Лексикон загального та порівняльного літературознавства

РОКОКО

РОКОКО — (франц. rococo, від rocaille —
дрібні, маленькі мушлі) — етил, течія в мист-ві та л-
рі європ. країн XVIII ст. Відобразила своєрідну
еволюцію барочних традицій насамперед у Франції
та Італії. Термін Р. спочатку вживався щодо
архітектури та малярства, де виник потяг до легкої,
вишуканої, примхливої декоративності, до мист-
ва більш інтимного, гедоністичного, яке відповідало
б витонченим смакам людини, шо уникає драм,
конфліктів.
Раннім взірцем стилю Р. в образотворч. мист-
ві є цілісний ансамбль інтер’єру готелю Субіз в
Парижі (1735), створений архітектором
Ж.Бофраном (1667-1754), групою художників на
чолі з Ф.Буше (1703-1770). Різьблені панелі, ліпні
орнаменти, мальовничі панно, шо суцільним
килимом устелюють стіни і плафони, контрастували
з дещо стриманішою бароковою архітектурою
фасаду, яка доповнювалася лише прикрасами у
вигляді мушель (рокайлів). У різьбярстві
розвивається вишукана асиметрія композиції,
легкість ліній, кокетлива граційність рухів. В
живописних прикрасах домінують пасторальні
сюжети з галантними пастухами і манірними
пастушками, чуттєві епізоди ант. міфології з
особливо просвітленою у Буше палітрою. Його
попередником був маляр значно ширшого
тематичного і формального діапазону А.Ватто
(1684-1721), автор широко відомих полотен
“Паломництво на острів Кіферу” та “Свято
кохання” (1717). Прикладному мист-ву Р.
притаманний блискучий розквіт кераміки
(русанський фаянс, майсенська порцеляна],
ювелірної справи (вироби батька й сина Жерменів),
меблевого мист-ва (вироби Ж .Ф.Обена,
П,Бернара, Ш.Крассона у Франції, Т.Чіппендейла
в Англії). Дані худож. тенденції дістали поширення
в оформленні багатьох палацових ансамблів країн
Центр, та Сх. Європи. В Італії стиль Р. виник під
впливом франц. малярства у творчості П.Лонги
(1702-1785), який показав легковажний побут
Венеції часів Гольдоні. В Німеччині декоративне
мист-во Р. знайшло своє втілення в інтер’єрах,
створених архітектором Г.Кнобельсдорфом (1699-
1753) в палацах Шарлоттенбурга (Берлін) і
Потсдама (Сан-Сусі). В авсгр. архітектурі елементи
Р. проявились в палацових ансамблях Шьонбрунн
та Бельведер (Відень), творіннях архітекторів
Фішера фон Ерлаха (1656-1723), Гільдебрандта
(1669-1745) і маляра Маульберча (1724-1796).
Ідеологи Р. в музиці вважали мірилом оцінки
муатвору аматорський слух. Музика розглядалась
як джерело насолоди, як подоба вишуканої мови.
Поліфонія поступалась місцем однозвуччю і
хоровому унісонові (гомофонії). Помітне багате
використання муа прикрас і допоміжних фігур
(мелізми). Типові приклали Р. в музиці —
клавесинні мініатюри Ф .Куперена (1668-1733) і
Ж.Ф.Рамо (1683-1764), опера-балет “Галантна
Європа” А.Кампри (1660-1744), “Вправи”
Д.Скарлатгі (1685-1757).
Форми Р. в Польші поширюються в сер. XVIII
ст. під впливом дрезденських архітекторів. До
видатних пам’яток стилю належить палац в Радзині-
Подляскі архітектора Я.Фонтана. В Росії форми
Р. проявились головним чином в малярському
оформленні інтер’єрів барокових палаців,
збудованих В.В.Растреллі (1700-1771) та
А.Рінальді (1710-1794) в Санкт-Петербурзі,
Царському селі, Петергофі та Оранієнбаумі.
Майстрами тут були іноземні художники, шо
працювали в Росії, — П.Ротарі (1707-1762), який
створив “кабінет мод і грацій” у Вел.
петергофському палаці; С.Тореллі (1712-1784) —
автор плафона “Венера і грації” в Китайському
палаці (Оранієнбаум). Нац. варіант стилю помітний
в деяких пам’ятках архітектури України, головним
чином в орнаментальному обрамленні фасадів та
інтер’єрів. Такий, напр., величезний семиярусний
іконостас Преображенської церкви у Вел.
Сорочинцях Полтавської області з чудовою
декоративною різьбою, каскадом неповторних
орнаментів, сповнених буйної фантазії. Ліпний
рокайлевий орнамент часто використовував укр.
майстер барокової архітектури І.Григорович-
Барський (1713-1785), творець собору Різдва
Богородиці в Козельці та надбрамної дзвіниці в
Кирилівському монастирі.
На поч. XXст. в нім. літ-знавстві термін Р. було
вжито до л-ри, в якій згадані риси мист-ва отримали
більш розгорнуте втілення., Р. в л-рі Франції
найтіснішим чином пов’язано з салонною
дворянською культурою. Біля її джерел стояли
поети Ґійом де Шольє (1639-1720) і Шарль-Опост
Лафар (1644-1712). В їх іронічних посланнях
прославлялися сільська відлюдність, кохання і вино,
лунали заклики до насолоди, до “відплиття на
острів Кіферу” (відома картина Ватто). Життя
уявлялось як весела “галантна вистава”, вишуканий
маскарад, прикрашений витонченими
перифразами та неологізмами. З любовної ант.
лірики (поезії Анакреонта, Тібулла, Овідія) Шольє
і Лафар вибирали те, шо було пройнято еротикою
та гедонізмом. Граціозно-грайливий стиль Р.
втілився в прозі, де часто до того ж витримувався
“східний дух” розкоші, лінивої чуттєвості. Однак в
рамках Р. створювались і сатир, картини життя
дворянських салонів з легковажним
моралізуванням (таким є “Омана серця й розуму”
К.Кребійона, 1738). Тенденції Р. знаходять
втілення в ліриці Е.Парні (1753-1814), в якій
помітне не тільки протиставлення просвітницького
реалізму, але й зв’язок з ним. Видатні європ.
просвітителі Вольтер, ДЛідро, К.Віланд звертались
до куртуазних сюжетів Р., викриваючи “старі
звичаї” (“Орлеанська діва” Вольтера, “Нескромний
скарб” Дідро).
Риси Р. знайшли втілення в італ. поезії
учасників літ. гуртка “Академія Аркадія” (з 1690).
Анакреонтична лірика тут була представлена
канцонами і канцонетами. Томазо Круделі (1703-
1745), Паоло Роллі (1687-1765). В оперній
драматургії П’єсгро Метастазіо (1698-1782) етил,
риси Р. поєднувались з героїчною тематикою.
Бюргерський варіант стилю характерний для
анакреонтичної тематики нім. лірика Ф.Гагедорна
(1708-1754) з її головною тезою: “Справжнє шастя
не належить ніякому стану”. В Польші взірцем Р. в
драматургії стали комедії Ф.Заболоцького
“Марновірний” (1781) та “Сарматизм” (1785).
Поєднання засад Р. і сентименталізму було
характерним для т.зв. пулавського Р.,
представники якого протиставляли канонам
класицизму творчість стихійну, продиктовану
серцем (“Про генія, смак, красномовство та
переклад” М.Фіялковського, 1790). Серед поль.
поетів в стилі Р. прославились Ю.Шимановський
(1748-1801) та Ф.Князьнин (1750-1807), автори
ілилій, пісень, драм. пасторалей.
Основоположником “галантного” стилю в угор.
поезії був Л.Амде (1703-1764), який барвисто
описував принади холостяцького та тягар
подружнього життя. Політ, залежність та
роадрібленість пд.-слов’ян, земель не сприяла
розвиткові традицій європ. “галантної” л-ри.
Окремі її прояви помітні у “Віршах кохання” та
поемі “Зітхання Магдалини, яка кається” (1728)
дубровницького поета І.Джурджевича (1657-1737).
В Росії зі стилем Р. споріднена рання поезія
О.Сумарокова (1717-1777), який почав свою
творчу діяльність з модних пісеньок на теми
кохання, ідилій та еклоґ. Талановитим автором
сентиментальних пісень був Ю.Нелединський-
Мелецький (1752-1829). Поезією Парні
захоплювались К.Батюшков, О.Пушкін.
“Галантний” стиль епохи Р. знаходив
застосування в пізніших худож. ретроспекціях і
стилізаціях в л-рі та мист-ві ХІХ-ХХ ст. В поезії
франи. символізму иі якості проявились в зб. віршів
П.Верлена “Галантні свята” (1869). Перевага
часткового нал загальним притягувала до епохи
Р. франц. прозаїків бр. Ґонкурів, які створили цикл
тв. про звичаї епохи Людовика XV (“Інтимні
портрети” 1858; “Коханки Людовика XV”, 1860).
В рос. поезії “срібного” віку “галантний” світ XVIII
ст. приваблював М.Кузміна: зб. “Куранти кохання”
та варіації на теми франц. авантюрно-психол.
роману: “Пригоди Емем Лебефа” (1906). Елементи
стилю Р. використовувались художниками європ
модерну кін. ХІХ-поч. XX ст. (О.Бьорлслі, Ф.Штук,
Г.Клімт та ін.). Фр. режисер Антуан у цьому ж дусі
поставив балет-комедію Ж.-Б.Мольєра та
П.Корнеля “Психея”. Зацікавлення ретро­
спекціями в стилі Р. було притаманне художникам
“Світу мистецтва” О.Сомову, О.Бенуа, Є.Лансере,
які воскрешали в малярстві, графіці та скульптурі
чарівний і витончений світ дворянського побуту
XVIII ст. Порівн. літ-знавству ше належить повніше
вивчити низку проблем літ. Р. Серед них — аналіз
най. варіантів стилю, його зв’язки з бароко,
сентименталізмом та європ просвітництвом, пізні
модифікації.
Микола Нефьопов

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.