рум. л-ру із сусідніми —
кількома чи однією — слов’ян, л-рами. Подібні
студії на основі критерію повторюваності дають
величезний матеріал для розв’язання таких
проблем, як закономірності виникання напрямів,
піднесення або занепаду л-р. Порівн. періодизація
най. л-р виявляє певні випередження або
відставання одних л-р стосовно ін., унаочнює
процес приш видшеного розвитку літератур.
Анатолій Волков