ШТУЧНІ  МОВИ — міжнар. мови, які
створюються з первнів природних мов і призначені
для використання як допоміжний засіб міжнац.
спілкування. Лумки про створення таких Ш.м.
виникають ше в чеха Я.А.Коменського (1592-1670)
німця Г.В.Ляйбніца (1646-1716), англійця
І.Ньютона (1642-1727) у зв’язку з послабленням
ролі -латини як мови міжнар. спілкування.
Найвідоміші Ш.м.: воляпюк, есперанто, ідо,
оксиденталь, інтерлінгва.
Воляпюк (від vol — світ і рьк — мова, тобто
світ, мова) — Ш.м., створена 1879 нім. кат.
свяшеником И.Шляйєром. Значного поширення не
набула.
Есперанто (еспер. — “той, шо сподівається”)
— Ш.м., створена 1887 варшавським лікарем
Л.Заменгофом, на основі лексики найпоширеніших
європ. (ром., герм., слов’ян) мов. Відрізняється
чіткістю та нескладністю словотворення та
граматики (всього 16 основних правил граматики
без винятків, постійний наголос на
передостанньому складі тощо), основана на засадах
аглютинації (1930 мала 12 тис. слів). Набула
значного поширення (за даними 1985 нею
користуються більш як 10 млн чоловік у 103
країнах). Есперанто перекладені Біблія, тв.
класиків світ, л-ри: Енсї.ча” Вергілія, “Гамлет”
В.Шекспіра (переклад самого Заменгоф), “Фауст”
Й.В.Гьоте, “Розбійники” Ф.Шіллера, “Євгеній
Онегін” О.Пушкіна, антологія поет. тв. різних
часів та народів “Вічний букет” (“Eterna bukedo”).
З 1905 здійснюються постави на есперанто:
“Витівки Скапена” Мольера, “Ревізор” М.Гоголя,
“Пігмаліон” Б.Шоу. Створено оригінальні наук, та
худож. тексти, видається низка періодичних видань
(понад 100), здійснюються радіопередачі.
Есперанто дістало значного поширення в
Україні, як у Наддністрянщині, так і в Галичині.
Перше товариство есперантистів постало 1898 в
Одесі (там встановлено і погруддя Заменгофа).
Згодом — у Львові, Тернополі, Києві, Харкові.
Перший укр. підручник з есперанто вийшов друком
1904 у Тернополі. 1913 у Коломиї було
започатковано укр. часопис мовою есперанто
“Зоря України’1 (“Ukraina Stelo”). Переклади з укр.
л-ри на есперанто з’являються 1900. Серед цих
перекладів тв. Т.Шевченка, І.Франка, Лесі
Українки. Б.І.Антонича, М.Рильського, О.Гончара,
Л.Костенко. Є.Гуцала, нар. казки.
Є спроби писати есперанто худож. тв.:
Заменгоф, угорці Ю.Бага, К.Калочай, француз
Р.Шварц, англійка М.Болтон, росіянин М.Хохлов,
естонка Х.Дрезен. Тв. українця-есперантиста
В.Єрошенка складають 6 томів, частину з них
перекладено укр. мовою. Щоправда, виникають
сумніви щодо доцільності створення красного
письменства мовою, шо є лише засобом міжнар.
спілкування.
1907 француз Луї де Бофрон розробив ідо
(від еспер. ido — нащадок) як варіант есперанто,
шо базується переважно на ром. мовах. Існує певна
кількість перекладів мовою ido.
Мова оксиденталь (у значенні — зх. мова)
запропонована в 1921-1922 pp. естонцем Е.Валем
і базується на інтернац. лексиці, спільній для гол.
зх-європ. мов.
Інтерлінгва (лат. inter — між і lingua — мова)
— III.м., створена 1951 Асоціацією міжнар.
допоміжної мови під керівництвом А.Гоуда (США).
На поч. 60-х pp. XX ст. голланд. математик
Г.Фрайденталь розробив Ш.м. для спілкування з
представниками неземних цивілізацій (лінкос).
Анатолій В ол ков,
М ар’я н С к аб