СТИЛІЗАЦІЯ — підкреслене наслідування
зовн. мов. форми, засвоєння етил, комплексу для
створення відповідного іст., місцевого, фольклор.,
літ. забарвлення. Можлива повна і часткова С. Як
будь-яке наслідування, С. містить умисну імітацію,
відтворення ознак чужого зразка, лише
спрямовану, насамперед, на словесну форму. Чітко
відмежувати С.від власне наслідування важко:
наслідування містить у собі первні С. Тому ті самі
літ. тв. називають то C., то наслідуванням. Отож
не можна погодитися з думкою І.Неупокоєвої, ніби
С .— ие окр. форма peuenuif, сумірна з
наслідуванням. Так само не можна погодитися з
Д.Дюришиним, шо не розрізняв С.і наслідування,
ототожнював їх.
С. звичайно імітує стилі віддалених від
реципієнта в просторі або часі літ. напрямів,
жанрів, епох, нац. культур. Починаючи з періоду
романтизму поширена С.під фольклор. Зокрема в
нім. л-рі, в гайдельберзьких романтиків
(А.Й. фон Арнім, K.M. фон Брентано, бр. Я. і
В..Грімм). О.Пушкін, переробляючи зх.-європ.
казки, наблизив їх до стилістики рос. нар. билин і
казок (“Казка про мертву царівну і про сімох
богатирів”, ‘Казка про рибалку та рибку”, шо
створені на основі нім. нар. казок зі зб. бр. Грімм;
“Казка про золотого півника”, першоджерелом
якої є легенда про арабського звіздаря амер.
письменника В.ірвінга). Стид, система “Думи про
три вітри” П.Тичини орієнтована на нар. лумн.
Вірш. “Чорногорські казки” Радуле Стієнського —
на сербські юнацькі пісні. Чес. письменник
І.Ольбрахт у романі ‘Микола Шугай, розбійник”
(1933) використав жанр-стил. можливості укр.
фольклору Закарпаття, зокрема опришківських
переказів і пісень. Це дало змогу худож. втілити
ідею безсмертя нар. месників, змалювати героїчний
укр. нац. характер. Рідше зустрічається С. під стиль
окр. письменника, як нарис А.Тесленка “Ночь на
Ивана Купала в с.Харьковцы” (1902), шо
стилізований під “Вечори на хуторі біля Диканьки”
М.Гоголя. Вел. майстром С. був В.Брюсов. Його
книга “Досвіди” (1918) складається зі С. під ант..
сх. і зх.-європ. поетів. Досконалість проз С. в іст-
фант. повісті з життя Німеччини XVI ст. “Вогневий
ангел” (1907) відзначала тогочасна нім. критика,
висловлюючи навіть сумнів шодо рос. походженні
автора.
На стилізації побудовано містифікацію,
пародію, травестію, бурлеск.
Анатолій Волков