ЮНАЦЬКІ ПІСНІ — героїчний епос пд.
слов’ян, в якому оспівуються легендарні юнаки,
нар. захисники від загарбників у часи сер-віччя.
Ю.П.- важлива частина нар. пісень болгар, сербів,
хорватів, чорногорців, макендонців. Виникають у
1Х-Х1У ст.. а дооформлюються вже за часів
османського поневолення. Соц. іст. умови
формування героїчного епосу пд. слов’ян буди
схожими з умовами зх-євроіг країн. Тут феодальна
анархія також заважала державному об’єднанню,
а їй протистояла княжа влада, яка була
прогресивною силою.
Пісні героїчного епосу різних народів
циклізуються навколо визначних героїв і подій, шо
приводить до створення вел. епіч. тв. ( “Пісня про
Роланда”. “Пісня про Нібелунгів”). Елементи
складання циклів помітні й в юнацькому епосі,
хоча тут не доходить до появи єдиної нац. епопеї.
Ю.п. також пов’язані з іст. подіями (тур. навала) та
іст. особами. Деякі з них створювались водночас з
іст. піснями, але відрізняються від них. Герої пісень
(юнаки-герої, молодці, козаки) мають надзвичайні
риси. Незважаючи на гіперболізацію та фантастику
в образах . ідеях та нар. оцінці подій у Ю.п.
відбилась певна іст. достовірність. В умовах рабства
пд. слов’яни ідеалізували свою державу (болг.,
серб., хорват., македонську ). Колишні феодали-
боляри перетворювались у нар. свідомості у
казкових, легендарних героїв, захисників народу.
Найпопулярнішим героєм Ю.п. у всіх пд. слов’ян
став Марко Кралевич, або Кралі Марко, навколо
якого склався досить вел. цикл пісень. Образ цього
юнака не збігається з образом іст. особи —
феодальним володарем у Придипі. а згодом тур.
васалом, який жив у 2-й пол. XIV ст. У багатьох
піснях розповідається про надзвичайні подвиги
Марко Кралевича у боротьбі з турками, чорним
Арапом та ін. (‘”Оранка Марка Кралевича “. “Турки
у Марка на святі”, “Марко Кралевич скидає
шлюбну подать”. ” Весілля Кралевича Марка”). Пд.
слов’яни наділяють цього улюбленого героя
надприродними властивостями, перетворюючи
його у символ сили у боротьбі за незалежність. У
піснях про Марка Кралевича. крім нього, йдеться
й про ін. юнаків, як Дойчин. Хрельо Войвода.
Лютіца Богдан, Филип Маджарин, Груіца. Секула.
Майже всі вони мають прототипів — відомих іст.
осіб тієї епохи. Хрельо Войвода або Хрельо
Шестикрили, напр.. був володарем у Струмському
за часів Стефана Душана, Лютіца Богдан — це епіч.
спогад про володаря Сх. Македонії за часів тур.
навали. Секула — угор. полководець Ян Секелі.
Филип Маджарин — герцог Филип. який у XIV ст.
захищав від турків Відень. Звичайно є й багато
вигаданих персонажів. Ворогів та гнобителів
подано переважно в узагальнених образах чорних
Арапів (йдеться не про їх етнічну приналежність, а
про пригноблювачів — турків, яких вони
уособлюють, а також турків-яничарів). Муси
Кеседжії (Вважається, що це — іст. особа, син
султана Баязеда Муса). Особливу увагу привертає
дівчина Арватка, в образі якої відбиті старовинні
оповідання про героїчних дів. Пісні про Марка
Кралевича були поширені й серед словенців, але
там дуже рано його образ був замінений королем
Матіяшем — угор. королем Матеєм Корвіним. з
яким пов’язана історія словен. народу. Про
Матіяша співають пісні із сюжетом, шо нагадує
пісні про Марка Кралевича
Крім спільних рис в епосі півд. слов’ян є й свої
особливості відповідно у кожного народу, Так. пісні
циклу про Марка Кралевича близькі за змістом та
мотивами. Але гол. відмінність в характеристиці
героя — у його ставленні до турок. Якшо у серб,
та хорват, фольклорі Марко Кралевич інколи
вступає у дружні стосунки з турками, шо може бути
відгуком його васальних стосунків із султаном, у
болг. піснях він завжди їх послідовний суперник.
Звичайно, шо у кожному най. епосі є й герої, яких
нема у ін. Так. деякі болг. персонажі відсутні у серб,
епосі і навпаки. Кожен пд. слов’н. епос має свій
яскравий нац. колорит. Але разом з тим. болгар.,
напр.. притаманна близкість до сер.-аз., а надто
перс, епосу. Із сх. епосу прийшов мотив огорожі
людськими головами дворів багатьох героїв Ю.п.
Близькі місця є й між пд-слов ян_ та сх-слов’ян.
епосом: рос. билини, укр. думи. Подібність пд-
слов н. та сх-слов яп. епосу дослідив словен.
філолог Ф. Міклошич. у праці “Зображальні засоби
слов ян. епосу” (1899). Відчутний і вплив зх-свроп.
епосу Мотив добування нареченої на користь
знатної людини, шо відомий у ‘ Пісні про
Нібелунгівзустрічається в болг. юнац. епосі.
Крім циклу про Марка Кралевича. серб, та
хорват, епоси мають докосівський цикл, косівський
цикл (присвячений битві на Косовім полі 1389,
коли Сербія опинилась під тур. ярмом), цикл про
Якшичів, Бранковичів. Чорноєвичів. Болг. цикл
Ю.п. оспівує Момчила — образ іст. особи, ватажка
чети (збройного загону) й феодального володаря
у Родопському краї у 1-й пол. XIV ст.. який вів
боротьбу із турками.
В Ю.п. більше, ніж в побут, піснях можуть
розкриватися первні старовинних вірувань
народів. Аналіз змісту та образів легко виявляє
нашарування епох. Напр., чорний Арап — це
напівміфічна істота, яка має три серця. Цей образ
наслідувано від сивої давнини . В той час, як у іст.
піснях фантастика майже не відіграє ролі, тут вона
широко використовується для побудови
традиційних образів. Ю.п. притаманна повільна
епіч. оповідь з вел. кількістю загальних місць та
багато повторень не лише окр. слів і епітетів, але
й ці лих віршів і частин пісні. Епіч. характер пісням
надають й докладні описи і довгі діалоги. Ю.п.
починаються переважно із заспіву й наприкінці
мають завершення. Здебільшого вони мають трад.
зміст і форму. Завершення інколи являє собою
етич. повчання, яке виводиться з пісні. Віршовані
розмір Ю.п. досить різноманітні. Давніші записи
серб.та хорват, фольклору мають пісні з довгими
віршами, т.зв. бугарштицею. Однак велика кількість
пісень представлена клас. епіч. десятискладовиком.
Пізніше з являються восьмискладовики. які мають
побут, або балад, характер. Носіями та
поширювачами Ю.п. були мандрівні виконавці
гусляри, або слепци, типол. споріднені з укр.
кобзарями та лірниками. Відомим збирачем Ю.п.
на поч. XIX ст. був серб Вук Караджич. Болг.
фольклорист Е.Тодоров (1903-80) учинив спробу
циклізації Ю.п., створення нац. епопеї.
Ю.п. мали вел. популярність в європ. країнах,
де захоплення ними складає цілу добу. Чисельні
переклади засвідчили усьому світові багатство
слов’ян, культури. Перші переклади з’являються
вже у XVIII ст.. але найширшого розголосу пд ,-слов.
епос набуває у 1 -й пол. XIX ст. після появи відомої
кн. П.Меріме “Тузла” (1827), яка була блискучою
м істиф ікац ією . Ця кн., а також зібрання
Караджича зацікавили європ. громадськість.
З’явилось багато перекладів майже всіма європ.
мовами. Героїчний епос пд. слов’ян привернув
увагу багатьох видатних діячів світ, культури. Його
вивчали й популяризували Гьоте, В.Гумбольдт,
брати Грімм. В.Скотт, К.Брентано. В.Гергард,
0.Мередіт, Й.Секач, В.Ганка, ФД.Челаковський,
П.Юнгман, П.Шафарик, Д.Штур. А.Міцкевич,
Б.Грабовський, О.Пушкін, М.Чернишевський,
А.Ахматова, К.Бальмонт. М. де Унамуно. В Україні
перекладали та досліджували Ю.п. М.Старицький,
1.Франко, М.Рильський. Мотиви та образи Ю.п.
використовували пд-слов’ян. письменники:
болгари — П.Р.Славейков. В.Ханчев; серби —
Р.Доманович, Й.Дучич, Й.Йованович Змай,
П.Негош, З.Орфелін, В.Петрович, М.Ракич,
А.Шантич; хорвати — А.Качич-Міошич. В.Назор,
П.Прерадович (драма “Кралевіч Марко ‘, 1852).
Герої Ю.п. притягали увагу майстрів образотвор.
мист-ва, зокрема, пд-слов’ян. Видатний хорват,
різьбяр І.Мештрович створив галерею мармурових
скульптур героїв юнацького епосу: бронзову
статую Марка Кралевича у Нац. музеї в Белграді
(1910) та ін. Болг. графік А.Василєв чудово
проілюстрував та оформив зб. “Пісні про Марка
Кралевича” (1983).
Валерій Лавренов