САТАНИЗМ — семантична ознака певного
типу сюжетів, генетично пов’язаних з ідеями та
сюжетикою Біблії. Циклізацію таких сюжетів
можна здійснити навколо постаті бібл. Сатанаїла,
улюбленого янгола Божого, створеного на початку
віків, який майже дорівнював Богові красою й
силою, але не схотів бути ‘творінням” і зчинив
богоборчий бунт. С. у системі цінностей христ.
культури виступає однозначно негативною рисою.
Сатана є “антигерой”в численних тв. cep-віч, л-
ри, напр. — у трактатах Отців Церкви, в житіях
святих, у легендах і т.д. Виняток становлять
єретичні писання, напр., богомилів. З початком
Нов. часу спостерігається менш ригористичне
ставлення до иієї постаті: характерним є
ренесансний тип “вченого-фауста”. Літератори
починають осмислювати постать Сатани більш
діалектично. Не позбавлений рис похмурої
величності Сатана в Дж.Мільтона. В епоху
Просвітництва атеїстичне богоборство розглядає
С. часом як “справедливе повстання” пригніченої
сили проти тиранічного Творця Всесвіту, який
нерідко ототожнювався з катол. авторитарністю.
Ще далі йдуть європ. романтики, які ладні
проголосити Сатану й С. джерелом свободи й втіхи
вільної особистості (постаті на зразок Каїна й
Манфреда у Дж.Байрона, Демон М.Лермонтова,
Лучаферул М.Емінеску тошо).Поширення
окультизму у європ. свідомості Нов. часу призвело
до традиції виправдання С.,(Єретична
література; Оккультна л-ра), шо є ознакою
серйозної культ, кризи.
Семен Абрамович