ФІЛООРІЄНТАЛІЗМ, ОРІЄНТАЛІЗМ (від.
лат. оrientalis — східний) —найпоширеніший вил
екзотизму в культурі, зокрема, в л-рі, європ.
регіону: зацікавлення життям і культурою ex.,
точніше аа народів. Термін виник у XVIII ст., саме
ж явише Ф. постало ще в античності. Це було
зацікавлення Бл. Сх. (сх. Середземномор’я). У
пізніші часи — переважно арабами (в т.ч. маврами),
персами, індійцями, китайцями, японцями.
Амплітуда видів і форм рецепції дуже широка.
Охоплює всі можливі її різновиди від
найпасивніших — просте ознайомлення
(інформація) — до активного розмаїтого відбиття
та закорінення аз. культур на всіх світоглядних і
худож. рівнях Ф. мав місце вже в античності. Адже
основоположна для цілої Європи давн-грец.
культура від започаткування засвоювала набуток
давнішіх від неї культур Бл.Сх. В той же час греки
ставилися до всіх негеллінських народів (крім
римлян) як до варварів. Проте сх. впливи тривали.
В добу геллінізму (III ст. н.е.), під впливом культур
Мал. Азії (Фрігії. Карії, Мізії) в грец. риториці
формується пишномов. стиль азіанізму. Значну
популярність, надто за часів Рим. імперії, здобули
бл-сх. рел. культи. Величезний резонанс дістала
Біблія. Було зламано ант. тип красного
письменства. Виникла нова словесність, сила нов.
жанрів. Зацікавлення ‘внутр. людиною” в синтезі
з ант. засновками утворює власне європ. л-ру.
Нові європ. л-ри весь час мали то сильніші, то
слабші, але сталі контактні зв’язки з Орієнтом, шо
посилилися за часів хрестових походів.
Зароджується наук, сх.-знавство, батьком якого
звуть Франціска Ассізького (1181-1226). Час від
часу з’являлися переклали. Кількадесят разів
перекладувано Панчатантру Зокрема, 1081
було перекладено її араб, версію “Каліла і Дімна”
на грец. мову “Історія Стефаніта та Іхнілата”. З
грец. тексту був зроблений слов’ян, переклад. На
поч. XVII ст. перекладач гетьмана Станіслава
Жолкевського виконує перший у Європі переклад
перс, поеми Сааді Тулістан” (“Сад троянд”). Під
впливом арабо-мавританської поезії ХІ-ХІІІ ст.
склалася європ. лицарська лірика (прованс.
поезія трубадурів) За доби Відродження зі сх.
л-ри (‘‘Панчатантра”, “Тисяча й одна ніч”) було
запозичено й у подальшому використовувано
архітектонічний прийом обрамлення:
“Декамерон” Дж.Боккаччо, “Пентамерон”
Дж.Базіле (кн. пятидесяти казок, які оповідаються
протягом п’яти днів), “Гептамерон” Маргарита
Наварської. В “Дон Кіхоті” М. де Сервантеса є
вставні орієнтальні новели. Сх. образи та тематика
зустрічаються в трагедії — італ. (“Соліман” — 1619,
Р.Бонарелі) та англ. (“Мальтійський єврей”
Х.Марло. “Отелло” В.Шекспіра). Шекспір з
гуманістичних позиції зробив саме мавра втіленням
світлого начала, протиставляючи йому підлого
білого венеційия Яго. Цікавим епізодом була
діяльність італійця П. делла Валле (1586-1652),
який мандрував по Бл. та Сер. Сх., збираючи
рукописи та копії сх. написів. У “Дружніх листах”
(1650) він уперше в нов. Європі дав описи руїн
Вавилону та Персеполю, навів зразки давн-перс.
клинопису..
Дуже багатоманітне зацікавлення Орієнтом у
XVIII ст. На сх. матеріалі розв’язується твор.
завдання не лише в л-рі та мист-ві, але й у галузях
сусп. думки. “Перські листи” (1721) III.Л. де
Монтеск’є започатковують просвітницький
класицизм. Тут у формі листування персів Узбека
та Рікі зіставлено минувшину, сучасність і майбуття
Азії та Європи. Вершинним досягненням
просвітницького класицизму стала філос. трагедія
Вольтера “Фанатизм, або Пророк Магомет” (1740).
Спираючись на досвід цих двох франц.
письменників, І.Крилов використовує в “Каїбі”
(1792) форму орієнтальної повісті для сатири.
Поль, франкомов. письменник Ян Потоцький у
романі “Рукопис, що знайдено у Сарагосі” (1804)
використовує засаду “повісті-шухлядки” (прийом
запозичено з “Тисяча й однієї ночі”) й елементи
фантастики та пригод для пародіювання
готичного роману жахів. У рамках стилю рококо
започатковується стабільна зацікавленість “кит.
темою” (згодом — “япон.” тошо), доXXст. включно
визначило інтерес до асиметрії екзотичного
психологізму, зокрема в франц. л-рі. У тому ж XVIH
ст. розгортаються орієнталістичні студії та
перекладання клас. тв. сх. л-ри. Ці розвідки та
переклади не лише розширювали культ, видноколо
європейців, але й безпосередньо впливали на літ.
процес. Як приклади — багатоманітні впливи
франц. галланівського перекладу “Тисяча й однієї
ночі” або вага нім. перекладів Г. фон Пургшталя
— одного з гол. джерел “Західно-східного дивана”
Й.В.Гьоте. Цей тв. геніального поета є справжнім
худож. синтезом європ. і аз. класики. Мету тв.
сформулював автор: “Поет розглядає себе як
мандрівника. Ось він вже прибув на Сх. Він
захоплено спостерігає побут, звичаї, предмети,
вивчає рел. уявлення та переконання, він навіть
не відкидає підозри в тому, шо він сам
мусульманин”. Гьоте закидає Зх. неувагу до сх.
культури, наголошує на потребі зіставлення з нею
європ. культури: “Мій намір у тому, щоб радісно
пов’язати Зх. і Сх., минуле з суч.. перс, з нім..
збагнути їхні побут і образ мислення в її
взаємозв’язках, зрозуміти одне за допомогою ін.”
Поет засвоює худож. досвід Сх., передусім Гафіза
(“Вольтера Сходу”, за виразом Гьоте), Фірдоусі.
Сааді, переробляє коранічні та іст. мотиви (напр.,
Тімур як втілення зла світу). У “Зх.-Сх. дивані” —
235 окр. поезій, шо являють органічне єднання
двох вел. культ, світів. Цей нім-мов. сплав втілює
так важливу для Гьоте концепцію світової
літератури.
З усіх літ. напрямів Ф. найбільше важив для
романтизму, як у теорії (Ф.Шлегель), такі в худож.
практиці: Дж.Колдрідж — “Кубла хан” (1798),
С.Сауті — “Талаб руйнівник” (1800), “Прокляття
Кехаби” (1810), Дж.Н.Ґ.Байрон, В.Скотт. В.Ірвінг
— зб. “Альгамбра”, В.Гюго. А.Міцкевич — поема
“Фаріс”, “Кримські сонети”, Ю.Словацький —
поема “Батько зачумлених”, О.Пушкін,
О.Марлінський, М.Лєрмонтов. Через
посередництво Пушкіна увійшла сх. тема в чес. л-
ру: під впливом “Бахчисарайського фонтану”
написана поема В.Галека “Мейріма та Гусейн”
(1859). Орієнт вабив романтиків незвичайністю
природи, побуту, світосприймання, можливістю
змальовувати незвичні особистості й протиставити
Зх. людину Сх. (часто перевагу віддавалося Сх..
напр, образ султана Саладина в романі Скотта
“Талісман”). У романт. тв. на сх. тематику
спостерігається сильний, але досить умовний
екзотичний колорит: ознаки природи й побуту тих
країн, шо сприймалися як орієнтальні, не
розрізнялися, взаємно накладалися. Прикладом
може слугувати балада Гюго “Мазепа”. її включено
до поет. зб. “Les orientales” — ліро-епіч. поезій на
араб., тур., албан., грец., мавританську тематику.
У такому орієнтально-екзотичному контексті
сприйнято Україну, та-її гетьмана. Гюго цікавить
не достеменність оповіді про іст. події, але
можливість на екзотичному матеріалі змалювати
образ най. героя; не вірогідність реалій, але
умовно-романт. колорит.
Нова хвиля зацікавлення Орієнтом пов’язана
з неоромантизмом (в Англії — Р.Л.Стівенсон,
А.Конан Дойл, Дж.Конрад, у Польщі —
Г.Сенкевич, угрупування “Молода Польща”:
A.Ланге, Т.Міціньський, Б.Десьман). Найбільше
проблема співвідношення зах.-європ. і азій.
менталітету займає Дж.Р.Кіплінга. Він трактує и
як непорушність протистояння (“Балада про Захід
і Схід”), доводить непохитність твердження про
колонізаторський та культуртрегерський “тягар
білої людини”. Орієнтальні складники з того часу
й дотепер посідають значне місце в тв. таких
популярних жанрів, як роман подорожей,
історичний, яригоанииький, колоніальний,
екзотичний, почасти детективні романи. (Це
стосується й відповідних кінематографічних
жанрів).
У деяких випадках звернення до сх. тематики
пояснюється біографічними, часом похмурими,
причинами. Поява в поль. л-рі казах, теми —
романт. поеми Густава Зеліньського ‘Киргиз”
спричинена його засланням у кін. 30-х — на поч.
40-х рр. XIX ст. в казах, степи, так само як поет, і
малярське відображення людей і природи
Казахстану Т.Шевченком. Подібні причини
написання поль. позитивістом В.Сєрошевським
оповідань і наук, розвідок з життя чукчів, якутів,
китайців, корейців.
Багатобарвні прояви Ф. в євроа і амер. л-рі
XX ст.: проза Х.Я.Борхеса, ‘ Прочанство в країну
Сходу” та “Зіддгарта” Г.Гессе, “Суграсоняшника”
глави амер. бітників А.ґінзберга, кн. есе А.Камю
“Виворіт і лицьовий бік”, вортеинзм Е.Паунда.
“Листи в давній Китай” Г.Розендорфера; творчість
багатьох рос. поетів: Д.Мережковського,
B.Брюсова, М.Гумільова, С.Єсеніна, А.Ахматової,
О.Мандельштама, М.Тихонова, І.Сельвінського,
Б.Пастернака, О. Берлінського та ін. Контактуючи
зі Сх.. європ. л-ри засвоїли не тільки відповідну
тематику, сюжетику, композиційні структури, але
й певні строфічні форми: газель, пантун, рубаї,
танку тощо.
В Україні з геополіт. та іст. причин Сх. практ.
ідентифікувався зі степовими тюрк, народами:
хозарами — печенігами — половцями, найбільш
— із татарами та заморськими турками. В
фольклорі та л-рі з прадавн. часів відображено
укр.-тюрк. контакти (здебільшого, але не виключно,
збройні): літописи київ, часів, “Слово о полку
Ігоревім”, оповідання про битву на Калці та про
руїну Києва в Галицько-Волинському літописі,
перекладне (зх. походження) “Оповідання про
індійське царство”, думи та іст. пісні, лист
запорожців турецькому султанові Ахмету III. Досить
широко, різноманітно й різножанр. тат.-тур.
тематика репрезентована в нов. укр. л-рі:
“Запорожець за Дунаєм” П.Гулака-Артемовського,
“Іван Підкова” Шевченка, низка співомовок
С.Руданського, “Захар Беркут” І.Франка, “Під
мінаретами” М.Коцюбинського. Неодноразово
зверталися митці до образу Роксолани (поема
Л.Забашти, романи О.Назарука й
П.Загребельного, опера В.Січинського, телесеріал)
та Марусі Богуславки (тв. О.Стороженка,
П.Куліша, І.Нечуя-Левииького, М.Старицького,
балет А.Свєшнікова). Далеко за межі тюрк, країн
виходять сх.-знавчі інтереси І.Франка. Він за нім.
та англ. посередництвом перекладає пам’ятки
давн-інд. л-ри: епізоди з “Магабгарати” та з т.зв.
луран (невел. епіч. поем), зі зб. повчальних бесід
“Сутта-Никата”, з “Панчатантри”. Досліджує та
перекладає вавілонські та давн-гебр. гімни,
молитви, поеми. Йому належать переробки казок
з араб. зб. “Тисяча й одна ніч”. У араб.-перс, світ
заглибився А.Кримський як вчений-сх-знавець і
поет (зб. “Пальмове гілля”),
Укр. літ. досвід добре демонструє
специфічність Ф. совєтської л-ри. З од. боку,
поширення твор. виднокола на життя народів Сер.
Азії, яке практично раніше не зображувано укр.
письменством. З ін. — вузька комуністична
запрограмованість. Оприлюднюються тв., в яких
вихваляються сой. перетворення в Узбекистані —
“Каракол” (1929) В.Гжииького та “Роман Міжгір’я”
(1931) І.Ле. Далі друкуються різножанр. тв. про
рев. боротьбу та соціалістичне будівництво:
“Тургайський сокіл” О.Десняка, поезії
М.Рильського, П.Тичини, М.Терешенка,
М.Бажана, В.Мисика, Т.Масенка, “За ширмою”
Б.Антоненка-Давидовича, тв. про рад. Туркменію
А.Турчинської тошо. До цього можна додати
“Монгольські оповідання” Г.Шкурупія.
Унікальним феноменом була діяльність сліпого
письменника, фольклориста та музиканта укр.
походження В.Єрошенка (1889-1952), шо писав
на япон., есперанто, рос. мовах. Він 1914-23 жив
у Японії, Таїланді, Бірмі, Індії, Китаї, спілкувався з
Р.Тагором і Лу Сінем. 1934-45 працював у
Туркменії де створив турк. шрифт для сліпих.
Худож. тв. Єрошенка — вірші, оповідання, нариси,
переважно на ялон., бірман., кит., чукотську
тематику. В “Шаховій триходівш”, за автор,
визначенням “нарисі з життя чукчів”, він розповів
про жахи, які принесла народові далекої пн.
совєтська влада.Заздалегідь визначена політ, мета
зумовлює звернення до рад. Сер. Азії зах.-слов’ян,
письменників комуністичної налаштованості; напр.,
зб. дорожніх нарисів Ю.Фучіка “У країні, де наше
завтра вже вчорашній день” (1931), або роман
поль. письменника Бруно Ясеньського “Людина
міняє шкіру” (1932-33).
У європ. музиці Ф. реалізується в першу чергу
на рівні оперних лібретто, але часто з
використанням оригінального сх. мелосу, ладів,
ритміки, інструментовки, — започаткований вже
в XVIII ст. Одним з перших звернень до Орієнту
була опера В.А.Моиарта “Викрадення зг сералю”
(1782), лібрето Г.Стефані за п’єсою Х.Б.Брешнера
“Бельмонт і Констаниія”. Варто теж згадати
“Турецький марш” Моцарта, оперу Дж.Верді “Аїда”
(1871). Ретельно вивчав і відповідно використовував
япон. нар. пісні та мелодії Дж.Пуччіиі в опері “Чіо-
Чіо-сан” (за драмою амер. письменника Д.Беласко
“Гейша”). Надто сильно Ф. позначився в рос. музиці,
бо Росія в геополіт. розумінні щільніше від ін. європ.
країн пов’язана з Азією. Досить згадати використання
сх. мелосу в “Руслані та Людмилі” М.Ґлінки,
“Шсхерезаді” та романсах М.Римського-Корсакова,
“Половецькі танці” з “Князя Ігора” О.Бороліна, оперу
“Наль і Дамаянгі”, музику до поеми Пушкіна
“Бахчисарайський фонтан”, балет “Ніч у Єгипті”,
‘Східне” для квартета А.Аренського,
“Бахчисарайський фонтан” Б.Асафьєва, “Червона
квітка” Р.Гліера.
Сх. тематику, мелос, ритміку використовують
масові муз. жанри. Англ, композитор А.Салівен
створив оперету на япон. сюжет “Мікадо” (1885).
Піл впливом цієї оперети С.Джонс написав свою
Гейшу” (1896). Данину Ф. Джоне віддав і в
‘Перській принцесі” (1909). До сх. матеріалу
зверталася й віденська оперета-. “Роза Стамбула”
(1916) Лео Фаля, “Баядера” (1921) І.Кальмана. У
1920-50 рр. популярними були джазові обробки
кит., япон., інд., араб, мелосу та ритміки, часом зі
звуконаслідуванням сх. інструментів.
Сх. мист-во мало вплив на європ. театр і
драматургію. Б.Брехт захоплювався кит.
філософією та поезією і запровадив у своїй
творчості одивнення та зонти, цілеспрямовано
наслідував техніку кит. театру, переробив
старовинну кит. п’єсу “Добра людина з Сичуані”.
Досвід театру індонезійського острова Балі був
використаний франц. письменником і режисером
А.Арто (1896-1948) у його спробах створення
сакралізованого театру.
З сер. XIX ст. поглиблюється наук,
зацікавлення культурою Сх. Зокрема розвивається
сх.-знавча етнографія та фольклористика. Нім
дослідник Т.Бенфей перекладом “Панчатантри”
та вступною статтею про цю пам’ятку (1859)
започаткував дуже впливову того часу міграційну
школу в порівняльній фольклористиці.
Виникає намагання зануритися у сх. (переважно
інд., кит., япон.) рел.-філос. вчення, застосувати
їх в життіЗх.: амер. літ.-філос. рух
трансценденталізм 1830-60-х рр. (Р.У.Емерсон,
Г.Д.Торо, Дж.Ріплі. Т.Паркер та ін.); теософія
О.Блаватської, шо склалася під впливом індуїзму
та буддизму (гол. тв.: дорожні іст.-етнографічні
нариси “3 печер і нетрів Індостану” — 1883,
“Таємна доктрина” — 1888); закорінена в культурі
Індії — Тібету малярська, письменницька,
громадська діяльність М.Реріха; листування
Л.Толстого з Махатмою Ганді; вплив даосизму та
дзен-буддизму на амер. прозаїка Дж.Д.Селінджера,
який під цим впливом навіть покинув
письменницьку діяльність; захоплення
маоїстськими ідеями культ, революції франц.
екзистенціалістів (насамперед Ж.П.Сартра).
Анатолій Волков