ХРОНІКА (грец. — літопис) — 1) Істо­
ріографічний жанр. Іст. події, сучасником яких був
хроніст, відтворювалися в X. у часовій
послідовності. На відміну віл багатожанр. та — як
наслідок — багатофункціональних літописів, де
архітектонічний поділ здійснювався за роками (“В
літо.. . “), X. здебільшого виконували тільки функцію
“записування історії” і компонувалися за періодами
владарювання того чи ін. діяча (напр., візант. X.
розчленовували іст. процес на “царювання”).
Як самостійний історіографічний жанр X.
виокремлюється в Сер-віччі, але тв.
” хронікального” характеру з’являються в різних
регіонах практично водночас з виникненням
письма. Серед найдавн. пам’яток — єґип.,
шумерські, хетгські. кит., рим. аннали (аннали іноді
називають первісною формою X.). вавилон.
хроніки. бібл. книги Суддів. Царств.
Параліпоменон” та ін.Починаючи з сер. віків і до
XVIII ст, величезна кількість X. створюється при
дворах європ. правителів та в монастирях Жанр
X. надто був поширений у Візантії. Франції. Англії
та ін. країнах, де X. набувала заг-державного
значення: ло X. тяжіють і деякі ісл. саги
X. відіграла величезну ролю в становленні най.
свідомості та нац. культури зх. слов’ян. У Чехії
започаткували історіографію лат-мов. “Чеська
хроніка” Козьми Празького (бл. 1045-1125) та
вірш. “Далімілова хроніка” (доведена до 1314) чес.
мовою. Подібну вагу мали в Польщі латиномов.
X., серед них “Хроніка і діяння князів і правителів
польських” каноніка Галла Аноніма (бл. 1113-16),
“‘Історія Польщі” в 12 кн. Яна Длугоша (1413-86),
який використав, зокрема, давн-рус. літописи, в
т.ч. ті, шо не збереглися.
В сх-слов. л-рах, де провідним іст. жанром
виступав літопис. X. була значно менш поширеною,
ніж в Зх. Європі, і. як правило, або набувала
літописних рис. або фіксувала події з історії того
чи ін. монастиря, тобто задовільнялася переважно
і ірагматичною функцією в обмеженому середовищі
(“Хроніка Києво-Михайлівського золотоверхого
монастиря”. “Хроніка Мотронинського монастиря”
та ін ).
2) Літ. жанр, в центрі уваги якого — час як
суб’єкт іст процесу. На відміну від щоденника та
іст. роману, де на перший план висуваються
відповідно особистість автора чи характери, шо
розкриваються на тлі іст. полій, в X. сама хода часу
є рушійною силою сюжету, котрий звичайно має
екстенсивний характер: лінійним часовим змінам
відповідають зміни сцен, фрагментів, картин
зображуваної дійсності. Власне літ. X. з являється
в добу Відродження (В.Шекспір). коли л-ра
звертається до багатого матеріалу сер-вічних іст.
X. (Драматична хроніка). Пізніше, на основі уяви
романтиків про неповторність кожної іст, доби,
виникають романт. X. ( Хроніка часів Карла IX ”
П.Меріме). Нов. тип — т.зв. “родинна X,” —
виникає в творчості реаліст, орієнтованих
письменників: “Сімейна хроніка” С.Аксакова.
“Будденброки” Т.Манна. Сага про Форсайтів”
Дж.Голсуорсі. Близький до X. і роман
А.Свидницького “Люборацькі”. Також зустрі­
чаються випадки пародійного переосмислення X.
в л-рі: іст X. — в Історії одного міста
М.Салтикова-Щедріна. газетна X. і образ хроніста
— в Бісах’ Ф.Достоєвського та ін,
Олексанлр Бойчеико