СЦЕНАРІЙ (італ. scenario, від лат. scena,
scaena — сцена) — прикладний жанр, шо належить
до галузі літ.-драм., літ.-кінодрам., а також суто
театр, та кінематографічної творчості і становить
словесну “партитуру” сценічної вистави, кіно- або
телефільму, їх композиційну основу. Існує багато
типів С. — оперні, оперетні та балетні С. (тобто
лібрето), кіносценарії, або С. фільмів (ігрових,
мультиплікаційних, документальних, фільмів-
концертів тощо), С. теле- та радіопередач, масових
заходів, а також С. вистав у таких видах театру,
які розвивалися на основі фольклору (мім,
атеяпана, фарс, комедія масок, ярмарковий
театр). Кожний з цих типів С. має характерні
особливості та може, в залежності від змісту,
призначення, структури та типу викладення,
належати чи не належати до л-ри.
С. сценічної вистави в театрі імпровізації являє
собою сюжетну схему, за якою створюється
вистава, — стисле викладення змісту п’єси (без
діалогів та монологів). В такому С. визначені гол.
моменти дії, вказані виходи персонажів на кін,
позначені додаткові номери і т. ін. З появою драми
замість С. такого типу з’явився писаний текст.
Однак, деякі драм. тв. певною мірою зберігали
риси такого С., напр., форму С. мали ф ’ябри
К.Гоцці, які успадкували традицію імпровізаційного
театру масок. У 20-і ж роки XX ст. в театрах
набувають розповсюдження режисерські С., які
містять інтонаційно-жестову і просторову
конкретизацію тексту драми (тобто становлять
режисерську партитуру). Деякі п’єси, з численними
розгорнутими ремарками, наближаються до
режисерських С. (п’єси Б.Брехта, Т.Уільямса,
А.Міллера, В.Розова, О.Вампілова). Форму С.
також мають діалогічні повісті Е.Радзінського, дуже
близькі до п’єс. Т. ч., п ’єса (та кіноп’єса)
співвідносяться із С., мають з ним багато спільних
рис.
Поетика С. лежить в основі інсценізації і
недрам, тв. (постановки на сцені романів “Майстер
і Маргарита” М.Булгакова (реж. Ю.Любимов),
“Лоліта” В.Набокова (реж. Р.Віктюк) та ін.)
Першоджерело може зазнавати суттєвих змін,
худож. перероблятися, набуваючи нов. розуміння
тексту, але може й максимально наближатися до
оригіналу, В будь-якому випадку автор С. такого
роду, як правило, ставить перед собою завдання
зробити акценти, виділити те важливе, шо деякий
читач книги може й проминути.
С. муз.-драм. тв. (лібрето) являє собою його літ,-
драм. основу і створюється, як правило,
лібретистом у тісному контакті з композитором
(іноді навіть самим композитором), для
забезпечення повної єдності дії, слова та музики.
Лив. Інсценівка, Драматургія обробок.
Юрій Ткачов