СЛОВ’ЯНІЗМИ (точніше — старослов’янізми
або церковнослов’янізми) — слово чи вислів зі ст-
слов’ян. мови. С. переходили в мови правосл. слов’ян
після прийняття християнства через книжкове
посередництво (передовсім — переклади рел. текстів
Кирилом і Мефодієм). С. легко засвоювались та
вкорінювались завдяки генетичній спорідненості
слов’ян, мов. Нині значна частина С. мовцями не
сприймається як запозичення. Серед сх-слов’ян. мов
найбільше таких укорінених С. у рос. мові. В укр.
мові ст-слов’ян. походження відчувається переважно
в словах церк.-рел. змісту (воскресіння, спас,
спаситель, спасіння тошо). В широкому розумінні
С. можна вважати особливості вимови, наголосу,
морфології, синтаксису, шо перейшли зі ст-слов’ян.
мови, зокрема церк-слов’ян. мовлення. Це відповідно
— фонетичні, акцентологічні, морфологічні,
синтаксичні С.
У красному письменстві етил, функції С. досить
розмаїті . С. може виступати як:
1) біблеїзм, тобто наслідування бібл. стилю;
2) арх аїзм , здебільшого в тв. іст. змісту
(напр., “Тримаючи десницю на мечі, Данило їхав”
(М.Бажан));
3) трад. засіб творення урочистого високого
стилю (напр., “Країно рідна! Хай тобі доші несуть
свою прешедру благостиню (М.Рильський));
4) сатир, засіб знижування тону. Прикладом
може бути еп ітаф ія-еп іграма Т. Шевченка на
смерть мракобіса митрополита петербурзького
Григорія:
Умре муж велій в власянице.
Не плачте, сироти, вловиш,
А ти, Аскогенський, восплач
Воутріе на тяжкій глас,
5) ж аргонізм (канцеляризм), теж часто з
сатир, забарвленням: “Не мог оного составить, бо
шуйия дрижала і тому я не возмог”, — говорить у
повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Конотопська
відьма” пропияка-писар.
Анатолій Волков