СПІРІЧУЕЛЗ (від англ. spiritual — духовний)
— трад. духов, пісні нефів США, оригінальний
жанр афро-амер. муз.-поет, фольклору. Назва
відома ше з кін. XVIII ст., коли вона вживалася для
позначення особливого типу рел. музики білих
американців, відмінного від метр, псалмів та трад.
гімнів. Високої естет, вартості С. набули у
творчості негрів-рабів амер. Пд., де цей жанр
розвивався впродовж XIX ст. переважно в усній
формі. Вперше С. видані 1801 негр. церк. діячем
Р.Алленом; ще одна рання публікація 1867 — у
зб. “Пісні рабів у Сполучених Штатах”. За суч.
наук, уявленнями, негр. С. синтетичні за
природою, бо в них поєднуються, створюючи
унікальні комбінації, первні афр. та англокельт.
худож. систем.
Виникнення жанру безпосередньо пов’язане
із специфічними умовами перших століть
перебування чорношкірих на пн.-амер. континенті.
Африканці, проти своєї волі завезені до Нов. Світу
як раби, мали високий ступінь естет,
обдарованості, феноменальне відчуття ритму,
характерну пластику, м’язову розкутість та
особливу манеру виконання музики та співів.
Одначе рабовласницький устрій позбавляв їх
можливості культивувати власні мист. прояви,
намагаючись викоренити із колективної пам’яті та
свідомості народу рідні культ, моделі з мовами, рел.
віруваннями, формами худож. творчості включно.
Водночас, навернення чорних рабів у християн­
ство віталося через притаманну йому ідеологію
терпіння, смирення та покори. Для самих чорних
невільників віра ставала невичерпним джерелом
душевних сил, задовольняючи потребу культ, та
психол. дезорієнтованих людей в розраді та надії.
Наголос христ. релігії, особливо в її мето­
дистському та баптистському варіантах, на
індивідуальній вірі та етиці підтримував у рабах
почуття власної’ гідності і моральної вишості, а
вчення про спасіння давало сподівання на свободу
та справедливість хоча б по той бік земного
існування. Впродовж тривалого часу Церква
залишалася єдиною дозволеною афро-амер. соц.
інституцією. Але форми сповідування христ. релігії
серед неписьменної темношкірої громади від поч.
відхилялися від заг-прийнятої серед білого
населення норми, інтегруючи зх.-афр. обряди й
звичаї, що привело до формування синкретичного
феномену ‘чорного християнства”. Сувора
заборона на освіту закривала чорним американцям
шлях до інтелектуально-медитативних аспектів
христ. вчення; томуїхню віру живила, насамперед,
емоційна заангажованість, спричинена
відповідністю між їхнім повсякденним досвідом та
бібл. параболами. “Африканізація” полягала у
доповненні богослужіння танцювальними
первнями, у розвитку неформальної проповіді, в
активному використанні муз. інструментів, у
схильності до суцільного самозабуття під час
відправи аж до впадання в екстатичний транс.
Серед самобутніх рис релігії чорних особливе
місце належало неканонічним співам, а саме С. та
госпелз. З ін. боку, виконання С. виходило за суто
рел. межі, реалізуючись практично у всіх сферах
життя афро-амер., шо охоплювали як працю, так і
дозвілля.
Тексти С. мають за вихідну точку бібл. образи,
мотиви та ситуації; проте на відміну від пуританських
гімнів Нов. Англії, вони транспоновані у фольклор,
регістр, спрощені, позбавлені піднесеної
урочистості, часто передані за допомогою негр.
діалекту. Ставлення до бібл. персонажів
інтимізується, уможливлюючи щиросерде особисте
звертання до них. Сильне естет, враження
справляла глибока та шира віра виконавців, які
заново переживали проблематику Св. Письма,
накладаючи її символіко-алегоричну “мережу” на
власні життєві колізії. Амер. нефи знайшли у давн-
гебр. бібл. історії універсальні архетнли для
вираження індивідуальних ситуацій уярмлення,
страждання, поневірянь, шо складалися у заг-етнічну
парадигму. На певних етапах ст- та новозавітні
образи переосмислювалися в дусі “подвійного
кодування”, притаманного неф. культурі, тобто
рядки С. ставали сигналами до втечі або повстання,
засобами передання інформації, зрозумілими
чорним, але позбавленими смислу для білих.
“Гібридність” жанру простежується на всіх
рівнях. Як поет., так і муа мова , співвідноситься із
стилем та манерою викладення в англокельт.
• баладі — фольклор, жанрі білих бідняків амер.
Пд. Поет, прийоми значною мірою зумовлюють
спосіб організації муз. матеріалу (періодичність
структури, каденційність, муа фразування). Проте
європ. складники зазнали радикального
трансформування та збагачення завдяки особливій
манері виконання С. Йдеться про колективну
імпровізацію як спільну рису всіх видів муа
творчості афро-американців; про доповнення співу
рухами та танцем; про надзвичайну емоційність,
ритм, віртуозність та застосування первнів
гетерофонії та поліфонії. Крім того, у перегуку
між солістом та хором (фомадою) застосована зх,-
та центр.-афр. модель “поклику — відгуку”.
Серед найпопулярніших С.: “Зійди, Мойсею”,
“Втечу до Ісуса”, “3 неба злети, карето”, “Ніхто
не знає про мої поневіряння”, “Котіться, хвилі
Йордану”, “Інколи я почуваюся як дитина без
матері”, “Всі діти Божі мають крила”. Широким
знайомством із С. біла аудиторія у США та Європі
зобов’язана перш за все діяльності хору неф. ун­
ту Фіск “Джубілі сінгерз” (розпочалася 1871).
Наприкін.ХІХ – на поч. XX ст. виходять зб. С., їхні
мелодії аранжують та використовують амер. та
• європ. композитори (наприклад, Дж.Гершвін в
опері “Поргі та Бесс”, А.Дворжак в симфонії “З
Нового Світу”). Для амер. л-ри (і для її негр,
відгалуження особливо) С. грають ролю
невичерпної скарбниці цитат та образів, алюзій
та ремінісценцій, шо активно інкорпоруються до
текстів прози, поезії та драматургії з різними худож.
цілями (створити атмосферу дії, викликати
відповідну психол. асоціацію, провести
контрапункт, сприяти характеризації персонажу,
посилити емоційний ефект тощо).
Лір. глибина та трагізм у сполученні з яскравою
сенсуалістичністю та оригінальними технічними
прийомами зумовили неминущу значущість С, як
неповторного здобутку не лише афро-амер., а й
заг-амер. культури.
Наталя Висоцька