ХЕТТСЬКО-ХУРРИТСЬКА ЛІТЕРАТУРА
— надзвичайно цікаве з погляду компаративістики
явише, бо тут наочно спостерігається міграція
сюжетів та певних худож. форм зі Сх. на Зх. Можна
навіть сказати, шо тут виразно вимальовується тип
л-ри-посередника. Йдеться про л-ру хеттів (бібл.
філістимляни), народу, який колись створив в Азії
вел.державу-конгломерат, об’єднану військовою
силою, де панувала індоєвроп. державна мова —
неситська. Але поруч широко вживалася й
аккадська (вавилонська) мова. Запозичивши з
Месопотамії клинопис та почасти міфологію, хегга
широко використовували й послуги вавилонських
писиів, за посередництвом яких просочувалися й
сх. впливи.
Д-ра хеттів малодосліджена. До археологічних
відкриттів XX ст. цей народ навіть уважали
єгиптянами. Що ж до ант. гелінів, то. за їх міфами
Малу Азію, де колись жили хетти. населяли
таємничі та напівфант. народи, діяли постаті на
взір Гордія, батька иаря Мідаса. Цікаво, шо
столиця хеттської держави розташована була на
місці легендарної Трої. Хеттів добре знали в світі:
так, їхня експансія до Палестини дала навіть назву
цій землі ( “край філістимлян”). Перед хеттами
тремтів Єгипет часів Рамзеса II. Але в культ,
відношенні хетти виявилися підкореними ін.
впливам. Зіткнення їх з хурритами, котрі жили в
Пн. Месопотамії та Сирії і знаходилися в орбіті
вавилонської культури, спричинилося врешті решт
до культ, конвергенції. Більш того, з часом хетти
підпали під культ, вплив хурритів, шо стали
провідниками на Зх. найдавн. літ.-культ. традицій
Сх. З Месопотамії до духов, світу хеттів прийшли
легенди про царів Аккаду, сюжет про Гільгамеша.
При цьому, як зазначає поль. дослідник М.Попко,
хеттська версія вже слабо нагадує шумерсько-
месопотамський варіант, шо свідчить про занепад
“метрополії”. Від шумерів та вавилонян в
хурритський епос і далі, очевидно, до хеттів ше
західніше йде сюжет про Потоп, вирішений у формі
розповіді про гнів бога Кумбарі, котрий вирішує
знишити людство. У Х . — х.л. проникали культ,
впливи не лише Месопотамії, але й ін. країн Бл.
Сх., зокрема, Єгипту. В свою чергу Х.-х.л. мала
широкий вплив на формування грец. міфології та
л-ри. Хеттська богиня Іштар. яку мислили
вершницею і шанували на величезних просторах
аж ло Єгипту, була “прототипом” міфічних
амазонок. Запозичений хеттами хурритський епос
“Пісня про Уллікумі” став основою для грец.
переказу про повстання богів ‘молодшої генерації”
проти старших богів. Є певні свідчення про вплив
цього комплексу уявлень на автора Теогонії” —
Гесіода. Від хеттів походить образ підступної жінки-
Сфінкса. їхній епіч. герой Телекін перетворився
на грец. Телефа. В наук, л-рі навіть відомий “лук
Одісея” пов’язується з мотивами змагання лучників
у хеггській поезії (шоправда. позаяк такий мотив
зустрічається дуже широко — від рос. казок до
Махабгарати — радше твердити про типол.
подібність). Проте безперечно, що грец, культура
ще в домікенський період була нащадком та
продовжувачем літ. пошуку Давн Сх. Заслуговує
на увагу й рух зі Сх. на Зх. певних поет, прийомів,
зокрема побудови епіи. оповіді в формі
психологізованого діалогу. Найдавн. ритми
індоєвроп. поезії теж, очевидно, впливали на грец.
віршування: навіть гекзаметр виник, подібно, під
впливом ритм, моделей хеттських та хурритських
поетів. Надто цікаво, що до обряду царського
трупоспалення у хеттів входив гімн про
замогильний світ, змальований мажорно, як луг.
на котрому мирно пасуться коні. Це певною мірою
нагадує образ вирію в укр. міфології, куди
відлітають пташки — зооморфні образи
замогильного світу у двох індоєвроп. народів
можливо зберігають якісь найархаїчніші ходи
свідомості часів “арійської” спільності.
Семен Абрамович