ФОЛЬКЛОР І ЛІТЕРАТУРА співвідносяться
між собою як дві (попередня і наступна) стадії
розвитку словесного мист-ва. Л. виросла з Ф..
ввібрала в себе багато його рис, шо склалися в
нар.-поет. творчості, традиції якої, на думку деяких
вчених, сягають в глибину віків на 100 000 років.
Найдавніші з відомих л-р склалися бл. 6000 р. тому.
Тому закономірним є погляд на співвідношення Ф.
і Л. як на єдиний процес становлення традицій
словесного мист-ва, точкою відліку в якому
виступає специфіка нар. словесності (нар.
творчості, нар. поезії, Ф.). У жодному разі не слід,
опираючись на літ. традицію як точку відліку,
розглядати Ф. Це є хибна позиція, бо призводить
до суб’єктивних висновків і загалом вважається т.
зв. презентизмом, в якому о б ’єкт вивчення
суб’єктивізується настільки, наскільки суб’єкт не
може об’єктивізуватися згідно з досліджуваним
предметом. Від такої помилки застерігав О.Лосєв
при вивченні міфів.
Специфіка Ф. перш за все полягає в тому, шо
він є продуктом усної творчості мас. Під Ф.
розуміють творчість соц. низів усіх народів,
незалежно від ступеню їх розвитку. Поступово в
Ф. відмирає багато тільки йому притаманних рис.
Переплетення Ф. з Л. вимагає при аналізі як цих
явиш загалом, так і конкретних окр. їх рис
поєднання літ-знавчих та фольклористських
методів дослідження. На цьому в свій час
наголошував, В.Пропп, стверджуючи, що
специфіку структурних законів Ф. літ-знавство
вирішити не може, але встановити ці закони
можливо тільки прийомами літ. аналізу. В
узагальненому розумінні ми можемо стверджувати,
шо фольклористика в галузі вивчення специфіки
фольклор, поетики в своїх описувальних елементах
є наукою літ-знавчою. Одначе, літ-знавчий аналіз
може встановити, описати явише чи закономірність
у фольклор, поетиці, але не спроможний їх
пояснити.
Виходячи з усної природи Ф ., встановлюється,
шо тв. нар. поезії не має автора (може його не
мати), а літ. тв. — завжди автор. Літ. тв. не
змінюється, на відміну від фольклор., що весь час
варіюється (Варіантність), бо автор встановлює
канонічний статус того чи ін. тексту тв., як
остаточного. Звідси виводиться висновок, шо Ф.,
на відміну від Л., є творчістю колективною,
безавторською. Це вірно. Але в той же час
відомими є автор, тв., що мають фольклор, форму
побутування, як, напр., “Стоїть гора високая”
Л.Глібова, “Реве та стогне Дніпр широкий”
Т.Шевченка. Окрім цього, не можна виключати
можливого існування автора і в суто фольклор,
тв., бо авторство як таке є явищем періоду
виникнення Л., до того ж колективна традиція
завжди була домінуючою в Ф., шо не дозволяло
окр, творцю вийти за її межі. Та він і не
претендував на це, навіть не міг претендувати,
бо все, що не відповідало колективній традиції в
заг. контексті її відтворення та сприймання,
відкидалося як зайве.
В перші ст. виникнення писемності на Л. вел.
мірою впливала мова фольклор, традиції. Цей
ранній, по суті своїй анонімний період в історії Л.,
яскраво демонструє ролю колективного досвіду
засвоєння дійсності. Вже відбулося звільнення
твория від безпосереднього впливу аудиторії
(співтворчості), а колективна традиція продовжу­
вала впливати на Л. Але і в тих випадках, коли
автор відомий, він переважно оперував трад.
сюжетно-образним матеріалом (бл.-сх. традиція
назіре, зх.-європ. переробки ант., христ. і кельт,
першоджерел). До цього типу творчості можна
віднести використання трад. сюжетів і образів
в новітній Д. (сюжети про Атлантиду, про Едіпа,
образи Жанни д’Арк, Дон Жуана та ін.). Lie явише
пояснюється потребою в зворотному зв’язку, в
“ефекті присутності”, в співтворчості, шо може
бути здійснено на фольклор, стадії безпосередньо
в процесі побутування нар.-поет. тексту. Реципієнт
літ. тв. цієї можливості позбавлений. Але якшо
реципієнт сам є творцем (письменником), він може
вступити у своєрідний “діалог”, створюючи нов.
варіант трад. сюжету (образу), відтворивши процес,
шо нагадує певною мірою побутування фольклор,
тв. Відокремлений писемністю від аудиторії
письменник все більшою мірою звільнявся від
впливу колективної традиції, колективної
свідомості у творчості. Індивідуальність набувала
все більшої ваги в створенні нов. традиції — нов.
досвіду худож. засвоєння дійсності. Так
народжувалась традиція з домінуючою твор.
індивідуальною волею. Це відбувалось тоді, коли
колективна традиція зруйнувалася і деякі її
елементи були замінені нов., здатними передавати
індивідуальні повідомлення, але і відповідати
колективним проблемам. Сталість і змінюваність
фольклор, і літ. традицій пояснюється властивістю
свідомості, яка лежить в їх основі. Колективна
традиція більш стала, вона змінюється відповідно
до змін в свідомості колективу, які відбуваються
набагато повільніше, ніж в свідомості індивіда.
Взаємозв’язки і взаємовплив Ф. і Л. складні й
різноманітні. У Ф., напр., часто побутують тв. літ.
походження. На відміну від Ф. доіст. походження,
який має варіанти в міжнар. масштабі, напр., вірші
поетів, шо вільно перекладаються в народі, тільки
формою свого побутування можуть вважатися
фольклор. Це є факти Ф. літ. походження (казка
Принц і жебрак” М.Твена, казки з “Тисяча й одної
ночі”. “П арус” М.Лєрмонтова, “Соловей”
А.Дельвіга та ін.). В той же час, намагаючись
глибше осягнути нар. життя, багато письменників
використовували теми, сюжети, образи, поет,
прийоми, естет, норми та ідеали нар. словесності.
Більшості Л. світу притаманні жанри, в яких
засобами Л. переосмислюється фольклор.-міфол.
най. матеріал в епіч. жанрах (“Сто років
самотності” Г.Гарсія Маркеса, “Білий пароплав”,
“Буремний полустанок” Ч.Айтматова, “Заповіт
білих горватів” А.Ороса і т. п.). Численні приклади
такого взаємовпливу є важливою проблемою
вивчення фольклор.-літ. зв’язків як для літ-
знавства, так і для фольклористики. Кожний такий
випадок вимагає не тільки аналізу описового
характеру, а й ставить питання генетичного їх
вивчення, з’єднуючи Ф . і Л. в єдиний процес
образного пізнання та засвоєння дійсності, в
єдиний процес накопичення людством худож.
досвіду. З цього погляду фольклористика і літ-
знавство є іст. наук, дисциплінами тою ж мірою,
якою вони є естет, дисциплінами
Ігор Зварич