ШКОЛА ЛІТЕРАТУРНА Цей термін
закріпився в ужитку істориків та теоретиків л-ри,
не воднораз було сформульоване його визначення,
але спостерігається досить неоднозначний підхід
до змістового навантаження поняття.
В “Краткой литературной энциклопедии”
(1962-1978) в окр. статтях зустрічаються десятки
назв різноманітних літ. шкіл, більш або менш
значимих у світ. літ. процесі чи в л-рах окр. країн,
Спеціальної статті, присвяченої поняттю Ш.л.,
видання не містить. Таке ж ставлення до терміну
спостерігається в “Літературознавчому словнику-
довіднику”(1997).
Недостатня увага до смислового наповнення
терміну Ш.л., як і ін. термінів на позначення
категорій літ. процесу призводить до змішування
понять, шо позначають письменницькі спільноти
різних ступенів організації, віднесення їх до однієї
парадигми. У різний час поняття Ш.л. виступало
аналогом ін. іст.-типол. категорій літ. процесу,
ототожнювалося з ними.
I. Школа — стиль. Ототожнення це походить
від розуміння школи в образотвор. мист-ві і
проглядається в міркуваннях Ф.Шлегеля, який,
власне, був першим, хто спроектував цей термін
із малярства на літ-знавство. Для теоретика
енського романтизму “школа” — це “закономірна
однорідність стилю, завдяки якій один клас митців
відділяється від решти і постає одним естет, цілим”.
Шлегель відходить від обов’язковорті коннотації
“вчительства”, притаманної поняттю школи в
образотвор. мист-ві, а серед критеріїв для
виділення шкіл у грец. поезії, які він висуває —
“час”, “характер”, “форма” (відповідає літ. ролу),
діалект. Згодом Шлегель дав поштовх до ширшого
розуміння Ш.л., визначивши стиль лише як одну з
її ознак.
II. Школа — метод. Є два випадки
ототожнення Ш.л. з методом у нинішньому
осмисленні цього поняття як інструментарію,
сукупності засад пізнання і відтворення світу. 1.
Натуральна школа в рос. л-рі 30-40-х рр. ХІХст.,
про яку йдеться в контексті становлення реалізму.
Нове явише в л-рі один з його теоретиків В.
Бєлінський спершу визначив як гоголівський
період, ішлося також про “нов. напрям” та
гоголівський напрям (саме за іменами видатних
діячів критик запропонував визначати ступені
прогресивного розвитку л-ри: в подальшому
антропонімічний атрибутив виступить одним із
показових критеріїв називання саме Ш.л.).
Бєлінському та його однодумцям ішлося про
“школу” реалізму в рос. л-рі. 2, Поняття Ш.л.
ототожнюється з худож. методом романтизму:
“Перш за все романт. школа поетів відкрила
дорогоцінні скарби нар. поезії”, — пише в “Історії
Німеччини” Ф.Мерінг. Саме поняття Ш.л. проектує
на весь худож. метод романтизму Г.Гайне у
“Романтичній школі”.
III. Школа — напрям. Як напрям у англ.
поезії кваліфікують озерну школу автори
“Літературознавчого словника-довідника”. Сюди
ж зарахуємо і .рівноцінність звучання визначень
‘новий”, або “гоголівський напрям” та “натуральна
школа” в устах Бєлінського та його послідовників.
До розмежування понять “напрям” і “школа”
зважено підходить О.Шахов, який розрізняє дві
форми об’єднання романтиків: за “світоглядом”
таза “літ. кодексом”, “програмою”. Першу Шахов
називає “напрямом”, а другу — “школою”.
Г.Поспелов, погоджуючись в принципі з цим,
пропонує об’єднання романтиків за “світоглядом”
називати течією, а за “програмою” — напрямом.
Таке тлумачення призводить до парадоксу: адже
в межах середовиша письменників зі спільними
світоглядними установками та естет, поглядами
вичленовуються окр. спільноти на базі маніфестів
чи програм, можна було б дійти висновку, що
напрям виникає всередині течії і розділяє П, що
аж ніяк не відповідає суч. уяві про структуру літ.
процесу.
IV. Школа — течія. Автори одного зі
словників літ-знавчих термінів визначають Ш.л.
так: “те ж саме, шо літ. течія. Іноді цим терміном,
у вужчому його значенні, визначають особливості
творчості якого-небудь вел. письменника <…>. які
послужили для ін. письменників школою худож.
майстерності”.
Вичленовуючи течії в межах романтизму
Д.Наливайко, називає їх байронічною,
гофманівською (варто порівняти з шевченків­
ською, франківською, пушкінською та
некрасівською школами!). За ін. критеріями виділяє
синтетичний, або філос. романтизм — течію, до
якої належали романтики енського гуртка, та другу
течію, шо орієнтована переважно на фольклор та
нар мист-во — гейдельберзьким гуртком. Якшо
контекстуально тут поняття Ш.л. відповідає
поняттю гуртка, то нарешті здійснюється
розмежування понять школи і течії, визначення
взаємовідношення їх в ієрархії, підкріплене
подібною думкою ін. науковців: “За певних
обставин в рамках одного літ. напряму часто
утворюються групи письменників, споріднених і
за естет., і за сусп.-політ, поглядами. Таку ідейно-
естет. спільність прийнято називати літ. течією.
Літ. течію, до якої входять найближчі творчі
послідовники якого-небудь видатного
письменника, зазвичай іменують літературною
школою. Її представники є однодумцями в усіх
суттєвих питаннях худож. творчості”.
V. Школа — гурток, група, угруповання.
Ототожнення їх простежується зокрема на
традиції (чи двох традиціях) називання об’єднаних
у співдружності репрезентантів двох течій нім.
романтизму. У працях, присвячених романтизму,
спостерігається рівноправне функціонування назв
енська школа, гейдельберзька школа та енський
гурток, гайдельберзький гурток. Традиція
закріпила в ужитку досить широкий спектр
найменувань: школа, гурток, коло, або ж просто:
енські чи гайдельберзькі романтики. Ідентичні
найменування вживає Д.Чижевський, коли мовить
про укр. романтизм, зокрема, про романтичні
.школи. Щоправда, терміну “школа” автор “Історії
української літератури” не вживає; назвавши
харків“ян “першою романтичною групою”, далі він
говорить про “харківське коло”. А от вже Юрій
Шерех, розмірковуючи над “Історією…”
Чижевського і крит. оцінюючи віднесення останнім
Т.ШеВченка до романтиків, уживає термін “школа”.
Показовим у аспекті розмежування понять
“школа” та “група” є коментар до виникнення
назви самобутнього явиша в укр. поезії — Нью-
Йоркської групи. О.Астаф’єв, автор статті,
присвяченої генезі назви цієї групи, сам не
намагається наголосити на різниці між цими
поняттями: “…Літ. карта най. письменства без цієї
групи, чи школи, була б неповною”. Не робить
один із членів групи, Ю.Тарнавський: ‘Школи
ніякої ми не творили, бо були надто неподібні до
себе, і до того ж “школа” вводила конотацію
“учень”, ним ми теж не хотіли бути ”.
VI. Школа — власне школа. Сукупність
змальованих више ознак Ш.л. дає підстави
стверджувати, що це поняття, хоч і будучи
ототожненим різними науковцями з ін. іст.-типол.
категоріями має диферениійні ознаки та
специфічне наповнення. Особливостей Ш.л.
достатньо, аби встановити приблизне
розташування її в ієрархії іст.-типол. категорій.
Поняття Ш.л. є вужчим від понять методу та
напряму: природно, що спільнота, принципом
внутр. організації якої є “ідейно-худож.
особливості”, може виникнути лише на базі
спільних ідейно-естет. переконань, спільних
принципів пізнання світу. Також не виникає
сумнівів те, що рамки школи, в свою чергу, ширші
за рамки літ. групи, гуртка чи угрупування.
Критерієм може виступити фіксоване членство
письменника в спільноті того чи ін. рівня: у той
час, як з групою чи гуртком ототожнюється чітко
окреслений набір імен, в рамках Ш.л., як правило,
набір ідеологів, найяскравіших представників її
(“вчителів”) супроводжується динамічним колом
послідовників (“учнів”), прихованих часто за
багатозначним зворотом “та ін.”. Звідси — Ш.л.
розтягується в часі і цим наближається до течії.
Яскравих послідовників у школи може не
виявитися (так сталося, напр., з “озерною
школою”). Або ж спостерігається суперечність у
визначенні їх наявності взагалі: автори “Словника
• поль. л-ри XIX сторіччя” обмежують українську
школу в польській літературі доробком
А.Мальчевського, С.Гошиньського та
Я.Залеського, в той час як укр. традиція згадує в
контексті цієї Ш.л. не один десяток імен.
Критерієм відмежування Ш.л. від течії є
наявність послідовників видатного письменника,
шо творять за проголошеними ним засадами.
Ознаки того — відантропонімічна традиція
називання шкіл. Але варто тоді звернути увагу на
паралельну традицію, не менш поширену —
відтопонімічну. Вона звертає увагу на важливу
ролю у формуванні визначальних рис Ш.л.
географічного ареалу, регіону — Іонічні острови,
“Край Озер” тощо — або культ, центру, міста —
Афіни, Гайдельберг, Прага тошо.
Пояснення ототожнення Ш.л. з ширшими іст,-
типол. категоріями може бути таке: за умов, коли
Ш.л. виявляється єлиним речником певного
напряму чи течії — а здебільшого саме так і
відбувалося — заповнює своїми напраиюваннями
нішу ідейно-естет. засад цього напряму чи течії,
природно, шо з ними вона трал, ототожнюється. З
ін. боку, не менш природно, коли Ш.л.
ототожнюють із групою, гуртком, угрупуванням:
останні є мінімальним матеріальним вираженням,
уособленням її як комплексу ідейно-худож.
особливостей та твор. манери сукупності
письменників, шо належать до певної течії або
напряму.
Перераховані чинники демонструють: спроба
вивести єдину модель Ш.л. та її місця в ієрархії
іст.-типол. категорій літ, процесу є певною мірою
умовною. Не кожен напрям можна розділити на
течії Не в кожному напрямі чи течії існують школи.
Підтвердженням умовності подібної системи є те,
шо назви програмових об’єднань письменників
(“товариства”, “спілки”, “школи”, “гуртки”,
“групи”) незрідка носять суб’єктивний характер,
з “являються за свіжими слідами подій, переважно
без попереднього осмислення в контексті всього
літ. процесу. Але з’являються — і
традиціоналізуються. Тому не слід замінювати їх
ін. терміном. Так, у суч. укр літ-знавстві все
активніше вживаються поняття галицька школа,
житомирська прозова школа, станіславський
феномен.
Отож спроба розчленувати ототожнення Ш.л.
з ін. іст.-типол. категоріями письменницьких
спільнот аж ніяк не може мати як наслідок перегляд
усталеної номінативної традиції. Значна кількість
можливих критеріїв виділення Ш.л., яка мала б
сприяти чіткішому окресленню поняття,
супроводжується такою ж значною кількістю
винятків: Ш.л. може не мати помітних “учнів”
(озерна школа) або мати кілька їх поколінь (нова
іонічна школа), як правило, має своїх теоретиків,
але може їх і не мати (київська школа поезії), майже
завжди існує в рамках одного літ. роду, але може
виходити за ці рамки (нова іонічна школа), зазвичай
обмежувалася лінгво-психол. полем одного
діалекту, але може вийти і за ці рамки (житомирська
проз, школа).
Андрій Савинець