Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ХАДЖВ

ХАДЖВ (хаджвіє, хіджа; араб. — висміювання)
— вірш, пасквіль, інвектива в cep-віч. араб.,
перс., азерб. та ін. л-рах. X. виникає одночасно з
мадхом (панегіриком) як протилежний за
сутністю, але функціонально не менш важливий
жанр. Особливу роль обидва жанри відігравали в
творчості придворних поетів, чиє життя незрідка
залежало від уміння виславляти володарів та
висміювати ворогів (не випадково вважалося, шо
поет без хаджвів подібний до лева без пазурів та
зубів). Такого роду інвективи мали особистий
характер і не підіймалися до соц.-філос.
узагальнень. Часто поети-конкуренти писали огуди
один на одного, згодом цілі цикли X., об’єднані в
одному списку, ставали досить популярними, як,
напр., вірш, битви араб, поетів аль-Фараздака та
Джаріра (VII-VIII ст.) чи азерб. — Абу-ль-Ала
Ганджеві та Хагані Ширвані (XII ст.). Відомими
представниками жанру X. були перс, поети Камал
Ісмаїл Ісфахані, Сузані, тур. поет Нефі та багато ін.
Проте чи не єдиним поетом, у творчості якого X.
цілком переріс межі особистих образ, був “іранський
Аретіно” (за визначенням Я. Ріпки) — Убайд Закані
(XIV ст.)-. його сповнені сарказму викривальні тв.
Мораль аристократів”, “Таріфат”. “Миша й кішка”
стали взірцями сатири в перс. л-рі.
На поч. XVI ст. з’являються особливі різновиди
X. — шахрашуб та шахрангіз (вірші, шо збурюють
місто), об’єктами висміювйння в яких виступають
вельможі та міські сановники або скандально відомі
юнаки-коханиі з ремісничих кіл. НІ. складалися як
цикли газелей, кита або ру б аї. Найпо-
пулярнішими авторами Ш. були Агахі, Харфі,
Сайфі Бухарі, Саїдо Насафі, Іса Месіхі та ін.
Олександр Бойченко

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.