ФРАГМЕНТ (з лат. /гадтепіит — уламок,
уривок) — ж ан р . гол. ознака якого — семантико-
композиційна відкритість (незавершеність) у поєднанні
з одночасною закритістю (завершеністю). Виник на
межі Х\/ІІІ-ХІХ ст. в худож. практиці енського гуртка
романтиків. В становленні Ф. як своєрідного
синтетичного жанру визначальну ролю відіграли
Ф.Шлегель та Ф. фон Гарденберг (Новаліс).
Ідея створення Ф. випливала з поглядів енських
романтиків на худож. тв. як на органічно цілісний.
самоцінний та закономірний витвір твор. духу. При
цьому Шлегель відштовхувався від традиції тогочас.
франц. афористики, визначивши Ф., на відміну від
афоризму, відкритою формою філос. самовиразу.
Для Шлегеля найважливішим був полемічний
потенціал нов. худож. форми, можливість
використання Ф. у літ.-крит. дискусіях. Прикладом
практичного застосування виробленої засади став
й о го роман “Люиінда”, який складається з мозаїки
різноструктурних Ф . Для Новаліса гол. була
креативна сутність Ф., можливості різнобічної
інтерпретації його смислу. Новаліс визнавав Ф.
“літ. зерном”, яке повинно прорости в читачеві.
Процес “проростання” розумівся Новалісом як
набування справжньої, а не позірної цілісності тв.
Фрагментарний стиль мислення визначив характер
творчості енських романтиків — романи Новаліса,
B.Вакенродера, Д.Тіка залишилися недописаними,
вплинув на проз. тв. Г.Гайне (“Подорож Гарцем “),
афористику Ф.Ніцше.
“Тотальна незавершеність” (Л.Хай) тв. часів
модернізму залишила приклади вимушеної
фрагментарності (проза Р.М.Рільке, “Людина без
властивостей” Р.Музіля, романи Ф.Кафки).
В л-рі 2-ої пол. XX ст. фрагментарність стала
презентативною ознакою світовідчуття кризової
епохи. Втрата довіри ло “метанаративів” (Ж,-
Ф.Ліотар) унеможливила відтворення сталих жанр,
форм, місце яких займають типи фрагментарного
дискурсу (від “Гри в класики” X .Кортасара,
“Блідого вогню” В.Набокова до гіперроманів
М. Джойса “Полудень” і Д.Галковського
“Нескінченний тупик”).
В укр. л-рі фрагментарні форми представлені
численними нарисами, ескізами, етюдами
письменників кін. XIX – поч. XX ст. Н.Кобринської.
А.Чайковського, Дніпрової Чайки, Х.Алчевської
та ін. Прикладом модерністського Ф. можуть
слугувати “Арабески” М.Хвильового. Л-ра кін. XX
ст. репрезентована романами Ю.Андруховича
“Перверзія”, Ю.іздрика “Воццек”, повістями
C.Проиюка, мініатюрами І.Ципердюка тошо.
Василь Костюк