СЮРРЕАЛІЗМ — (франц. виггеаіібте, букв,
надреалізм) — авангардистської течія в л-рі та
мист-ві, шо виникла у Франції в 10-20-і рр. XX ст.
і поширилася у шерегу країн Європи, Америки та
в Японії. Термін С. вперше вжив франц. поет поль.
походження Ґійом Аполлінер (1880-1918) у драмі
“Груди Тірезія” (1917). В першому “Маніфесті
сюрреалізму” (1924), розробленому Андре
Бретоном (1896-1966), словом С. позначили “нов.
спосіб чистого вираження” в худож. творчості.
Група сюрреалістів — Л.Арагон, А.Бретон,
Р.Вітрак, Р.Деснос, Ф.Супо, П.Елюар та ін. –
намагалася в поезії та прозі оголити внутр. матерію
свідомості, розкріпостити духов, енергію
особистості, утвердити в правах творчості інтуїцію,
спонтанність, безпосередність. Оголошувалася
війна розумові, логічному пізнанню, матеріалізму
та реалізму в мист-ві. Маніфест характеризував
С. як “чистий психічний автоматизм, метою якого
є виразити … реальне функціонування думки.
Диктування думки поза всіляким контролем з боку
розуму, поза будь-якими естет, або моральними
міркуваннями”. В “Трактаті про стиль” (1928)
Арагон визначає риси поетики С.: “Затоптаний
синтаксис… Фрази помилкові чи неправильні,
нез’єднуваність частин, забування вже сказаного,…
зневага до правил, … змішування часів, заміна
прийменника сполучником, неперехідного дієслова
перехідним”. Основними прикметами образу в С.
висувалися “ефект несподіваності”, “чорний
гумор”, приголомшуючі з’єднання непоєднуваних
речей та понять.
Філос. та естет, основа С. — суміш
різноманітних вчень, популярних серед зх.
інтелегенції в часи бурхливих потрясінь. Тут і
інтуїтивізм А.Берґсона з його недовірою до розуму,
і теорія нім. філософа В.Дільтея, шо підкреслювала
особливу ролю фантазії як засобу піднесення
випадкового до рангу значного. Найсильніше С.
був пов’язаний з психоаналізом З.Фройда.
Визначаючи глибинним фундаментом психіки
“підсвідоме”, Фройд вважав інстинктивні
спонукання та потяги основним стимулом
психічної, творч. й практичної діяльності людини.
В сновидіннях убачав істинний шлях до пізнання
“природної сутності” особистості. Слідом за
Фройдом сюрреалісти бачили в снах чи маячливій
галюцинації кращий спосіб прориву в глибини
“підсвідомого”, сприйняли фройдистські принципи
“вільних асоціацій” свідомості, впливу “темних”
інстинктів на худож. діяльність.
До ранніх джерел С. його представники
відносили течії романтизму, позначені впливом
містики та ірраціоналізму. Було сприйнято
судження нім. романтика Новаліса: “Є події, котрі
розвиваються паралельно до реальних”. Ближчими
попередниками називалися Ш.Бодлер, А.Рембо,
довоєнна авангардистська течія дадаїзм (від франц.
dada мовою дітей — іграшковий коник), що
виникла 1916 у Швайиарії і була за суттю раннім
етапом С. Її адепти Т.Тцара, Г.Балль, художник
Г.Арп висунули визначення: “Дадаїст: інфантильна
істота, … що пов’язла в грі слів та граматичних
фігур”, розгляд витоків С . зобов’язує враховувати
образний досвід таких митців, як Ф .Рабле, І.Босх,
П.Брейгель, Т.Тайя. У 1919-24 pp. центром
франи. С. був жур. “Література”, заснований
Арагоном, Бретоном, Cyno і Tuapa. Зберігаючи
зв’язок з дадаїзмом, нова течія трансформує
анархічний бунт дала в заклик до революції, шо
забезпечило С. певну популярність серед лівої
франц. інтелігенції. У 20-30-і pp. С. поширюється
за межами Франції. В прямому зв’язку з паризькою
групою розгорталася діяльність сюрреалістів у
Бельгії, де поети П.Нуже, Н.Леконт заснували в
1924 р. журнал “Кореспонданс” і виділялася
творчість маляра-сюрреаліста Р.Магріта. В Сербії
пропагандистом С. став редактор журналу
“Шляхи” М.Рістіч, яккий опублікував разом з
К.Поповичем “Ескіз феноменології ірраці­
онального”, в якому зроблено спробу поєднання
психоаналізу з діалектичним матеріалізмом. В групі
серб. С. були поети А.Вучо, О.Давічо, Д.Матіч.
На чолі чес. сюрреалістів стояв В.Незвал (1900-
1958) з його антифашистським бунтарством,
антибуржуазністю і певною орієнтацією на франц.
С. У складі групи були поет К.Бібл, теоретик
К.Тейге, режисер Й.Гонзль. Чес. сюрреалізм був
продовженням поетизму. У 1938 р. Незвал
оголосив розпуск групи. Сюрреалістична проза
була представлена “Найліпшою пригодою” (1929)
Іржі Магена. В словаи. л-рі С. склався в творчості
поетів Р.Фарби, В.Рейсела, Щ.Жари, Я.Брезіна.
В ньому відбилося неприйняття профашистської
ідеології. В 2-й пол. 30-х pp. сюрреалістські
угруповання виникають у Мексиці (О.Пас), на Кубі
(А.Карпентьєр), в Аргентині (А.Пелегріні).
Пелегріні цінить С. за “приголомшуючу свободу
вираження”, за “експериментальний характер”. У
40-і pp. діяльність Бретона, який пропагував С., у
Європі та Америці, вже не мала успіху. А його нов.
гасло про “тотальну революцію”, шо кардинально
змінює погляди, вірування, кохання без
перебудови матеріальних умов буття, зустріло осуд
з боку екзистенціалістів Ж.-П.Сартра і А.Камю. В
60-ті pp. інтерес до С. пожвавився через низку
причин. Арагон вважав за можливе використати
його досвід у “експериментальному романі”
(“Загибель всерйоз”). П.Декс у книзі “Нова критика
і сучасне мистецтво” (1968) тверджував. шо
сюрреалізм “узагальнив” процес осучаснення мист-
ва, початого зусиллями символістів і кубістів. До
сюрреалістичної “школи письма” тяжіють франи.
структуралісти (Ф .Соллерс), прихильники
“антироману” (“нового роману”) та драмн
абсурду. Суч. адепти С. намагаються його
оживити за рахунок соц.-політ, подій. Теоретик
нов. лівих Г. Маркузе (1898-1979), шо
ототожнював політ, і естет, революцію, вбачав у
С. енергію, яку дає підсвідомість для здійснення
“соц. перевороту”. Поширення сюрреалізм набув
у образотвор. мист-ві. Його попередниками були
М.Дюшан, Ф.Пікабія, П.Пікассо, Г.Грос. М.Ернст,
В.Кандінський, М.Шагал. У основі їх творчості
лежали ірраціоналізм, деформація реальності,
інфантилізм та алогізм. Засновником С. в малярстві
називають італ. художника і поета Дж. де Кіріко
(1888-1978), який визначив суть свого методу
словами: “Не треба забувати, що картина повинна
бути завжди відображенням глибокого відчуття і
шо глибоке означає дивне, а дивне означає
невідоме й незнане. Для того, шоб тв. мист-ва був
безсмертним, необхідно, шоб він вийшов за межі
людського, туди, де відсутні здоровий глузд і логіка.
Т.ч. він наближається до сну та дитячої
мрійливості”. В 1925 р. відбулася перша виставка
малярів-сюрреалістів серед “першої армії”:
М.Ернст, Х.Міро, І.Тангі, А.Массон. В 30-і рр.
підноситься постать С.Далі (1904-1989). Він
поєднує в картинах впевнену професіональну
техніку, рідкісний дар худож. імітації з
параноїдальними галюцинаціями, прагнучи
приголомшити свідомість глядача.
Як програмна течія, шо пов’язана з певною
групою письменників та художників, С. відійшов у
минуле, але принципи його не вичерпані. В 2-й
пол. 80-х років вони знайшли прихильників у
країнах Сх. Європи та СРСР, гол. чином у
образотвор. мист-ві. Вплив С. знаходить втілення
не тільки в станкових формах малярства, графіці
та скульптурі, але й в театр, декораціях, дизайні,
кінематографі (франц. режисер Л.Бунюель).
Микола Нефьодев