ШКОЛА ВЕСЕЛОВСЬКОГО — умовна
назва прибічників наук, методології акад.
Олександра Веселовського (1838-1906) —
засновника порівн. літ.-знавства в Росії.
Прихильник наук, позитивізму, він прагнув
збагнути літ. процес як похідне від ширших сусп
процесів і тут шукати причини повторюваності літ.
явиш, розумів повторюваність та спільність як
прояв постійного обертання л-р по замкненому
колу.
Знаючи кількадесят мов. Веселовський вільно
використовував і синтетично досліджував
різномов. зх. та сх. тексти від візант. до ісл. На
такій основі, поєднавши фольклорист, штудії з літ-
знавчими, з вивченням індивідуальної творчості,
дослідник започав вагомішу частину теор.
компаративістики — т.зв. історичну поетику.
Він звертався до питань естетики та психол.
творчості, вказував на психол. зумовлені подібності
певних явиш. Шляхом зіставного аналізу
фольклору різних народів відкрив- феномен
психологичного паралелізму. За Веселовським, в
універсальності людського мислення, у
властивостях людської психіки закорінено також
виникнення подібних МОТИВІВ: “Засвоєння
зайшлого казк. матеріалу неможливе без певної
схильності до нього в середовиші, яке сприймає.
Подібне притягається подібним, хай би подібність
була неабсолютною, як між зародком і розвинутим
організмом, між казк. типами й простісінькими
сюжетами, які властиві фантазії “диких”, і
стрункими казками, шо впорядкували ті типи та
сюжети. Занесені казки перестрівали місцеві
образи та клапті фабул, вона їх організувала, але
й сприймалася завдяки їх існуванню в кожній
казці має бути й своє, і чуже, теорія запозичення
подає руку теорії самозародження”.
У Веселовського було багато безпосередніх
учнів та пізніших послідовників: Д.Батюшков,
Є.Анічков, Д.Петров, К.Тіандер. В.Шишмарьов,
В.Жирмунський та ін., які й дістали назву Ш.В.
1947-51 було проведено т.зв. дискусію про
спадок Веселовського та Ш.В. Ця дискусія була
часткою широкої ідеологічної кампанії “боротьби
з космополітизмом”. Виконуючи “соц.
замовлення”, казенні літ-знавці звинуватили
Веселовського та його послідовників з позицій
комуністичної партійності і фактично з т.з.
войовничого рос. шовінізму в буржуазному
космополітизмі, антиісторизмі, антидемократизмі.
Рівень цієї критики засвідчує той факт, шо
вирішальну вагу в засудженні Ш.В. мала офіціозна
стаття тодішнього голови Спілки радянських
письменників О.Фадеева, який був аж так
некомпетентним, шо приписав Олександрові
Веселовському думки й праці його брата Олексія.
Подібної критики та переслідувань зазнавали не
лише послідовники О.Веселовського, але й ті вчені,
шо, не працюючи за його наук, методикою,
визнавали О.Веселовського “гордістю вітчизняної
науки” (P.M.Волков та ін.). Наслідком дискусії був
тимчасовий глибокий занепад компаративістики в
Совєтському Союзі. Фактично під забороною
опинилися будь-які порівн.-іст. (в т.ч.типол.)
дослідження, крім праць, де вивчався вплив рос. л-
ри на л-ри світу з доконечною гіперболізацією цього
впливу, вряди-годи всупереч конкретним фактам.
Анатолій Волков