ФУТУРИЗМ (італ. futurismo, віл лат. futurum
— майбутнє) — радикальна авангардистська течія
10-х — поч. 20-х рр. XX ст.. шо виникла в Італії,
розповсюдилась в Росії і мала прихильників у
Німеччині, Франції, Польщі та деяких ін. країнах.
Засади італ. футуризму були викладені вождем і
організатором течії Ф.Марінетті (1876-1944) в
“Маніфесті футуризму” (1909) і детально
розроблені в “Технічному маніфесті футуристичної
літератури” (1912). В них відкидалась ‘ стара” л-ра
за “лінивість думки і бездіяльність”, оспівувались
“зухвалий напір, гарячкове марення, строєвий
крок, небезпечний стрибок і мордобій”.
Утверджувалась “очисна сила війни” і “вшент”
розносились всі музеї і бібліотеки, підносилась
технічна цивілізація. В поетиці висувались
“руйнація синтаксису”, скасування прикметників,
прислівників і пунктуації, повне звільнення л-ри
від особистісного “Я” автора, оголошувався культ
“Генія-індивіда”, надлюдини, шо насильно підриває
всі традиції. У романі “Мафарка-футурист” (1910)
Марінетті уподібнив людину майбутнього машині.
Він є автором зб. кореспонденцій з фронту 1-ої
світ, війни. Характерні назви поет. зб. його
послідовників — “Багнети” А.Д.Альби.
“Аероплани” П.Буцці, “Пістолетні постріли”
Дж.Лучіні. У л-рі та малярстві реальність
деформувалась і перестворювалась, оспівувався
хаотичний динамізм. Поети зверталися до
звуконаслідувань, руйнування словесного образу,
до математематичних знаків, різноманітних
типографських шрифтів. Мілітаристське
спрямування Марінетті викликало 1913-15 розрив
багатьох поетів з Ф. У 20-ті рр. він зі своїми
прихильниками зближується з фашизмом, стає
членом фашистської партії.
Ф. в Росії не мав єдиної програми,
народжувався в умовах демократичного
піднесення та наростаючої духов, кризи. Першими
маніфестами були виступи глави петербурзьких
футуристів І.Ссвєряніна “Пролог егофутуризму”
(1911) і зб. московських поетів групи “Гілей”
“Ляпас суспільному смаку” (1913). Егофутуристи
(Ссвєрянін, ґ.Іванов, І.Ігнатьєв, К.Олімпов)
висували на перший план “відновлення егоїзму”
та корінне оновлення мови. За зауваженням
К.Чуковського, це був “той же модерн, тільки з
фіксатуарно-одеколонним душком”. Група
еґофугуристів розпалась після того, як її залишив
Сєвєрянін.Найактивнішою була діяльність
московських груп кубофутуристів “Гілей” та
“Центрифуга”, які намагалися перенести в поезію
принципи кубізму з образотвор. мист-ва. В
пропагуванні Ф . провідну ролю відіграв
В.Маяковський. Декларація кубофутуристів
демонстративно заперечувала класиків та суч. л ру
і в конструктивній частині висувала тільки питання
про поет. мову. Наказувалось “шанувати права
поетів: 1. На збільшення словника в його об’ємі
довільними та похідними словами. 2. Нездоланну
зненависть до мови, шо існувала до нього”. В
подальшому в творчості кубофутуристів
О.Кручоних, В.Хлєбнікова розвивався потяг до
самоцінного. самовитого слова”, “зарозумілої
мови”, шоб “писалось туго і читалось туго’.
Епатуючими образами ранніх віршів Маяковський
прагнув передати життя суч. міста, ворожість
буржуазного світу до людини. На відміну від
егофутуризму з його підкресленою асоціативністю
і тяжінням до жанру “поез”, кубофутуризм
культивував поезію соц. дії, звертався до жанрів з
ораторським пафосом. Рос. Ф. мав мало збігів з
італ. (спільним було: відмова від традицій,
антиестетизм, урбаністичні мотиви, руйнування
синтаксису). Відрізняло тяжіння до нац. специфіки
словесного мист-ва (такими є вірші Хлєбнікова,
В.Каменського, М.Асєєва). В роки 1-ої світ, війни
рос. футуристи, за словами Маяковського,
“остаточно порвали з поет, імперіалізмом
Марінетті, прокляли війну”, побачили завтрашню
революцію. Історія рос. Ф. завершується на поч.
20-х рр., хоча окр. його тенденції виявлялись
пізніше в творчості поетів ЛЄФа.
Поява Ф. в укр. л-рі пов’язана з виданням 1914
зб. віршів М.Семенка (1892-1937) “Кве-
рофутуризм” (від лат. циего — шукати). У
маніфестах і деклараціях він утверджував
деструктивний процес в мист-ві, прирівнював його
до соц. революції в сусп-ві (“комунізм = футуризм”):
“розбити риму зірвати музику Я хочу крику я
прагну крику”. Звинувачуючи мист-во минулого в
ідеалістичній основі, авторитарній психології та
непотрібній емоційності, Семенко пророкував
зникнення його в майбутньому, заміну “метамист-
вом” (поєднанням мист-ва зі спортом), обмежував
агітаційною функцією для мас, які не перебудували
ше свою психіку. Був автором нігілістичної шодо
клас., зокрема нац., мист-ва зб. під назвою
“Кобзар”. До створеної 1922 Асоціації
панфутуристів (“Аспанфут”) входили, крім
Семенка, Г.Шкурупій, О.Слісаренко, Ю.Шпол
(М.Яловий), О.Близько, М.Бажан, Ю.Яновський.
1923 “Аспанфут” було переіменовано на
“Комунфут” (“Асоціація працівників пролетарської
культури”). 1924 це угрупування розпалося.
Учасники “Аспанфугу” — “Комунфуту” випустили
шерег альманахів та журналів зі своїми
маніфестами та худож. тв. “Семафор у майбутнє”
(1922), “Катафалк мистецтв” (1922), “Гольштрем”
(1924), “Гонг комункульту” (1924). Публікаціям у
цих виданнях були притаманні плакатна
лозунговість. абстрактна узагальненість,
самореклама, руйнація форми. Акад. О.Білецький
писав про стиль Семенка: “Він малює міські драми,
вволить у вірш сирий матеріал, широко
користуючись проза’ізмами, чужоземними
словами, словами, створеними за прикладами своїх
вчителів, серед яких … Маяковський, шо прийшов
на зміну Сєверяніну”. Наближеною до Ф. була
харківська організація “Авангард” (1926-29):
письменники В.Полішук, П.Голота, О.Левада,
малярі В.Єрмилов, Г.Цапок та ін. 1927 укр.
футуристи створили організацію “лівого фронту”
митців “Нова генерація”, шо видавала в Харкові
одноіменний журнал. У цей період укр. футуристи
проголошували гасла про інтернаціоналізм,
пролетарську культуру, вихваляли урбанізацію та
індустріалізацію, прагнули засвоїти “нову форму”,
зокрема, таких течій, як дадаїзм і сюрреалізм.
1929 було переіменовано на ВУСКК
(“Всеукраїнська спілка працівників комуністичної
культури”), а 1930 — на ОППУ (“Об’єднання
пролетарських письменників України”). Ця
організація самоліквідувалася 1931. Творчість укр.
футуристів не цілком вкладалася в рамки їхніх
декларацій. Так, в останні роки творчості Семенко
зближується з нар. мист-вом.
У ряді ін. європ. країн тенденції Ф. набули
розвитку в най. варіантах. Такою є напередодні
світ, війни (1908-1914) творчість молодих франц.
поетів Г.Аполлінера, М.Жакоба, А.Сальмона, які
називали себе, за аналогією з образотвор.
мист-вом, кубістами. Для їх віршів також
характерне футуристське прагнення до епатажу,
порушення законів трад. поетики. В своїх поет,
експериментах Аполлінер створював
поеми-розмови, прийшов до підсвідомого
“механічного письма”. Поряд з ліризмом в його
творчості були прагнення до відображення
сучасності, проникнення у майбутнє, зацікавленість
останніми досягненнями техніки.
В Німеччині Ф. не знайшов значних
послідовників, про шо свідчить ряд маніфестів
теоретиків ек сп ресіон ізм у — провідної
авангардистської течії в країні у л-рі 10-20-х рр. У
виступах А.Дьобліна і К.Едшміда по суті
заперечувалась спорідненість експресіонізму з Ф.,
хоча і визнавались декотрі постулати Марінетті.
У Польщі діяли групи краківських та
варшавських футуристів (1917-1925), до яких
входили Б.Ясеньський, А.Штерн, Т.Кшишевський
та ін. В поет. тв. вони виступали проти логіки,
визнавали лише ритм і риму, порушували
граматичні норми. В тематиці прагнули до
оспівування технічної цивілізації. Шляхи поль.
футуристів розійшлись. Відлуння Ф. знайшло
відображення в творчості словац. поетів і прозаїків,
які опублікували свої тв. в “Збірці молодої
словацької літератури” (1924). Серед них були
Я.Смрек, Я.Грушовський та ін. Це ж
спостерігається в пошуках рум. поетів Т.Аргезі,
Л.Благи, И.Мікулеску.
В “Маніфесті футуристичного малярства” від
11.IV.1910 У.Боччоні, Дж.Северіні, К.Карра,
Л.Руссоло і Дж.Баллазаявили: “Потрібно вимести
всі вже використані сюжети, шоб виразити наше
вихороподібне життя сталі, гордості, лихоманки й
швидкості”. У відтворенні руху Балла розкладає
його на складники, фіксуючи їх. зображуючи
багатоногу жінку і багатохвостого дога (“Дама з
собачкою”, 1912). Як антималярський прийом
використовується умоглядне розфарбування, що
часом знижує смислову значущість кольору.
Прославлення машинізму знаходить вираз в т.зв.
аеромалярстві — “малярстві повітря”,
футуристських циклах Боччоні, де краєвиди
немовби побачені з аероплана. Почавши з
анархістського бунтарства, італ. футуристи
закінчують як прихильники офіціозного фашизму.
Ф. в його особливих різновидах відіграв значну
роль в розвитку авангардного мист-ва в Росії
1910-20 рр. 1909 в Санкт-Петербурзі виникає
об’єднання малярів, артистів і письменників —
сезанністів, кубістів, футуристів і “безпредмет-
ників” — ‘Союз молоді”. Тут з’явилось чимало
течій, які еволюціонізували від франц. кубізму й
італ. футуризму до абстрактного мист-ва
С’безпредметниитва”).П.Гончарова (1881-1962)
поєднувала примітивізм рос. лубочного малярства
з футуристською динамікою в т.зв. “лучизмі”.
П.Філонов (1883-1941) в своїх мозаїчних
кубофутуристських композиціях йшов “від окр. до
заг.”, до живописного динамізму і вираження соц.
ідеалів. Ж.Татлін (1885-1953) створював худож.
конструкції з різних матеріалів, ставши
родоначальником худож. конструювання.
Світ, слави зажили укр. майстри різця і пензля,
шо розпочали свою діяльність в “Союзі”. В
різьбярстві новатором був О.Архипенко
(1887-1964). шо творив пластичну виразність
показом об’єкта ззовні і зсередини, вивертанням
похилих плошин із внутр. геометрично правильних
тіл. У 1920-23 виставлявся в Німеччині та Франції.
З 1924 — у Нью-Йорку, де створив власну школу.
Про Архипенка видано монографії всіма
значнішими мовами культ, світу. Від Ф. різбяр
еволюціонував до “різбо-малярства”, відтак до
“синтетичного реалізму”. В цьому стилі виконав,
зокрема, скульптурні портрети Т.Шевченка,
І.Франка, В.Винниченка. Одним із засновників
суч. абстрактного (“безпредметного”) малярства
став К.Малевич (1878-1935), який прагнув у
геометричній безпредметності т.зв. супрематизму
створити суто малярську картину (“Чорний
квадрат”, 1915). Учнями й послідовниками
Малевича стали К.Кобро та В.Стржемінський в
Польші, А.Моголі-Нагі та К.Швіттерс в Німеччині,
М.Ротко та Б.Ньюмен в США, Ів.Клейн у Франції.
В кін. 1910-х рр. Малевич та О.Екстер (1884-1949)
організували в Києві худож. школу, яка виховала
багатьох майстрів театр, живопису. Костюми й
декорації її учнів А.Петрииького, А.Тишлера,
П Челишева та ін., засновані на експресивній,
динамічній формі Екстер. втілювали також і укр.
колорит.
Марінетті надавав величезної уваги театрові.
У театр, маніфесті “Театр мюзік-хола” (1913) він
заперечує всі види театр, мист-ва, окрім естради
та вар’єте, де належить висміювати клас, театр,
репертуар. 1915 разом з Е.Сеттімеллі та Б.Корра
видав маніфест “Синтетичний футуристичний
театр”, де стверджувався мілітаристський,
антипсихол., абстрактний театр чистих елементів.
Втіленням засад Марінетті були його п’єси-синтези.
Починаючи з сатир, трагедії “Король Гульня”
(1909), драм. тв. Марінетті виконувалися на сиені
Італії, Франції, Німеччини. Спроби футуристського
театру в Росії були невдалими. 1913 було
організовано в Петербурзі “Перший в світі
футуристів театр”, який не мав успіху. Відбулося
лише дві прем’єри: “Володимир Маяковський” —
трагедія Маяковського (одна вистава) і
кубофутуристська опера “Перемога над сонцем”
(лібрето Кручоних, музика М.Матюшина,
оформлення Малевича) витримала три вистави.
У вивченні Ф. можливим і перспективним є
використання методів порівн. літ-знавства. Воно
може мати декілька аспектів. Ще недостатньо
вивчені особливості нац. варіантів Ф . та
споріднених із ним ін. авангардистських течій
(кубізму, дадаїзму). Попри нігілістичне ставлення
Ф. до літ. спадщини, не можна не зауважити
наявності ранніх джерел поет, новаторства
футуристів, які виявляються в поезії В.Вітмена,
Е.Верхарна, та ін., шо може також бути об’єктом
порівн. вивчення.
Микола Нефьоаов,
Анатолій Волков