СІДЖО (“пісні пір року” або “сучасні наспіви”)
— жанр клас. кор. поезії, тв. з трьох вірш, довгих
рядків. Ритм, структура С. створюється, по-перше,
сильною цезурою, яка поділяє кожний рядок на
піввірша, по-друге, слабкою цезурою, шо виділяє
в кожному піввірші два нерівноскладові ритмо-
інтонаційні періоди (умовні стопи), шо
характеризуються відносною смисловою та
синтаксичною завершеністю. Л.Коцевич вивів
числову формулу врегульованого, т.зв. пхьон-С.,
де цифра позначає складовий об’єм “стопи”:
3 4 / / 3 / 4 4
3 4 / / 3 / 4 4
3 5 / / 4 З
Існують відхилення від цієї метр, норми
(кількість складів у “стопі” може коливатися від 2
до 6), але Початкова “стопа” третього рядка
обов’язково має бути трискладовою, а друга —
подовженою (не менше 5 складів). Ритмічність С.
посилюється звук, повторами (переважно в кін.
початкових “стоп” та піввіршів), а також т.зв.
“ембріональною” римою. Усталеними ознаками С.
є наявність образного паралелізму і композиційна
визначеність у розподілі тематичного матеріалу між
вірш, рядками: перші два розвивають тематичний
мотив, останній — надає йому смислової
концептуалізації.
С. походить від давн-кор. жанру хянга (“пісні
рідного краю”), від якого успадкував не тільки поет,
особливості, але й форму існування в супроводі муа
інструменту. Отож С. класифікувалися в
антологіях за муз. принципом. Власне С. як жанр
сформувався в кін. XIV ст. Як і каса, клас. С.
виконувалися рідною мовою на противагу
“ієрогліфічній’’ л-рі на мові ханмун (кореїзована кит.
писемна мова веньянь). Створення нац. писемності
(1444) сприяло подальшому розвитку С.
Розрізняють патріотичні С. (С. поетів-воїнів із
конфуціанським ідеалом вірності обов“язку — Кім
Джонсо, ХІУ-ХУ ст.; Нам І, XV ст.), С., що належать
до пейзажної лірики (канхо), або “поезія річок та
озер” (Ді Хьонбо, ХУ-ХУІ ст.; Лі Хван, Х\Л ст.; Лі І,
XVI ст.; Кім Гванук, ХУІ-ХУІІ ст.), любовні С. (Хван
Джіні, XVI ст.); Чон Чхоль (Сонган), XVI ст.; Чу
Нісік, XVII ст.; Кім Самхьон, XVII-XVHI ст.);
особливого значення любовні С. набули в поетес-
кісен (гетер), XVI ст. Створюються цикли С. (ос-
сіджо) з наскрізним тематичним мотивом (цикл з
40 С. “Пори року рибалки”, “Пісні про п“ятъох
друзів” Юн Сондо, XVI-XVII ст.). У XVI-XVII ст.
виникає такий різновид, як чан-сіджо (“ловге” С.)
з його заг. настановою на демократизацію
тематичного репертуару, на оповідність (сосоль С.)
і на ритм, вільність (Чон Чхоль (Сонган), XVI ст.;
Кім Мінсун, XIX ст.). Це призводить до певної
руйнації структури С., а саме, “умовного
рефлексу” між зображальним та виражальним
планом тв., зокрема, до свідомого уникнення
традиційних образів та усталених етил, формул.
Найвищого розвитку С. досягає в XV1-XVIII ст.,
після чого виходить з активного вжитку, хоча
зустрічається в поезії XX ст. (Мьон Лонук, Кім
Гванхьон).
Борис Іванюк
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: СИСТЕМНИЙ ПІДХІД (МЕТОД)
Наступна: СКАЛЬД