СЕНТИМЕНТАЛІЗМ — (від франц. senti­
ment — почуття, чуттєвість) — напрям в л-рі та
мист-ві 2-ї пол. XVIII ст., орієнтований на внутр.
світ та почуття людини. Він з’являється як своєрідна
форма протесту проти панраціоналізму 1-ї пол.
XVIII ст. Філос. основою С. були теор. доктрини
сенсуалізму та емпіризму (П.Гассенді, Т.Гоббс,
Лж.Локк, Дж.Берклі, Д.Юм), згідно з якими
чуттєвість та чуттєвий досвід проголошувалися
основною формою пізнання. У XVIH ст. чуттєвість
(sensibilitй) починає протиставлятися як метод
пізнання дійсності. Психол. причиною появи С. є
іст. зумовлена емансипація типового “я”, з позиції
якої світ сприймається як такий, що втратив
гармонію і порядок, шо в соц.-іст. ситуації того часу
набуло антибуржуазно! спрямованості. Тому
завдання нов. мист-ва, проголошували
сентименталісти, полягає в тому, шоб зворушити
людські серця й виховувати чуттєвість та чесноти,
які повинні стати противагою меркантилізму,
егоїзму тошо. Не пориваючи зв’язків з традиціями
раннього Просвітництва, С. вивчає природне
невимушене почуття. Слово “природний” стає
синонімом слів ‘‘прекрасний”, “справжній”.
Виникає інтерес до вивчення вроджених людських
можливостей, разом з ним — ідеал природної
людини.
В естетиці С. визнавав внутр. переживання
людини джерелом твор. натхнення. Мета мист-ва
для сентименталістів полягає в самоаналізі та
роздумах про мгсце людини у всесвіті та у
формуванні справжніх природних взаємозв’язків
між людьми. Розробляється нов. тип літ. героя
(чутливої людини, найчастіше вихідця з третього
стану). Л-ра С. розробляє нові жанри
(сентиментальну п ов іст ь , д рам у, “слізну
комедію”, інтимну лірику, сповідь, психол. роман,
дорожні нотатки, щоденники тощо).
Перші прояви естетики С. з’явилися в Англії
на поч. XVIII ст. і набули меланхолійних, описово-
дидактичних настроїв спочатку в ліриці
Дж.Томсона, який 1730 видав першу сент. лір. зб.
“Пори року”. Е.Юнг 1745 створив філос.-
дидактичну поему “Скарга, або Нічні думки”.
Частина цієї поеми — “Думки на цвинтарі” лягла
в основу т. зв. “цвинтарної лірики”, яка
характерним чином вплинула не тільки на С., але
й на наступні літ. течії та напрями —
передромантизм та романтизм. Т.Ґрей своєю
“Елегією, написаною на цвинтарі” зробив даний
жанр провідним в англ. сентименталістській ліриці.
Вона глибоко вплинула не тільки на його
сучасників. До неї неодноразово звертались поети-
романтики: молодийФ. Р. де Шатобріан, рос. поет
В.Жуковський — “Сільський ивинтар”(1802),
молодий О.Пушкін, шо ними жанр елегії був
широко введений в рос. л-ру. Анґл. драматурга-
сентименталісти звертаються до проблем
повсякденного життя представників третього
стану, поєднуючи зображення моральних проблем,
емоційних страждань та сподівань героїв з описом
буденних справ, з деталями побуту: Дж.Лілло —
“Лондонський купець, або історія Джорджа
Банрвелла” (1731), Е.Мур — “Гравець” (1753).
Справжню революцію в л-рі XVIII ст. здійснив
С.Річардсон романом “Памела”. Lie був перший
зразок епістолярного жанру в Англії. Центр,
фігурою англ. С. вважають Л.Стерна, автора
“Життя та думок Трістрама Шенді” (1767), та
“Сентиментальної подорожі” (1768), від назви якої
і виникла назва напряму в л-рі та мист-ві. У Франції
найг/гибше втілення С. віднайшов у творчості Ж –
Ж,Руссо. В тв. “Юлія,, або Нова Елоїза” (1761),
“Еміль” (1762), “Сповідь’’ (1766-1770) автор
об’єднав в єдине ціле низку питань, най­
актуальніших в цей період, які вплинули на
розповсюдження сентименталістських ідей в європ
л-рі (Руссоїзм). Під сильним впливом Руссо
з’являються тв. його у^інів та прихильників:
Л.Мерс’є “Дезертир” (1772), “Бідняк” (1772),
“Суддя” (1774); Бернардена де Сен-П’єра “По/іьі
Віржіні” (1814); Ретіфа де ла Бретона “Розпусний
селянин” (1775) тошо.
В Німеччині С. має вияви у 2-й пол. XVIII ст. в
творчості Й.ґердера, Ф.Клопштока, Й.Фосса,
М.Клінґера, Г.Бюргера, молодих Ф.Шіллера та Й-
B.Гьоте. Характерним явищем літ. процесу в
Німеччині була поява в 1770-80-х p.p. літ. руху
“Буря та тиск” (Sturm und Drang). Письменники-
щтюрмери були органічно поєднані з
просвітницькою ідеологією, вважаючи себе духов,
спадкоємцями Руссо. В той же час їх чутливий,
вразливий герой (напр. Вертер), зображується
реалістично, в тісній взаємодії з навколишнім
об’єктивним світом. Штюрмери своїх героїв
роблять не просто пасивними пропагандистами
просвітницьких ідей, а справжніми бунтівниками,
борцями проти деспотії (Гец, Карл Моор).
Теоретиком “Бурі і тиску” вважається Й.Гердер
(1744-1803), який у статтях “Фрагменти про
новітню л-ру”, “Про Шекспіра”, “Про Оссіана та
пісні древніх народів” тошо звернув увагу
сучасників на необхідність відтворення нац,-
характерних рис та явищ. Гердер обгрунтував та
ввів у л-ру поняття народності. Перш за все нім.
C. проявився в ліриці. Найповніше сенти-
менталістська лірика розквітає в творчості
молодого Гьоте (“Зезенгаймський цикл”,
“Фульський король”, “Ганімед”, “Прометей”,
“Вільшаний цар”). Поети-сентименталісти віддають
перевагу жанру ідилії та балади-. Й.Г.Фосс (1751-
1826) — “Луїза” та “Ідилії” С.Геснера (1730-1788).
Нім. сент. драма зверталася до зображення
доброчесних характерів, покликаних зворушити
глядача, викликала бажання позбавитися помилок
та моральної недовершеності: Х.Геллерт — “Ніжні
сестри” (1747). В 2-й пол. XVHI ст. складаються
основні риси нім. роману, в якому помітні елементи
як С., так і натуралістичності: в зразково-
сентимементалістському романі Ґьоте “Страждання
молодого Вертера”. Перехідною фігурою від С.
до романтизму в Німеччині був Жан-Поль Ріхтер
(1763-1825) — “Життя задоволеного шкільного
вчителя Марії Вуиа з Ауеталю”, в якому Жан-Поль
іронізує з приводу суттєвого розладу між мрією та
дійсністю. В італ. л-рі XVIII ст. найвиразнішим
представником С. був П.Метастазіо (1698-1782).
V 2-му періоді свого творч. шляху (30-40 р.р. XVIII
ст.) він створив зразки любовно-сент. мелодрами:
“Ецій”, “Упізнана Семіраміда”, “Олександр в Індії”
та лір-сентим. драми: “Деметрій”, “Олімпіада”,
“Демофонт”.
В швайц. л-рі XVIII ст. С. зосереджується в
Цюріху, де розгортається діяльність Й.Бодмера
(1698-1783) — “Крит, роздуми про прекрасне та
про зв’язок прекрасного з правдоподібним” (1740),
зібрання пісень міииезіигерів (1747-1759) та
Й.Я.Брайтінґера (1701-1776) — “Криг, поетика”
(1740). Сентим. настрої відчутні в поезії А. фон
Галлера (1708-1777) — поема “Альпи” та зб.
“Досвід швайц. віршів”, Й.Песталоші (1746-1827)
— кн. афоризмів “Бажання”.
Сентименталістські настрої з’являються в
творчості сканд. поетів: К.Тулліна (1728-1865) —
“Травневий день”; Й.Евальда (1743-1781) —
“Соната Скорботи”; К.Фрімана (1752-1839) —
“Хорнель, гора на півночі Норвегії”; Г.Крейца
(1731-1785) — “Літня пісня”; Ю.Уксеншерна
(1750-1817) — “Ніч”; Т.Турільда (1759-1808) —
“Пристрасті”; Ф.Франсена (1772-1847) – “Лик
людський”; в інтимній ліриці Е.Баггесена (1764-
1826) тошо.
Центром нов. напряму в поль. літ рі XVIII ст.
стає аристократичний двір Чарториських в
Пулавах. Поль, поети-сентименталісти в пошуках
нов. емоційно-виражальних засобів, та образів
звертались до най. фольклору: Ф.Князьнін (1750-
1807) — “Ощасливлені злидні”, “Ода до вусів”;
Ф.Карпіньський (1741-1825), названий
співвітчизниками “поетом серця” — “Оброк”,
“Альиеста”; В.Богуславський (1757-1829) “Генріх
VI на полюванні”, коміч. опера “Вигадане чудо,
абоКраків’янитагуралі”; Я.Ясиньський — “Спір”,
“Чаньча”.
В Росії С. остаточно сформувався в 90-ті рр.
ХУІП ст., хоча перші прояви сентименталістських і
настроїв були помітні ше в сер. 60-х рр. Однією з
особливостей рос. літ. процесу того часу була
тенденція до злиття різних стилів (напр., достатньо
помітні сентиментальні настрої в останніх тв. 1
Д.Фонвізіна — “Каллісфон”, “Щиросердне і
зізнання в справах моїх та думках’’). Плідно і
проявляються сентим. настрої в творчості ]
О.Радішева. Використовуючи жанр, форму
мандрів, автор наповнює “Подорож з Петербурга і
де Москви” не тільки пристрасним засудженням і
кріпацтва та самодержавства, але й пронизує ]
пілвишенною емоційністю. Гол. відмінністю рос. С. І
був його дворянський характер. Ідея позастанової і
варьості особистості видозмінюється. Перевага і
надається можливості витончено відобразити
внутр. світ героя, здатності співчувати. Видатним
діячем і теоретиком рос. С. визнано М.Карамзіна
(1766-1826). Основний пафос його естетики
розкривається в статті “Що потрібно авторові ?”,
в якій почуття проголошується гол. рушієм творч.
процесу. Засновник “Московського журналу”
(1792)та “Вісника Європи” (1803), Карамзін друкує
як свої різножанр. тв.(напр., лір. — “Село”, “Квітка
на домовину мого Аґатона”, любовно-психол.
повісті “Юлія”, “Бідна Ліза”, незавершений роман
про “сентим. виховання” “Лицар нашого часу”,
“Моя сповідь” та сентим. повість “Фрол Сілін”, в
якій помітні консервативні погляди автора в
селянському питанні, та тв. своїх однодумців І учнів:
І.Дмітрієва (1760-1837) — пісню “С+огне сизий
голубок”, казку-сатиру “Модна дружина”;
Ю.Нелединського-Мелецького (1752-1829) —
пісню “Вийду я на річечку”. Перші сентим. повісті
з’явились на рубежі 1770-80 рр.: Ф.Емін (1735-
1770) сворив перший епістолярний роман “Листи
Ернеста і Дорарви” (1766), сприйнятий читачами
як переробка “Нової Елоїзи” Руссо; його син
М.Емін (1767-1814) продовжив традицію рос.
сентим.-психол. роману в “Троянді” та “Грі долі”.
В кін. XVIII ст. популярним стає жанр мандрів:
“Листи російського мандрівника” Карамзіна (1792)
стають такими ж характерними для рос. С., як
“Сентиментальна подорож” Стерна для зх.-євр.,
хоча Карамзін набагато більше, ніж Стерн, звернув
увагу на натуралістичні, замальовки. На поч. XIX
ст. сентим. повість продовжує розвиватися в
багатьох різновидах: Іст., світська, побутова.
Літ. процес в Україні XVIII ст. відображає
важливі зрушення, охоплюючи всі жанри худож.
творчості. В стильовому відношенні укр. л-ра
продовжує традиції бароко. В межах барочної
свідомості почали зароджуватися риси С. (в першу
чергу в інтимній ліриці: елегії та пісні). Укр. цоети
в своїх творч. пошуках спирались на нар-поет.
традиції. Серед поетів, в творчості яких відчутні
мотиви С.; С.Климовський (“їхав козак за Дунай”);
B.Пашковський (“Тяжка річ любити”, “Ох, мені
жаль не помалу”); деякі поезії Г.Сковороди (зб.
“Сад божественних пісень”, “Ох, поля, поля
зелені”, “Охти, птичкожолтобоко”). Д.Чижевський
(1894-1977) в “Історії української літератури”
висловлює думку щодо відсутності в історії укр. літ­
ри Х\ЛП ст. такого літ. напряму, як С. Досліджуючи
творчість Г.Квітки-Основ’яненка, І.Котляревського
та історію культ, взаємозв’язків укр. та рос. л-р,
Чижевський наголошує на єдиній рисі, яка
наближує Квітку до рос. С. — любов до моральних
сентенцій. В усьому ін. творчість Квітки не можна
розглядати з погляду естетики С., хоча в його тв.
зустрічаються сентим. сцени, але в них немає опису
подій з глибокими суб’єктивними проявами
почуттів автора. Чижевський вважає, шо чуттєвість
Квітки походить з укр. пісенної традиції.
Незважаючи на певні елементи С. в творчості укр.
письменників, автор вважає хибним відносити до
C. деякі тв. Квітки та Котляревського.
В мист-ві XVIII ст. теж посилюються елементи
С.. прагнення зафіксувати повсякденне життя. У
Франції ця тенденція виразно і послідовно
знаходить свій вираз в творчості Ж.Б.Грьоза (1725-
1805) — “Батько, який пояснює своїм дітям
Біблію”, “Сільська наречена”, “Покараний син”,
“Базіль і Тібо, або Два види виховання”. І сам
Ґрьоз, і його учні та послідовники стають
проповідниками ідилій, сімейних чеснот:
Ж.Б.Шарден (1699-1779) — “Молитва перед
обідом”, “Атрибути мистецтва”; Ж.О.Фрагонар
(1732-1806) — “Виграний поцілунок”, “Украдений
поцілунок”. В анґл. малярстві XVIII ст.
представники С. продовжували традиції
просвітницького реалізму, але вважали мірилом
явиш не розум, а почуття. В творчості англ.
художника Гейнзборо (1727-1788) емоц. начало
завжди було сильним. Але, як це найчастіше буває
з крупними майстрами, Ґейнзборо та його
послідовники набагато ширші за цей напрям:
Т.Гейнзборо “Віз”, “Корнардський ліс” (1748),
“Портрет Сари Сіддонс” (1784), “Блакитний
хлопчик” (1770); Дж.Морленд (1763-1804) –
“Наближення грози” (1791), “Селяни біля вікна”
(1786); У.Уїтлі (1747-1803) — серія “Крики
Лондона”. В укр. та рос. малярстві XVIII ст.
провідним жанром стає портрет, у якому майстри
пензля в довершеній формі передавали
індивідуальні риси людей різного сой. походження:
В.Боровиковський (1757-1825): “Портрет сестер
Гагаріних” (1802), “Портрет М.Лопухіної”,
“Портрет В.Шидловської” (1798). “Старий, який
гріє руки” (1798); Д.Левицьий (1785-1822) —
“Портрет М.Дякової” (1778), “Портрет Д.Дідро”
(1775), “Кокоринов” (1770), серія портретів
вихованців Смольного Інституту (1773-1776);
В.Тропінін (1776-1857) — “Портрет сина” (1818),
“Весілля в Кукавці”, “Дівчина з Поділля”,
“Українець”, “Молодий український селянин”.
Вплив С. на європ. л-ру був широким та
всеохоплюючим не тільки у XVIII ст. Елементи С.
можна віднайти в естетиці наступних літ. течій та
напрямів (передромантизм, романтизм, навіть
реалізм). В психол. реалізмі XIX ст. багато
письменників зосереджують увагу на розкритті
психології маленької людини: Стендаль “Червоне
і чорне”, романи Ч.Діккенса, “Станційний
доглядач” О.Пушкіна, “Шинель” М.Гоголя, “Бідні
люди”. “Зневажені і скривджені” Ф.Достоєвського,
“Катерина”, “Наймичка” Т.Шевченка.
Сентиментальні тенденції відчутно відбилися в
жанрі мелодрами. Відгоміни С. існують і в новітній
л-рі (Б.Окуджава).
Людмила Сердюк