ФЕЙЛЕТОН (франц. —
лист, листок, аркуш) — один з літ.-публіиистичних
жанрів (поряд з нарисом, памфлетом тошо). В
різних європ. країнах значеннєве наповнення
слова Ф. варіюється.
Зародження Ф. відносять до 28 січня 1800,
відколи в паризькій газ “Журналь де деба” почали
з являтися додаткові аркуші переважно
розважального змісту. Саме слово Ф . як
позначення відокремленої частини газети, шо вона
призначена для театр, рецензії, було вжито
22.06.1800 у “Журналь де деба” Жофруа. Згодом
такий додаток було включено в газету й виділено
друкарською лінією. Така нижня частина газетного
аркуша дістала назву Ф. Під цією рубрикою
друкувалися оголошення, відгуки-реиензії на
театр., муз., літ. новини, повідомлення про моди,
ін. неполіт. і неофіційні матеріали. Клас, форми
жанру Ф. були розроблені в сер. XIX ст., найбільше
до цього спричинився франц. письменник Анрі
Рошфор. Ф. наближається воднораз до рівня
худож. л-ри й політ, публіцистики. Він викриває,
розважає, відволікає. Навіть передова стаття політ,
франц. газети має характер Ф. — короткого,
образного, який сполучає ліризм і лайку.
Майстрами франц. Ф. XIX ст. були Т.Готьє,
Ш.О.Сент-Бьов та ін.
Подібним чином розуміють Ф. у Німеччині. Ф.
— частини газетних полос, шо присвячені культурі
та мист-ву в крит. загальноприступному
висвітленні. Стиль Ф. повинен бути дотепним,
жартівливо-розмовним. Нім. традиція орієнтує Ф.
передовсім на культуру та мист-во, хоча визнає
можливими Ф. на ін., зокрема політ, та наук,-
популярну тематику. У Німеччині тв. фейлетонного
типу з’являються вже в сер. XVIII ст. (Г.Е.Лессінг
“Найповніші розвідки на царині жарту” як додаток
до “Фоссіме цайтунг” 1751-56). Але перший Ф. у
суч. розумінні оприлюднив А.Левальд 1835 в газ.
“Нюрнбергер кореспондент”. У подальшому в
Німеччині Ф . писали Л.Бьорне, Г.Гайне,
Д.Обертен, А.Польгар, Е.Фрідель, Г.Бар, П.Бамм,
К.Тухольський.
Австр. Ф. здебільшого вважають легковажним
(Норден, Ганслік, Ф.Зальтек, Ф.Кюрнбергер,
Штайдель). Винятком є Е.Кіш — австро-чес. нім-
мов. автор 2-ої пол. XX ст. — майстер політ.Ф.
У Румунії, де перший Ф. з’явився 1839 в газ
“Албіна романяска (“Румунська бджола”) і де
паралельно вживається “автохтонізований” термін
Іоіїа (аркуш), під Ф. розуміють короткий літ,-
публіцистичний матеріал, шо стосується
злободенних справ мист-ва. Розквіт рум. Ф.
припадає на 2-гу пол. XIX ст., коли діяли популярні
фейлетоністи К.Д.Аріческу, Р.Н.Ґрандя,
І.М.Бужоряну, Ґ.Баронзі.
Поль, літ-знавство визначає Ф. як “короткий
белетристичний або наук.-популярний тв..
призначений переважно для періодичних видань,
часто не позбавлений сатир, забарвлення”.
Специфічно поль. різновидом Ф. була т. зв
щотижнева хроніка.
Першими Ф. у сх-слов’ян. л-рах стали тв. літ –
крит. спрямування, шо з’явилися в 30-х рр. XIX ст.
за підписом Феофілакта Косичкіна (О.Пушкіна). Як
самостійний худож.-публіцистичний жанр Ф. чітко
визначився у 40-50-х рр. XIX ст. і розвитку набув у
60-70-х рр. XIX ст. Лише з 90-х рр. Ф. став жанром
переважно сатир, з широким використанням іронії,
сарказму, гіперболи, різнобічної асоціативності. У
кін. XIX ст. намітилася тенденція на розвиток окр.
жанр, різновидів (“маленький фейлетон”, вірш, або
поет, фейлетон). Видатними майстрами жанру
стали М.Дейкін, О.Суворін, О.Амфітеатров.
В.Дорошевич, В.Воровський, М.Зощенко,
М.Булгаков, В.Катаев, І.Ільф, Є.Петров та ін.).
Помітним явишем став “маленький фейлетон”
(М.Ґарін, Л.Рейснер), який активізувався у період
революції та громадянської війни.
У білор. л-рі біля джерел жанру був
М.Богданович (“Вероніка”). Активно працювали
Я.Колас (“Змагання з пияцтвом” та ін.), Я.Купала.
К.Крапива, Я.Бриль та ін.
Історія укр. Ф. починається з 1890-х рр. і
пов’язана з іменами І.Франка (“Історія однієї
конфіскати”), О.Маковея (“Як Шевченко шукав
роботи”). Особливо багато для розвитку жанру у
дореволюційний час зробив В.Самійленко, тв.
якого “видавалися … тоді, видаються і тепер
зразком того жанру” (М. Рильський). У
пореволюційний час жанр збагатили і худож., і
тематично Остап Вишня, Василь Чечвянський.
Кость Котко (М.Любченко), Юрій Вухналь,
0.Ковінька, Ф.Маківчук та ін. На Зх. Україні —
1.Керницький, Федь Триндик.
Нині Ф. називають невел. худож.-
публіцистичний тв. в основному сатир, “характеру.
Для Ф. характерна строго фактична основа при
обов’язковій наявності яскраво вираженого автор,
підтексту: конкретна тема пов’язується за законами
асоціації з темою ширшою, загальнішою. Крім
цього, у Ф. обов’язково сатир, загострена думка”
(М. Гончарук).
Існує ряд класифікацій різновидів жанру:
документальний, з “невказаною адресою”, —
узагальнюючі, проблемні або оглядові; ‘проти
явиша” і “проти особистості”; худож. і
документальні; сатир, й т. зв. позитивні та ін.
Ф. має широкий тематичний діапазон — від
політ, до соц.-побутового — і як надзвичайно
мобільний жанр активно втручається в життя і
реагує на будь-які явиша чи типи, що вони
заслуговують або й вимагають сатир, осміяння.
Олександр Волковинський,
Анатолій Волков