ЧАРІВНА (ФАНТАСТИЧНА) КАЗКА —
найрозвиненіший і найтиповіший жанр нар. казки.
Це, як часом мовиться, власне казка. Основною
її ознакою є наявність, домішка, навіть перевага
фант, первня над реальним. Передумовою
складання Ч.к. є віра в чарівне. Започаткована Ч.к.
ше в первіснообщинному суспільстві, в нов.
кам’яній добі. Як жанр сформувалася за межами
первісної культури. Після руйнації міфол. мислення
відбулася трасформація міфол. уявлень, образів,
мотивів у казк. з наближенням до сусп.-реальної
дійсності. Фант, складники-мотиви (напр., страшна
кара) і образи (напр., змії-дракони) тотожні з
подібними міфол., але не входять до рел.-міфол.
канону. На відміну від міфу в Ч.к. є настанова на
худож. вигадку та розважальність. На противагу
міфові в казиі завжди є моральне начало: боротьба
добра і зла. Спільна ідея всіх Ч.к. — доконечна
перемога добра як зречевлення людської мрії.
Відтак — гостре розмежування і протиставлення
позитивних і негативних героїв. Поряд з
міфологією засновками Ч.к, були магія, анімізм, а
надто обряди, коли вони втрачали значення
життєвих норм і стали сприйматися як шось
надзвичайне, дивовижне, пов’язане зі світом
фантастики.
Ч.к. є одним з найбільш структурованих на всіх
рівнях жанрів (у най. і регіональних варіантах). Дія
відбувається на пограниччі чарівного та реального
в невизначеному специфічному суто казк. часі (“був
собі”, “були собі’1 — хронологічний зачин) та місці
(“в якомусь царстві” — топографічний зачин).
Образи-персонажі розподіляються на кілька груп.
Перша група — герої: а) герой чудесного
походження, б) богатир, в) позірний дурень, часто
це молодший син, г) у казках пізнішого походження
— бувалий чоловік: коваль, солдат, купецький або
селянський син. Друга група — героїні: а) віща діва
або мудра жінка, б) писана красуня: “дівиця-
красавиця, що її ні описати, ні намалювати, тільки
доброму козаку в казці розказати”, в) дівка-воїн: у
казці “Про Марусю — козацьку дочку” героїня
шаблею розмахувала “мов проворний козак, і як
прийшлось до діла, так лучче всіх воювала”, г)
невинно переслідувана дівчинка або зовсім молода
дівчина (“Попелюшка”, укр. “Кобиляча голова”,
“Морозко”, словац. “12 місяців”, зрідка невинно
переслідуваним буває хлопчик,- “Телесик”, рос.
“Сестриця Альонушка і братець Іванушка”). Третя
група — противники героя (змій-людожер, змія,
Кошей-смертоносеиь, відьма). Четверта група —
помічники героя. Н ими виступають або уособлення
сил природи (Вітер, Сніг, Сонце, Місяць); або
вдячні тварини: або ж люди незвичної сили та
здатностей (Вернигора, Вернидуб, Крутивус,
Товчикамінь); у гуцульських казках — Трикамінь,
Розлийвода. Своєрідну й дуже вагому групу образів
складають чарівні предмети (дивовижна торба,
шапка-невидимка, чоботи-скороходи, кий-самобій,
скатертина-самобранка (словац. — столик-
накрийся), живуша-цілюша вода; в гуцульській казці
“чарівна фуярка, якої в світі не було”; араб, лампа
Аладіна, мішок, який на бажання володаря
забезпечує його будь-якою їжею).
Виклад подій реалізується згідно з
притаманними саме Ч.к. законами. Існує трад.
пов’язаність попередньої події чи ситуації з
наступною (напр., заборона відчиняти певну
кімнату обов’язково порушується, що спричиняє
далі прикрі події).
Структурними законами Ч.к. є повторення,
потрійність, ступеневість наростання дій.
Контрастне зіставлення персонажів: добрий,
безвільний старий і сварлива настирлива стара,
добра працьовита пасербиця й заздрісна дочка
мачухи, позірний дурень і його два брати, —
визначає фабульну організацію з паралельними
контрастними епізодами. Обов’язкова
гіперболізація: богатирський кінь “поверх дерев
ходить, як летить, то аж земля стогне на сто миль”
або, як у гуцульській казці, — змій-багатоголовий,
коли летить, то “одна губа попід хмарами, а друга
по землі волочиться”. Трад. сформалізована мова
(казк. обрядність). Після сформування жанр,
структури Ч.к. до цього жанру могли переходити
окр. сюжети з ін. жанрів, напр., укр. казка “Ілля
Муромець і Соловей-розбійник” — з билинного
епосу. Остаточне оформлення Ч.к. дістає за
пізнього Сер-віччя. Згодом Ч.к. соц. переосмис­
люється. На цьому шляху відбувається перехід до
побутової казки. Сюжети, мотиви, образи
Ч.к. і жанр назагал дуже багато важили в
подальшому розвиткові фольклору, л-ри, мист-ва
й навіть науки та техніки. У Ч.к. відображено нар.
передчуття розвитку культури та цивілізації. Ч.к.
раніше й більшою мірою аніж нар. епос, лірична
пісня, або легенда стала міжнар.: однакові сюжети
відомі багатьом народам, звичайно в нац. або й
регіональних варіантах. Самозародження (як
слушно вказує акад. О.Веселовський) сюжетів, на
відміну від самозародження мотивів, навряд чи
можливе. Казкознавці неодноразово шукали
“прабатьківщину” жанру Ч.к. Таку прабатьківщину
часом шукали на Сх., доводили, шо жанр виник у
давн. Індії й через Іран, і араб, посередництво (зб.
“1001 ніч”) перейшов до Європи (Т.Бенфей.
М.Драгоманов). Друга гіпотеза відшукувала
коріння Ч.к. в давн-грец. міфології (С.Сумцов);
напр., казки про змієборців зіставлювано з міфом
про Персея й Анлромеду. Але подібні до інд. чи
грец. сюжети відомі в народів, шо не були знайомі
ані з грец. міфологією, ані з міфол.-казк. світом
давн. Індії. Отже, віднайти один-єдиний осередок
неможливо. Натомість існує погляд, шо сюжети
європ. Ч.к. виникли за давнини на спільному
індоєвроп. терені в час перед поділом народів і
мов. Згідно з ін. гіпотезою Ч.к. виникає
полігенетично, тобто в кожного народу незалежно
від ін. Якшо це невірогідно щодо окр. сюжетів, то
цілком імовірно стосовно жанру Ч.к. назагал.
Анатолій Волков