РОБІНЗОНАДА — вельми поширена в європ
літ-рах ХУШ-ХІХ ст. трад. сюжетна структура, в
основі якої лежить ситуація ізоляції людини (групи
людей) на острові. Назва походить від імені героя
роману Д.Дефо “Робінзон Крузо” (1719). У
подальшому термін Р. набуває ширшого значення
і використовується у різноманітних галузях.
Політекономи розуміють під ним взаємовідносини
людини, знарядь праці та природи у так би мовити
“чистому” вигляді, соціологи мають на увазі модель
соц. структури, вільну від суперечностей реального
світу, психологи — певну ситуацію, цікаву з погашу
вивчення людської психіки, педагоги — можливість
просто й дохідливо пояснити дітям різні аспекти
співіснування людини та природи. В буденному
розумінні це є будь-яке відокремлення людини від
оточуючого її сусп-ва.
Особливий інтерес виявляє літ.-знавче
розуміння терміну. Він утворений за допомогою
поєднання власного імені з поширеним в європ
мовах суфіксом -ада на зразок отономастичних
найменувань типу “Іліада”, “Генріада”, “Лузіади”.
Тобто маються на увазі епіч. тв., які описують низку
пригод героїв. Однак Р. відрізняється від цих тв.
тим, шо гол. ролю в ній грає не образ — персонаж,
шо дав їй найменування, а ситуація, в якій він
опинився. У подальшому слово “Робінзон(и)” стає
прозивним та використовується для позначення
будь-якого персонажу, який опинився в ситуації
ізоляції.
Р. як літ. структура отримала назву у XVIII ст.,
однак вона має більш давнє коріння. По суті вона
є одним з найдавніших архетипів людського буття.
Мотив відокремленості людини (групи людей) від
навколишнього світу наявний уже в бібл. переказах
про Потоп та Іону, в ант. міфі про Філоктета та’в
“Одісеї” Гомера (полон героя на острові німфи
Каліпсо). За пізнього Сер.-віччя ситуація острівної
‘ізоляції виступає як епізод у нім. героїчному епосі
“Кудруна” (Історія Хагена). У ширшому куш.
контексті типол. близькі до Р. численні перекази
про христ. відлюдників. В араб, л-рі мотив ізоляції
людини на острові присутній в тв. Ібн-Туфейля
“Повість про Хайя ібн Якзана” (XII ст.), пізніше той
же мотив з’являється у зб. “1001 ніч” (Мандри
Сіндбада). У XVII ст. острівна ізоляція стала
складовою частиною сюжету романів
Грасіана-і-Моралеса “Критикон” (1651-57) та
Г.фон Ґріммельсгаузена “Симпліциссімус” (1669),
або навіть обіймала весь сюжет, як у романі Г.
Невіля “Острів Пайна” (1668). Ці тв. отримали в
наук, л-рі назву “преробінзонад”.
ХУШ-ХІХ ст. називають “золотим віком” Р.
Згідно з даними нім. бібліографа Ульріха,
наприкінці XIX ст. нараховувалось вже біля 700
тв., так чи інакше пов’язаних з романом Дефо, його
героєм та ситуацією, в якій він опинився. Доба
великих морських відкриттів зумовила інтерес
європейців до подорожей та екзотичних країн,
зокрема був добре відомий іст. факт –
чотирирічне перебування на островах Хуан-
Фернандес шотл. моряка А.Селькірка, шо стало
поштовхом до написання роману Дефо. Інакше
кажучи, поява Р. була детермінована цілком
певними соиіо-культ. обставинами й відповідала
запитам читачів. Поряд з численними перекладами
та адаптаціями роману Дефо з’являються нім.,
франц., швед., євр. та інші “нац.” робінзони(вХК
ст. виходять у світ амер., поль. та рос. варіаіії).
Однак більша частина цих тв. була лише слабшої
імітаціями кн. Дефо, або використовували ім’я
“Робінзон” без зв’язку з тією специфічною
ситуацією, в якій він опинився (т.зв.
“псевдоробінзонали”). В той же час не можна не
відмітити ті твори, які мали неабиякі ідейні та
худож. якості та змагалися за популярністю з
романом Дефо. Це перш за все роман нім.
письменника Й.Г.Шнабеля “Острів Фельзенбуря”
(1731), насичений просвітницькою ідеєю станової
рівності і сентиментальною чутливістю. Дуже
відома була в 2-й пол. XVIII ст. книга нім. педагога
Кампе “Новий Робінзон” (1779). Письменник
пристосував роман Дефо для дитячого читання,
вклавши у нього дидактично-моральні сентенції та
значно скоротивши текст. Чималу ролю в
пристосуванні “Робінзона Крузо” до педагогічних
цілей зіграв Ж.Ж.Руссо, який побачив у ньому
вдалу ілюстрацію до своєї теорії про “природну
людину” і прямо вказував на значення кн. Дефо
для виховання дитини.
В XIX ст. робінзонівська тема в л-рі була
блискуче продовжена швейц. педагогом І. Віссом.
Його “Швейцарський Робінзон” (1812) належить
до т.зв. “сімейних робінзонад”, тобто на
безлюдному острові опиняється ціла родина, яка
цивілізує його. Книга Вісса мала величезний успіх
у публіки та певний час навіть перевищувала за
популярністю роман Дефо. У сер. століття дуже
відомим був роман Р.Баллантайна “Кораловий
острів” (1858), який репрезентує “юнацьку
робінзонаду”: три англ. підлітки опиняються на
самоті на кораловому рифі у Тихому океані. У 2-
й пол. XIX ст. з серією Р. виступив Ж. Берн, який
увів у трад. сюжетну структуру наук.-
популяризаторський зміст: (“Гектор Сервадак”
(1877), “Таємничий острів”(1875), “Два роки
канікул” (1888), “Друга батьківщина” (1900)), а
також вже й пародіював Ті (“Школа Робінзонів”
(1888)). У зв’язку з розвитком в XIX ст. ідей
утопічного соціалізму робінзонівський сюжет
використовувався інколи для побудови або
дискредитації утопії (“Кратер” (1848) Ф. Купера,
“Корабельна аварія“ Джонатана” (1909) Ж.
Верна).
В XX ст. Р. в трад. розумінні (самотність на
острові та приборкання людиною природи) майже
повністю переходить у розряд дитячого читання,
тут слід лише відмітити своєрідний тип Р., де
йдеться про людських істот, які виховувались
тваринами (“Мауглі” Р.Кіплінга, “Тарзан”
Е.Берроуза). Проте визначні письменники XX ст.
досить часто використовують трад. сюжетну
структуру для постановки важливих філос., сои,-
політ., психолог, проблем. Так, Г.Гауптман у
романі “Острів Великої Матері” (1924) сатирично
переосмислює гол. засади зх. культури, Ж.Жіроду
намагається описати психол. стан людини на самоті
та водночас полемізує з романом Дефо (“Сюзанна
і’Тихий океан” (1921)), Б. Лавреньов за допомогою
робінзонівської ситуації змальовує трагізм
революційної доби (“Сорок перший” (1924)),
Р.Мерль у романі “Острів” (1962) та В.Голдінг у
романі “Володар мух” ставлять цілу низку важливих
соц., політ., моральних проблем суч. світу. Цікавим
прикладом літ. полеміки є роман франц.
письменника М.Турньє “П ’ятниця, або Кола
Тихого океану” (1967), в якому кн. Дефо
трактується з позицій психоаналізу,
екзистенціалізму та структуралізму.
Особливим випадком використання трад.
сюжетної структури є т. зв. “атомні” робінзонади,
автори яких намагаються змалювати жахливі
наслідки ядерного конфлікту: “Мальвіль” (1972)
Р.Мерля, “Остання пастораль” (1987) А.Адамовича
та ін..
Слід відзначити неабияку пластичність
робінзонівського сюжету, який дозволяє поставити
в ньому важливі екзистенціальні проблеми. Це,
перш за все, безперервна боротьба людини з
природою, її приборкання та водночас єднання з
нею. Це також відчуття власної самоиінності та
власних можливостей людини, радість натхненної
творч. праці. Це, почасти, спроба створення
кращого світу, ніж той, шо був примусово чи
навмисно покинутий, утопічна мрія про соц. устрій,
де немає місця гнобленню, вадам та злиденності.
Виходячи з ідейно-тематичного принципу, можна
виділити такі типи P.: 1. Р.-угопії; 2. Пелагічна.
P.; 3. Наук.-популяризаторські P.; 4. Психол. P.;
5. Сои.-політ. Р.
Стосовно жанр, специфіки Р. слід відзначити,
шо вона обов”язково містить у собі авантюрний
елемент, тобто в широкому розумінні Р. можна
детермінувати як різновид авантюрного роману.
В більш конкретному розумінні вона сполучає риси
морського, екзотичного, психол,. філос.-
утопічного, наук.- фант, романів, роману
подорожей, виховання та випробування. Р. була
також одним з перших взірців роману для дітей та
підлітків. Існує класифікація Р. в залежності від віку,
статі, кількості та най. приналежності “робінзонів”,
тобто жіночі, чоловічі, сімейні, дитячі, одиночні,
групові, англ., франц., нім. Р. тошо. Цікавим є
питання про хронотоп Р. Умови ізоляції можуть
варіюватись: найчастіше це острів, але може бути
ліс, пустеля, космічне тіло, гора, кратер (але не
в’язниця). Час перебування в ізоляції також може
мати досить широкі межі (віл тижнів до років), але
він повинен відповідати фізіо-психол. можливостям
людини. Нарешті слід відзначити таку важливу
ознаку P., як її зв’язок з тв.-прототипом (найчастіше
це “Робінзон Крузо” Дефо, але можуть бути і ін.
загальновідомі Р., напр., “Швейцарський Робінзон”
Вісса). Цей зв’язок може виявлятися на різних
рівнях рецепції, найпоширенішою формою її є
переклад. Роман Дефо перекладався багатьма
мовами світу, однак і дотепер ці переклади не
завжди довершені (існував довоєнний безіменний
укр. переклад, який згодом редагували
В.Державін, О.Хатунцева, Ж.Крижевич).
Ремінісценція та автор вказівка мають на увазі
згадування (авторське чи персонажу) в тексті тв.
героя, сюжетної ситуації чи назви роману Дефо
(напр. “Робінзон Кукурудзо” В.Нестайка).
Адаптація — це деяке скорочення роману-
прототипу та спрощення його ідейної концепції
(переповідання “Робінзона Крузо” для дітей К.
Чуковського). Переробка дозволяє зміну цілого ряду
параметрів роману-прототипу (ідейної концепції,
частково сюжетної структури, місця та часу дії), але
зберігає гол. персонажів — Робінзона та П’ятницю
(“Новий Робінзон” І. Кампе). Наслідування
передбачає повну відмову від сюжетно-образної
системи роману-прототипу, залишається лише
ситуація ізоляції та автор, вказівки. Саме цей вид
рецепції найчастіше називають Р. Серед наслідувань
виділяють пародію (“Школа Робінзонів” Ж. Верна),
літ. полеміку, коли концепції роману- прототипу
протиставляється ін. погляд на проблему “людина
на безлюдному острові” (“Сюзанна та Тихий океан”
Ж. Жіроду) та дописування, в якому дається той чи
інший варіант подальшои долі Робінзона Крузо
(“Нащадок Робінзона” А.Лорі).
Засвоєння робінзонівської теми в укр. л-рі
відбулося в XX ст. 1919 в Києві І. Федів зробив
переклад на укр. мову “Нового Робінзона” Кампе.
У 1946 він же в співавторстві з В. Златопольием
випускає в Аугсбурзі першу укр. робінзонаду —
“Син України”, в якій поєднуються факти укр.
історії XVII ст. з перебуванням героя — Миколи
Наливайка — на відлюдному острові. В книзі
Федіва і Златопольця відчутні досить вдалі
запозичення з робінзонад Дефо, Кампе, Верна,
вона просякнута духом відродження укр. нац.
держави і призначена для підлітків.
Ю рій П опов