ТЕКСТ (від лат. — тканина, зв’язок,
побудова) -— повідомлення, шо складається з
кількох (багатьох) речень і відзначається смисловою
й структурною завершеністю та певним ставленням
автора до смислу висловлюваного. Окр. речення
Т. пов’язані між собою як змістом (кожне наступне
використовує, розвиває інформацію, подану в
попередніх реченнях), так і формально (за
допомогою різноманітних лексико-граматичних
засобів — узгодженням форм часу і способу
дієслова, використанням різних типів займенників,
синонімів, перифраз тошо).
З т.з. теорії комунікації Т. с повідомленням, а
повідомлення — “впорядкована множина
елементів сприйняття’, вилучені з певного “набору”
(контексту) і об’єднані в певну структуру” (А.Моль).
До повідомлень зараховують широкий спектр
структур — від фрази до набору жестів, міміки,
етикеток на валізах, рекламних проспектів, афіш,
архітектурних будівель, відеоряду та ін. соціокульт.
інформативних проявів. “Інформація” розуміється
як відношення між повідомленням та споживачем.
У такому випадкові Т. як система знаків та дискурс
зближуються, бо Т. вирішує проблему кодування.
І поняття дискурс можна розуміти як
‘актуалізований Т.” (Т. ван Дейк), тобто Т.. який
став повідомленням у межах комунікативної події.
Різниця між дискурсом і Т. та, шо дискурс —
поняття, що стосується процесу мовлення,
актуальної мовленєвої дії, Т. — поняття, шо
стосується системи мови та формальних
лінгвістичних знань, лінгвістичної компетентності.
На думку постструктуралістів, світ у своїй
цілісності виступає як феномен писемної культури,
шо перебуває під впливом текстуалізації, а
свідомість особистості уподібнюється певній сумі
Т. За словами Ж.Дерріди, “нічого не існує поза
текстом”, тобто весь світ постає як суцільний,
безмежний Т., у вигляді “словника”, “енциклопедії’’
(У.Еко) або “книги” (Р.Барт). Постструктуралістська
критика розрізняє Твір і Текст, стверджуючи
первинність Т. і розуміючи під тв. архитектонічне
ціле, єдність якого визначається єдністю смислової
інтенції, певного відтворення дійсності, “образу
світу”, який розрахований на певного адресата,
тобто створений в цілях комунікації. Т. є
означувальною практикою, певною структурацією
вже існуючих слідів, шо постійно змішуються: “Тв.—
речовинний фрагмент, який займає певну частину
книжкового простору, Т. — поле методологічних
операцій” (Барт). Це трактування близьке до
проблеми інтертекстуальності, бо стосується
проблеми відношення тв. до ін. тв., побічні впливи
яких виявляються у вигляді прямого цитування або
прихованих ремінісценцій та апюзій.
Формування будь-якого Т. відбувається під
впливом дискурсів, шо оточують автора, тобто,
можна сказати, що будь-який Т. за своєю природою
є інтертекстом. “Т. становить не лінійний ланцюг
слів, який передає єдиний, теологічний зміст
(“повідомлення” Автора-Бога), а багатовимірний
простір, де поєднуються та сперечаються між
собою різні види письма, жоден з яких не є
важливішим за ін.; Т. зітканий з цитат, шо
відсилають до тисяч культ, джерел” (Барт).
Наталя /Іихоманова