РОМАНТИЧНА ДРАМА жанр, який виник
на межі Х\ЛІІ-ХІХ ст. у добу романтизму на
противагу класицистичній трагедії та комедії.
Основними представниками Р.д. були
Дж.Г.Байрон, П.Б.Шеллі (Англія), В.Гюго.
О.Дюма-батько, гр. А. де Віньї. А. де Мюссе
(Франція), А.Міцкевич, Ю.Словацький, гр.
З.Красіньський (Польша), А.Еленшлегер (Данія),
М.Вьоршмарті (Угорщина), М.Лєрмонтов (Росія),
Й.К.Тил (Чехія).
Р.д. зверталася до набутку шекспірівського
театру та ісп. драматургії Лопе ле Веги та
П.Кальдерона де ла Барка. Надзвичайно
показовими є факти блискучих перекладів Віньї:
“Венеційського купця” та “Отелло” В.Шекспіра,
незавершеного перекладу Міикевичем “Ромео і
Джульєтти” і перекладу Словацьким драми
Кальдерона “Незламний принц”. Значний вплив
учинила на Р.д. мелодрама. Р.д. рішуче
заперечила закон єдності місця й часу, запровадила
вільну побудову сюжету з окр. досить самостійних
епізодів, відкриту композицію. Р.д. зображувала
сильні та яскраві почуття, шо виявляються чи то в
боротьбі за гідність героя, за його соц. права та
ідеали, за свободу, чи то глибокі душевні
переживання, пафос високого кохання.
Наголошувано на неповторному в людині, на її
спроможності боротися з ворожими явищами. Р.л.
прагнула розкривати людські душевні “таємниці”.
Викидаючи арістотелівсько-класицистичну жанр,-
стил чистоту, автори Р.д. поєднували розмаїті
худож. складники, у драм, тканину вводилися епіч.
та лір. первнї: відбувалася певна епізації та
ліризація. Реальне часто-густо сполучалося з фант.
Високе, героїчне, майже трагедійне з іронічним,
навіть гумористичним. Патетика — з гротеском.
Камерні сцени чергувалися з масовими,
монументальними. Відтак — переважання
дисонансу над гармонією. Все це слугувало
відображенню складних ідейно-філос поглядів,
породжувало зіткнення протилежних персонажів,
при тому, що кожен з них міг мати свою рацію. На
відміну від ін. гатунків драми Р д. часто писано
віршами.
Р.д. посідала одне з чільних місць у літ. системі
романтизму. Показово, що “літературні бої”
романтиків і класиків точилися насамперед
навколо питань драматургії та театр, вистав Р.д.
на паризькій сцені. Основним худож. документом
— маніфестом Р.д.. а по суті романт. напряму на
загал, була передмова Гюго до драми “Кромвель”,
де викладено протиставлення л-ри романтизму
клас. л-рі. Розроблено теорію романт. гротеску.
Гюго твердить, шо саме драма найадекватніше
відповідає нов, часу. Найвищим взірцем і “великим
джерелом” проголошено Шекспіра, проте ше више
поціновано творчу самостійність: “Насамперед
поет повинен уникати копіювання будь-кого —
однаково Шекспіра чи Мольєра, Шіллера чи
Корнеля”.
Тематично Р.д. досить різноманітна. Вагоме
місце (як у романтизмі на загал) посідають тв. на
теми історії, переважно своєї, нац., але також
історії чужих народів: перша Р.д. “Кромвель”
(1827), “Ернані”. “Маріон де Лорм”, “Король
бавиться”, “МаріяТюдор”, “Анджело”, “Рюї Блаз”
Гюго, “Жакерія” П.Меріме; “Анрі III та його двір”
— перша Р.д., шо побачила світло рампи (1829),
“Наполеон Бонапарт”, “Шарль VII у своїх васалів”,
“Нельська вежа”, “Калігула”, “Дон Жуан де
Маранья” Дюма-батька; “Дружина маршала
д’Анкра” Віньї; “Лоренцаччо” де Мюссі; “Ціллеї
та Хуняді” Вьорьошмарті; “Міндовґ — король
литовський”, “Марія Стюарт”, “Мазепа”
Словацького; “Іспанці” Лєрмонтова; “Кривавий
суд, або Кутногорські рудокопи”, “Ян Гус”.
‘Криваві хрестини або Драгомира та її сини” Тила.
Для романтиків аж ніяк не було основним точно
відображати минуле. Вони намагалися переносити
проблеми сучасності в пройдешнє. Воднораз у
своїх “костюмованих” п’єсах ретельно
дотримувалися іст. колориту.
Іст. тематика поєднувалася з “передіст.”, із
зверненням до джерел нац. міфів, переказів і сап
‘ Сага про Вьонунді” Еленшлегера. “Балладина”,
“Ліля Венєда”, “Кракус” Словацького; музичні
драми Р,Вагнера. Поряд з цим існували Р.д. иа
тогочасні сюжети. “Антоні”, “Монтє-Крісто” Дюма-
батька, “Чаттертон” Віньї, “Маскарад”
Лєрмонтова, “Фантазій” Словацького. Перша за
хронологією з цих драм “Антоні”, згідно із задумом
автора, мала переконати глядача в можливості
сильних почуттів і в суч. світі. Цю думку було
продекларовано словами персонажа драми
романт. поета-драматурга Ежена д’Еврі.
У різних версіях розроблялася притаманна
романтизмові тема митця (“Кін, або Геній і
безпутство” Дюма-батька, “Небожественна
комедія” Красіньського, “Сірано де Бержерак”
Е.Ростана).
Властиве романтикам тяжіння до “поет,
філософування” спричинило кристалізування в
межах Р.д. філос. фант драми. Це найпоказовіше
для поль. традиції: “Дзяди” Міцкевича,
“Небожественнакомедія”, “Іридіон ” Красіньського.
В укр. письменстві перші Р.д. було написано
М.Костомаровим на іст. теми рос. мовою-.
“Кремуций Корд” (1849), “Эллины Тавриды”
(1883). незакінчені “Украинские сцены из 1649
года”. Ці тв. містили тираноборчі мотиви. У
створених на основі фольклор, балад драмах
“Лимерівна” (1883) П.Мирного. ” Безталанна”
(1885), “Наймичка” (1889) І.Карпенка-Карого
поєднуються романт. й реаліст, первні.
Нова хвиля іст. Р.д. виникає на межі XIX-XX
ст. у неоромантизмі: “Сірано де Бержерак” і
“Орленя” Ростана, “Варшавянка”, ‘Легіон’’.
“Листопадова ніч” С.Висьпяньського, “Голуба
троянда”, “Кассандра” (1908), “Оргія”. “Камінний
господар” Лесі Українки.
На основі Р.д. сформувався романт. театр,
виробилася відповідна школа акторства —
пристрасного, патетичного, бурхливо-експре­
сивного. Вона надто увиразнювалася при читанні
монологів. Манері гри був властивий ‘”стрімкий”
жест на противагу майже “круглості” та “величній
шляхетності” жестів класицистичного театру.
Романт. театр розробив свої Постановочні засади,
виховав плеяду славетних акторів: Е.Кіна (Англія).
Д.Девріента (Німеччина), П.Бокажа, М.Дорвіля
(Франція). Ф.Леметра, Г.Модени, А.Рісторі
(Італія), Г.Егреші (Угорщина). Серед рос. романт.
акторів П.Мочалов, М.Єрмолова. О.Сумбатов-
Южин, Ю .Ю р’ев, О.Остужев. У театрі кавк.
народів вірменин В.Папазян, осетин В.Тхапсзсв,
грузин А.Хорава, Традиції романт. драматургії і
акторства дотепер тривають в іст. костюмованих
кінофільмах.
Жанрологічний термін Р.д. належить відрізняти
від широкою поняття романтична драматургія, шо
містить у собі й ін драм, гатунки, зокрема численні
в романтиків та неоромантиків драм, казки,
бахорки, ф еєрії, фьяби.
Див.: Епічна aрама, Лірична драма.
Людмила Волкова