РІД ЛІТЕРАТУРНИЙ — найбільш заг.
категорія літ-знавства (мовою логіки
“максимальний клас”), шо охоплює цілу низку
менших за обсягом понять (види, ж анри), типол.
подібних за типом мовленнєвої організації та
пізнавальної спрямованості на об’єкт, суб’єкт чи
самий акт худож. висловлювання.
Традиційно розрізняють три Р.л.: 1) еп ос
(слово змальовує світ); 2) лірика (слово виражає
стан того, хто говорить); 3) драм а (слово відтворює
процес спілкування).
Три Р.л. по суті відповідають трьом основним
іпостасям людини в системі буття, яке можна
споглядати, відчувати, або брати в ньому участь.
Іноді аналогію потрійного родового поділу
знаходять в лінгво-психол. категоріях особи та
часу: епос — “він і минулий”, лірика — “я і
теперішній”, драма —“ти і майбутній”.
На прикладі давньогрец. л-ри прийнято
доводити, шо Р.л. історично виокремлюються з
синкретичного хорового обрядового дійства в
процесі розпаду духовної спільності первісного
колективу; індивід, шо починає усвідомлювати
власне “я”, споглядає в епосі життя народу,
прислухається в ліриці до внутр. переживань, а в
драмі вступає в конфлікт з долею і веде діалог з
хором (тобто “громадською думкою”).
Вперше строгий наук, поділ на Р.л. здійснив
Арістотель. Виходячи з міметичної концепції
природи мист-ва, Арістотель розрізняв тв. за
‘трьома рисами: …чим, шо і як наслідують” вони.
Поділ за останньою рисою якраз і можна назвати
родовим: “Наслідувати … можна … розповідаючи
про події, як про шось стороннє (епос — О Б.) …
або від самого себе, не заміняючи себе іншим
(лірика — О.Б.) … і виводячи всіх зображуваних
осіб у дії (драма — О Б.)”. Теорія Р.л. продовжує
розвиватися в працях класицистів та просвітителів
(Н.Буало, Г.Е.Лессінга ін.) і досягає апогею в нім.
клас, естетиці: Г.Гегель, не тільки дав визначення
кожного з трьох Р.л., але й представив їх у вигляді
силогічної тріади: епос — теза, лірика — антитеза,
драма — синтеа
Однак, незважаючи на очевидну зручність
традиційної класифікації, результати розвитку л-
ри за останні два століття не дозволяють цілком
поділяти “арістотелівсько-гегелівські” погляди. Не
кажучи вже про термінологічну плутанину (франи.
“genre” означає якраз “рід”, “вид”), відбувається
взаємопроникнення родових властивостей,
внаслідок чого доводиться говориш про ліро-епіч.
жанри, епіч. драму та ін. На думку Ю.Борєва,
четвертим Р.л. має всі підстави вважатися сатира,
а на думку Тіандера та В.Днєпрова — роман,
оскільки він здатний вбирати в свою оповідну
структуру ознаки трьох традиційних Р.л. Автор
відомої “Морфології мистецтва” М.Каган вважає,
шо останнім часом виникли абсолютно нові Р.л.:
кіно- та телесиенарій і радіоп’єса. О.Богданов
визнає три Р.л.-. епос, лірику, драму, але поряд з
ними п’ять “суміжних” родів: лірико-вокальний,
літ.-публіцистичний, драматургію, муз. та кіно­
драматургію.
Є й протилежні тенденції: від скорочення
кількості Р.л. (визнаються тільки епіч. та драм.) до
заперечення категорії Р.л. як нав’язаної естетиці
догматичним раціоналізмом і непридатної для
осягнення неповторних худож. феноменів
(Б.Кроче).
Очевидно, одностайне вирішення проблеми
поділу л-ри на роди, види, жанри взагалі
неможливе: як через різнорідність принципів, шо
протягом двох з половиною тисячоліть
покладаються тими чи ін. вченими в основу
класифікації, так і через іст. змінюваність змісту
тих категорій і понять, стосовно яких, здавалося
б, вже досягалась відносна єдність поглядів.
О лександр Б о й ч ен к о