СПОСОБИ ПОРІВНЯЛЬНОГО ДОСЛІД­ЖЕННЯ ЛІТЕРАТУР. Засновком будь-якого
порівн. дослідження є віднаходження й
накопичення т. зв. казусів, тобто випадків
подібностей між п-рами, літ. тв., їх окр.
складниками, біографіями письменників тощо,
Вочевидь таке просте зіставлення ше не є наук., а
лише добором фактичного матеріалу, який
належить пояснити, підгрунтям для застосування
компаративістських методів. Перше пояснення
феноменів міжетнічних подібностей було
започатковано в порівняльно-історичному
мовознавстві, звідти екстрапольовано в
фольклористику, коли міфологічна школа висунула
першу розгорнуту компаративістичну теорію:
спільність і подібність пояснюється походженням з
прадавньої мов., рел., культ., фольклор, спільноти,
а відмінності — пізнішими розходженнями.
Перенесення цього погляду до літ-знавства
започаткувало іст.-генетичний метод (підхід).
Друге пояснення запропонувала в 1870-90-х
рр. міграційна школа на підставі знов-таки
фольклору, а також сер.-віч. писемності: спільність
та подібність визначаються міжетнічними
“впливами” тобто контактами або взаємодією.
Цей погляд лежить у основі контактологічного
підходу.
Третє пояснення, шо було дано в 1870-90-х
рр. представниками антропологічної школи в
етнології та фольклористиці полягає в ствердженні,
шо подібність культ, явиш у житті різних етносів є
наслідком самостійного постання на подібних
стадіях сусп. і культ, розвитку. Перенесення цього
постулату до літ-знавчої компаративістики дало
типол. підхід.
Як засоби порівняння — іст.-типол., іст,-
генетичний і контактологічний (взаємодій), — так і
явища літ. подібності на основі самостійного
виникненя, спільного походження чи взаємодій не
слід відривати одне від одного. Вони перебувають
у діалектичній єдності. В усіх випадках ідеться про
виникнення подібних літ. явищ на подібному соц.
грунті. Що ж до іст., генетичних та контактних
чинників, то хоча вони принципово відмінні, але
при аналізі конкретних казусів їх важко
розмежовувати.
Основним слід уважати самовиникнення.
Взаємодію можна вважати ніби видом
самовиникання, дуже важливим і поширеним. Вона
має місце, коли письменник знайомиться з літ. тв.,
в яких розв’язані певною мірою ті завдання, що
стоять перед ним, і письменникові немає сенсу
вдруге відкривати вже відкрите. Г.Плеханов писав
з цього приводу: ‘Вплив літератури однієї країни
на л-ру ін. прямо пропорційний подібності сусп.
відносин цих країн. Він зовсім не існує, коли ия
подібність дорівнює нулю”.
Відносне поширення трьох випадків
подібностей іст. і жанр, зумовлено. З плином часу
та зміцненням міжнар. зв’язків кількість запозичень
збільшується порівняно з кількістю збігів.
Письменник, відгукуючись на потреби сусп. життя,
частіше знаходить розв’язання в ін. л-рах, зтв. яких
знайомиться в оригіналах та перекладах.
Величезний розвиток перекладацької діяльності в
наш час є проявом зміцнення міжнар. літ. зв’язків,
значним кроком до створення справжньої світ, л-
ри майбутнього.
З ін. боку, ускладнення життя людства теж
відносно зменшує можливість самовиникання.
Найдавніші та найпростіші жанри (трудова пісня),
а частково й сюжети (анекдоти про дурнів) та
худож. прийоми (прийом психологічного.
паралелізму) могли виникати самостійно. Але.
напр., жанри іст. та психол. роману, прийоми
худож.-психол. аналізу вироблялися в умовах літ.
взаємодій. В одних жанрах більше діє чинник
самовиникання, в других — спільного походження,
у третіх — взаємодія. Так, нар. героїчний епос
самобутніший: тут подібності звичайно
пояснюються типол. причинами. У лицарсько-
романт. епосі, з од. боку, й нар. баладі, з ін., що
іст. прийшли на зміну героїчному епосові, міжнац.
подібності частіше пояснюються взаємодією.
Застосування компаративістичних наук,
методик аж ніяк не заперечує доконечності
використовувати в порівн. літ-знавстві як допоміжні
— конкретно-іст.. літ.-лінгвістичний, структурний
та ін. методи.
Анатолій Вопков