СКАЛЬД (давн-сканд. skald) — норв. та ісл.
поети і співці доби вікінгів (ІХ-ХІІІ ст.), які
перебували на службі у князів, вождів (конунгів)
або воєвод (ярлів), супроводжуючи їх у військових
походах. Творчість С. спочатку існувала в усній
формі, згодом (XIII ст.) була зафіксована в літ.
пам’ятках (саги, ‘Молодша Едда”). Найвидатнішими
С. вважаються Брагі Боддасон, Тйодольв,
Торбйорн, Ейвінд, Егіль Скалагрімсон, Сноррі
Стурлусон та ін. Осн. формами поезії С. були
хвальні пісні (драли), в яких оспівувалися подвиги
конунгів, покровителів, а також святих, огудні
пісні, спрямовані проти недругів, імпровізаційні
вірші на різноманітну тематику. Найповніше
поетика С. викладена в “Молодшій Едді” Сноррі
Стурлусона (1222-25).
Вона вимагає від С. вишуканих вірш, розмірів
(дротквет) і розмаїття строф (віс), багатства
словесних (метафоричних) п а р а ф р а з (дво- і
багаточленні кеинінгн) та синонімів (одночленні
гейті), шо вкупі складало трад. систему поет, засобів
С. Ця система дуже складна і, як на суч. читача,
багато в чому незрозуміла, оскільки поет, образи
С. нерідко нагадували зашифровані загадки і
ребуси, котрі важко піддаються не тільки логічному,
але й асоціативному тлумаченню (напр., море —
“луг кита”, жінка — “береза золота”, “осика
монет”, “липа льону” і т.д.). Збереглися фрагменти
віршів і пісень понад 250 С.
Від часів романтизму слово С. вживається в
переносному значенні подібно до бард або кобзар
— поет героїчно-патріотичного хисту. Так, швед,
україніст-славіст, референт слов’ян, л-р
Нобелівського ін-ту при Швед. АН А.Єнсен (1859-
1921) у своїх працях називав скальдом Т.Шевченка.
Петро Рихло