СЛОВ’ЯНСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛІТЕРАТУРНА ЗОНА — частина європ культ-літ. регіону,
яка обіймає: сх. слов’ян (українці, білоруси,
росіяни), зх. слов’ян (поляки з кошубами, чехи,
словаки), гш, слов’ян (болгари, македонці, серби з
чорногорцями, хорвати, босняки, словенці).
Фольклор і л-ра цих народів дають вельми
красномовний матеріал для порвівн. літ-знавства,
зокрема, для дослідження категорії особливого в
міжнар. процесі. Засновками для виділення С.к,-
л.з. є спільність походження, мов, близькість,
спільна міфол. основа, рел., етнографічно-
побутовий чинники, подібність іст. долі.
1. Спільне походження слов’ян, народів.
Предки суч. слов’ян відокремилися в кін. II поч. І
тис. до н.е. від мов. блнзькоспорілнених їм
прибалт, народів (предків литовців і латишів). На
поч. І тис. н.е. вони були відомі ант. авторам під
ім’ям венедів. Від праслов’ян. спільноти нов,
народи успадкували подібні особливості
етнографії та побуту, а також певний фонд
чарівних казок, казок п ро тварин, міфол. епос,
обряди та обрядові пісні, прислів’я та ін.
фольклорні тв.
Відчуття слов’ян, єдності існувало з прадавн.
часів. Уже автор рус. Начального літопису
неодноразово звертається до цієї думки. Вказує,
шо чехи, морави, поляки, дунайські болгари —
слов’яни, а відтак стверджує: “А славянский язык
и русский — одно”. Подібні уявлення відбиті в іст.
переказах, зокрема в етнічному переказі про
праотця всіх слов’ян Славіна та його трьох сдаів
Чеха, Леха, Руса. Цей переказ (ипіегдапдьваде) в
наївному вигляді містив думку про спільне
походження і та єдину прабатьківщину слов’ян,
народів. Переказ зафіксований у сер-віч.
літописах і хроніках, а за нов. часів літ.
оброблений в “Старовинних переказах чеського
народу” (1894) А.Ірасека.
2. Близькість іст. долі. Іст.-соц. явиша, спільні
для всіх народів світу: зміна сусп. формацій,
класова боротьба і т.п., — спричиняли в усіх л-рах
світу подібні явиша. Спільні для слов’ян, народів
іст. явиша створювали особливості літ .процес,
властиві саме слов’ян, л-рам. Це особливо яскраво
видно на прикладі розвитку л-р доби слов’ян,
відродження.
3. Мовна близькість. Слов’ян, мови постали із
спільного кореня праслов’ян. мови, при своєму
виникненні були дуже подібними, практично
діалектами єдиної мовної иілокупності. У процесі
диференціації слов’ян, мови чим раз більше
розходилися. А втім і суч. слов’ян, мови при всій
очевидні своєрідності фонетичної, граматичної
будови та лексичного складу ближчі між собою ніж.
скажімо, ром. чи герм. мови. Це дає змогу
представникам різних слов’ян, народів більш-меип
взаємопорозумітися. Мов. близькість відбилася,
зокрема, в розвитку слов’ян, народного
в ірш у в ан н я, у близькості, а часом навіть
однаковості мов.-стил. засобів, поет, синтаксису,
образності, порівнянь, епітетів слов’ян, фольклору,
а звідси частково й л-ри тошо. Ці спільноті на рівні
фольклору досліджено ше вченими XIX ст. Серед
них — росіянин О.Афанасьев, українець
О.Потебня, словенець акад. Ф.Міклошич. Останній
з’ясував: деякі епітети вживаються з однаковими
іменниками Рос. синий: море. Серб.-хорв. СИНЬ:
море укр. синій: море. Серб.-хорв. добар: конь,
junak. Рос. добрый; конь молодец. Укр. добрий:
кінь, молодець. Болг. добър: конь, юнак. Серб.-
хорв. брз: конь Болг. брз: конь Рос. борзый: конь.
Серб.-хорв. широк: попье. Болг. широк: поле.
Однакові означення можуть відноситися до різних
іменників. Серб. — хорв, црн, чарн: арапин,
га вран, чавка, ииганин, бугарин, халупер, очи,
зеяльа, земльица, прах, гора, зима, сиротила, чарно
море, акшам (вечер). Болг. ирн, црън: арапин,
гибран, калугер, чума, ипапукла, крв, коса, море,
око, кон, зeMja, црноока, дево)ка, невеста. Рос.
черный: соболь, ворон. Укр. чорний, чорненький:
гай, хм ара, око, оченько, ворон , волик, орел
чорнокрилець.
Що ж до новітніх філологів то, деякі з них, як
Р.Якобсон, уважають, шо саме мов. спільнота давн.
слов’ян стала підвалиною подальших подібностей
у історії слов’ян, л-р, а тому порівн. досліджування
слов’ян, письменств повинно грунтуватися на
порівнянні відповідних мов.
З другого боку, мов. близькість слов’ян, мов
полегшує найрізноманітніші культ-літ. взаємозв’язки
та взаємодії, переходи та засвоєння.
4. Близькість етнографії та побуту.
5. Міфол. чинник. Язичницькі міфол. уявлення
були спільними, як це було показано ше
представниками міфол. школи, зокрема,
О.Афансьєвим в тритомовому дослідженні
“Поетичні погляди слов’ян на природу” (1865-69).
Ці погляди обіймали як “вищу” небесну міфологію
— богів, т.зв. слов’ян. Олімп, і нижчу — уявлення
про духів землі, води, вогню, повітря, рослинності,
родючості тошо. Після прийняття християнства
зберігалося т.зв. двовір’я — віра в
неіндивідуалізовану погань: духів води (укр.
ВОДЯНИК, рос. ВОДЯНОЙ, ПОЛЬ, wodnik, topielec, чес.
uodnik), лісу (укр. лісовик, рос. леший, білор.
пешук, поль. duch le.Jny, чес. lesnoj pan), у
домовиків, у духів померлих і т.д. Єдність
праслов’ян. міфології породжувала близькість
фольклор, фантастики: о б разів , мотивів,
сюжетів: в різних жанрах від обрядів та
обрядових пісень, до епіч. піснях (про князя-
перевертня — у пд. слов’ян про Вука Вогняного
Змія, в росіян про Вольгу Всеславовича), казках,
обрядовій поезії, балалах, билицях. Подібні
міфол.-фольклор, образи, мотиви та сюжети
нескінченну кількість разів запозичувалися та
розроблялися в усіх слов’ян, л-рах, надто в добу
романтизму (напр., образи русалки, світезянки,
мавки, нявки).
6. Релігійний чинник. Приналежність майже
всіх слов’ян в іст. період до християнства, окрім
босняків (сербів-мусульман) і помаків (болгар-
мусульман) сприяла поширенню однакових образів
сюжетів, висловів, паремія, притч, прислів’їв
та приказок, христ. генези (ст. завітної, нов.
завітної апокрифічної, житійної), зокрема в
фольклорі, та сер-віч. писемності різних народів а
також тихі самих апокрифів. Вочевидь це не є
специфічним для С.к.-л.з., але характерна для
європ. регіону. Водночас треба зважати на те, шо
засвоєння рел.-культ, набутку в С.к.-л.з. мала
специфічність, бо більшість слов’ян: болгари,
македонці, серби, українці, росіяни, білоруси —
православні. Ці народи отримали кириличне
письмо, ідентичні богослужбові тексти, а відтак
спільну ст-слов’ян. писемність. Зрештою,
поширення слов’ян, азбуки та письмової мови св.
Кирил та Мефодій почали з Великоморавської
держави, отож відгомони кирило-мефодієвської
традиції тримаються й серед чехів і словаків аж
дотепер. Певний вплив вона мала й на ін. кат.
слов’ян, народи: поляків, хорватів, словенців. Вони
дістали цей набуток через візант. посередництво.
Створення та існуванні протягом усього Сер-віччя
ст-слов’ян. писемності — спільної для всіх сх. і
більшої частини пд. (болгари, македонці, серби)
слов’ян — прямий наслідок прийняття православ’я.
7. Певна близькість психол. складу. Вона
виникла іст. і виявляється у близькості різних сторін
культури, побуту, звичаїв, етнографії.
Усі вищевказані чинники могли бути причиною
спільного походження чи самостійного виникнення
подібних літ. явищ, а також полегшували
взаємовпливи.
Існують специфічні особливості культ.-літ.
процесу у слов’ян. На наявність таких
особливостей вказували Й.Добровський,
П.Шафарик., В.Григорович, за новіших часів —
Й.Махал, Ф,Вольман, І.Горак.
Пд-слов’ян. епос є спільною приналежністю
сербів, хорватів, македонців, болгар. Пісні про
боротьбу з турками об’єднували пд. слов’ян, які
розмовляли різними мовами і визнавали три релігії
— православ’я, католицтво та іслам.
В історії слов’ян, л-р були напрямів та “школи”,
шо охоплювали кілька л-р. Так, у XV ст
письменники т.зв. Пловдивськоі школи діяли не
лише в Болгарії, але й на Русі, у Молдавії та Валахії.
Для нов. л-ри і музики слов’ян, народів нар.
творчість більш ніж, для Зх. Європи важила нар.
творчість. Слов’ян, л-ри мали більш громадський,
політ, характер порівняно з л-рами, напр., франц.
чи англ. Визначення “громадський” найчастіше
вживають шодо рос. л-ри, але воно слушне також
шодо укр., білор., поль., чес., болг. л-р. Боротьба
за народність та нац. своєрідність, патріотизм л-
ри — характерні особливості слов’ян,
романтизму. Порівн. досліджування дає змогу
ясно виявити, шо в слов’ян, л-рах —
спільнослов’ян. та інтернац.
Анатолій Волков
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: СЛОВ’ЯНІЗМИ
Наступна: СМАК естетичний