ТИСЯЧА Й ОДНА НІЧ (Альф лайла ва пата)
— світ, слави пам’ятка cep-віч. араб, словесності з
пограниччя фольклору та л-ри. 36. — це трад. для
л-р Сх., має рамкову (точніше — шухлядкову)
побудову. Халіф Шахріяр, ствердивши, шо жінка
зраджує його, шодня шлюбує нову дівчину, яку
назавтра наказує стратити. Коли нарешті візир не
може знайти кандидатки до ложа халіфа, його
дочка Шахразад (Шехерезада) вирішує офірувати
себе. Першої ночі вона розповідає халіфові казку,
на світанку перериває її в цікавому місці.
Заінтригований володар відкладає страту до
наступного вечора. Ситуація повторюється
впродовж 1001-єї ночі. Шахріяр, котрому мудра
казкарка народила трьох синів, дарує їй життя.
“Т. й о.н.” — феномен надзвичайно цікавий з
різних аспектів порівн. літ-знавства. 36. складалася
шляхом багатовіч. міжнар. міграції та перекладання
сюжетів. Вона не має канонічного тексту, відома в
різних версіях. Порівн. дослідження версій дає
змогу визначити етапи еволюції пам’ятки, хоча її
складна історія остаточно не висвітлена. Як
свідчать письмові джерела — “Золоті поля” Масуді
та ‘Книга каталогу” Мугамеда Ібн Ішака, в VIII ст.
було перекладено на араб, мову з перс, мови зб.
“Тисяча казок” (“Хезер ефсане”), шо містила казки
інд. та Іран, походження. ІХ-Х ст. в Багдаді
складається зб. “Тисяча ночей”. Основна частина
зб. — інд.-Іран, шар: чарівні казки, казки про
тварин, оповіді про побожних людей, а також
рамкова історія, — ймовірно, запозичена з “Тисячі
казок”. Згодом в єдину рамку вставляються казки
переважно новелістичного змісту, зокрема цикл
про ідеального монарха Гаруна ар-Рашида (786-
809), долучається сила іст. і побутових анекдотів
частково з письмових антологій, частково з
фольклору. Певний вплив мали бедуїнські
перекази. Назву “Т. й о.н.” одержала в єгип.
період (XII-XVII ст.). У цей час долучаються араб.
лицарські романи (“Омар Ібн ар-Нуман”, “Аджіб
іГаріб”), оповідання дал-сх. походження, циклічно-
пригодницька повість “Повість про Синдбада-
мореплавця” — перс, походження, давн-гебр.
розповіді, відгомони гелленістичного роману про
Александра Македонського, єгип. міські новели.
можливо, тур. казки. XH-XIV ст. у проз, текст
інструктуються вірш, уривки згідно з бл-сх.
поетикою того часу. Заг. кількість казок досягає
300. Деякі вчені припускають кодифікаторську
працю одного редактора. Так, австр. казкознавеиь
Гельбер у дослідженні “1001 ніч: сенс оповідань
Шахразади” (1917) доводить, що оповідання
пов’язані між собою як вічка однієї мережі. Та
більшість дослідників з цим не погоджується.
В араб, країнах “Т. й о.н.” користувалася
величезною популярністю, хоча освічений читач
ставився до неї як до низької нар. м асов ої
літератури, та немає жодної кн. в араб, л-рі, яка
б мала такий міжнар. відгомін. Так, з “Т. й о.н.”
був запозичений сюжет дастана узб. поета кін.
XV – 1-ої пол. XVI ст. Маджлісі “Сайфульмулюк”.
Дослідники вказують на можливе запозичення окр.
сюжетів, рамкової побудови, навіть жанр,
структури італ. новелою ХІУ-ХУ ст. (Дж.Боккаччо,
Ф.Сакетті, Мазуччо) та ст-франи. фабльо з араб,
новелістичних казок.
Багаторазово сюжети “Т. й о.н.” розроблялися
в нов-, л-рах Сх. Так, 1934 єгип. драматург Тауфік
аль-Хакім написав символістську п’єсу
“Шахерезада”. Ін. єгип. письменник Абдель
Монейм Абдель Кадер 1993 видав кн “Казки
Шехерезади після 1001 ночі”. Використовуючи
сюжетну рамкову побудову казок Шехерезади, він
насичує свої сюжети філос. роздумами про добро
й лихо, людину й сусп-во. І т.ч. у його кн. иар
Шахріяр під впливом мудрої Шехерезади сам стає
мудрішим, відчуває докір совісті за скоєні раніше
криваві страти, шукає шляхів, як позбавитися
провини.
Широке ознайомлення європ. читача з “Т. й
о.н.” починається з вільного перекладу у 12
томах франи. мовою А.Галлана (1704-17), шо
містив 21 казку. З них лише 9 — безпосередньо з
араб, списку “Т. й о.н.” XV ст., 4 — з ін. араб,
рукописів. Походження 8 казок — тьмяне (серед
них відомі “Алі-баба” та “Алаад-Дін та сорок
розбійників”) — ці “безпритульні казки” в європ.
традиції стали обов’язковою частиною пізніших
видань. Подальші переклади чинили як з тексту
Галлана, так і з оригіналів. З оригіналів зроблені
неповні переклади — дания Х.Расмуссена (1824).
англійців В.Лейна (1839-41), Р.Бертона (1885-88)
і повний Дж.Пейна (1882-84). З бертонівського
тексту виконано перший нім. переклад Ф.Греве-
Діроффа. Вільний датський переклад з оригіналу
виконав Й.Естеруп (1927-28). Італ. мовою повний
переклад здійснено 1949. Зразковим вважають нім.
переклад з пєршотв. Е.Літтмана (1954).
У слов’ян, країнах переклади зі зб. Ґаллана
з’являються у 60-х р. XVIII ст. У Росії вперше 1763-
74 переклад О.Філатова. Наприкін. і XIX ст. —
Ю.Доппельмайєра (1889-90). Згодом —
Л.Шелгуновоїзангл. тексту Лейна. Безпосередньо
з араб, здійснено переклад у 8 томах М.Сальє за
ред. акад. І.Крачковського (1929-38). У Польщі
перший переклад з’явився 1768-74. Серед поль.
перекладів вирізняється видання “Повшехної
бібліотеки” Р.Цуккеркайндля (Золочів, Зх.
Україна). З оригіналу вибрані казки, перекладені
В.Кубляком і Й.Фіцовським допіру 1959. Укр.
переклад у 4 томах видано у Львові 1912-13.
“Т. й о.н.” безліч разів зазнавала переробок
та адаптацій, не кажучи вже про вільний переклад
Ґаллана. Популярністю користувалася франц.
переробка (1899-1904) Ж.Мандрюса, який надав
казкам стилізованої мальовничості, жартівливості
та фривольності. Текст Мандрюса перекладали
різними європ. мовами. На основі галланівського
тексту вірш, переробки зробив І.Франко: “Абу-
Касимові капці” (1895) і “Коваль Басім” (1900). До
найкраших адаптацій для дітей належать “Перекази
з Сезаму” (1913) і “Пригоди Синдбада-
мореплавця” (1915) поль. поета І.Лесьмяна. 1942
з’являються чес. переробки К.Беднаржа “Арабські
казки з “1001 ночі”.
Рецепція “Т. й о.н.” в Європі не обмежувалась
перекладами та переробками, у певні літ. періоди
здійснювалася дуже по-різному. Після перекладу
Галлана з сер. XVIII ст. починається активне
сприйняття “Т. й о.н.” як один з проявів
філоорієнталізму. У Франції з’являються зб.
“перс., кит., япон., монг. казок” під заголовком
“Тисяча й один день”, “Тисяча й один вечір”,
“Тисяча й одна година” (рос. перекл. Вельяшевої-
Волинцевої), “Тисяча й одна дурість”; у Англії в
деяких випадках — просто “Арабські ночі”. Пізніше
зустрічаємо стилізовані назви тв. ін. жанрів: журн.
стаття Ч.Діккенса “Тисяча й одне обдурювання”,
австр. письменник Г. фон Гофмансталь дав назву
зб. “Казка 672 ночі та інші оповідання” (1905), тв.
Шолом-Алейхема “Казки тисяча й одної ночі”, зб.
пригод, новел Р.Л.Стівенсона “Нові арабські ночі”
(1882), цикл сатир, новел І.ільфа та Є.Петрова
“1001 день, або Нова Шахерезада” (1929).
За доби романтизму на поч. XIX ст. через “Т.
й о.н.” складалося стійке уявлення про дещо
умовний екзотично-фант. бл-сх. світ:
Е.Т.А.Гофман, а надто В.Гауф: його “Альманах
казок… ” (1826-28). шо складається з циклів
“Караван”, “Александрійський шейх і його
невільники”, “Корчма в Шпессарті”, написано під
впливом “Т. й о.н.” (тематика, мотиви, персонажі,
стиль), — у нім. л-рі. 1911-1913 у Києві вийшли
друком дві кн. казок Гауфа в перекладі О.Олеся з
ілюстраціями І.Бурячка. В л-рі США вплив араб,
казок позначився на зб. “Альгамбра” (1829)
В.Ірвінга. В Росії на творчості О.Сєнковського, на
“Руслані і Людмилі” О.Пушкіна.
Світ араб, казок відображається в музиці: опера
Глінки “Руслан і Людмила” (1842), симфонічні
сюїти М.А.Римського-Корсакова “Ангар” (1868),
“Шехерезада” (1988), де сплетено різні сюжет,
мотиви “Т. й о.н.”. Особливу увагу викликає “Т. й
о.н ” в кіномист-ві. Двічі світ, слави зажили
однойменні фільми “Багдадський злодій”, амер.
реж. А.Гріффіта (1924, у заголовній ролі
Д.Фербенкс) і англ. реж. О.Корди (1944, за участю
Сабу та К.Вейта). Згодом за сюжетами казок
з’явилися численні фільми: “Друга мандрівка
Синдбада”, й “Сьома мандрівка Синдбада’ (США,
1958) та “Золота мандрівка Синдбада”, й “Чарівна
лампа Аладдіна” (СССР, 1958), й “Алі-баба і сорок
розбійників”. 1971 мультсеріал за “Т. й о.н.” зняв
чес. реж. К.Земан. В останні роки екранізацією
Т. й о.н.” займається кінокомпанія В.Дизнея
(США).
Запозичень образів-персонажів, образів-
подробиць, образних аналогій, ремінісценція
з “Т. й о.н.” в європ регіоні безліч — від Ш. де
Монтеск’є до М.Пруста, М.Гумільова та суч.
авторів. Особливо популярний образ джина:
ф ьяба італ. драматурга К.Гоцці “Дзеїм, цар
джинів, або Вірна раба” (1765), зб. казок нім.
письменника К.М.Вілланда “Джиністан” (1786-89).
“Джини” з поет. зб. “Східні мотиви” (1829)В.Гюго,
фант.-гумор. повість англ. письменника Ф.Енсті
“Мідяний глек” (1900), а відтак переробка иієї
повісті — “Старик Хоттабич” (1938) Л.Лагіна.
наук.-фант, оповідання Р.Шеклі “Царська воля”
(1953).
Контакти з “Т. й о.н.” має європ. фольклор,
традиція, зокрема в пд. слов’ян., поляків, росіян,
українців. Поряд із спільними для Європи та Бл.
Сх. сюжетами побутували в нар. переповіданні
засвоєні через друковані тексти араб, казки “Дух
у пляшці”, “Сіді Нуман”, “Лампа Аладдіна”, “Сезам,
або Алі-Баба”, “Абу-Касимові капці”.
Поряд з араб, вченими великий внесок у
дослідження пам’ятки та її рецепції зробили
філологи європ. країн: у Франції А.Зотенберґ,
Англії — Д.Б.Макдональд, Австрії — А.Гельбер,
Данії — Й.Естеруп, Німеччині — Е.Літтман, Росії
— Ю.Крачковський, Польщі — С.Б.Цішевський,
Нідерландах — М.Гергардт, Україні —
А.Кримський. “Т. й о.н.” привертає до себе увагу
й суч. письменства.
Людмила Волкова
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: ТИПОЛОГІЯ
Наступна: ТОНІКА, ТОНІЧНЕ ВІРШУВАННЯ